Програма Ющенка зрозуміла: переголосування другого туру при новій, створеній на паритетних засадах ЦВК, за умови скасування відкріпних талонів та „голосування на дому” – механізмів, які відкрили можливість для найбільш одіозних махінацій. І звичайно ж, проведення виборів під максимально щільним контролем міжнародних спостерігачів із Заходу.
В кожному таборі є свої „голуби” і „яструби”. Є вони і в таборі прихильників Ющенка. Ще вчора з табору проющенківських „яструбів” почулися оцінки, що Ющенко „зливає” перемогу. На їхню думку, ситуацію треба було розв’язувати тільки з позиції сили – Ющенко переміг, віддайте нашу перемогу – і баста!
Шлях, який пропонують ці гарячі голови, є абсолютно неприпустимий, бо він веде до „Ліванізації” України: тривалого міжрегіонального протистояння, а в перспективі – до громадянської війни і розколу України. Якщо ми не зуміємо вже сьогодні ПЕРЕКОНАТИ людей із Півдня та Сходу України, що Ющенко таки чесно виграв вибори і влада просто вкрала у нього перемогу, то у них назавжди залишиться відчуття скривдженості. Причому, чим більше віддалятимемося ми від 21 листопада 2004 року, тим більше стиратиметься у їхній масовій свідомості інформація про ті махінації, завдяки яким переміг Янукович, а залишатиметься тільки пам'ять про те, що вони перемогли, але Ющенко, спираючись на американців, відібрав у них перемогу.
На щастя, команда Ющенка розуміє, що завдання, яке сьогодні стоїть перед ними, полягає не у тому, щоб за будь-яку ціну стати Президентом України, а у тому, щоб стати Президентом Всієї України. А тому гарячим головам з табору Ющенка треба бути готовим, що Віктор Андрійович не буде диктувати своєї волі Південно-Східним регіонам, а домовлятиметься з ними, йтиме на поступки. Треба чітко усвідомлювати, що з табору Ющенка повинна проводитися політична лінія, спрямована не на встановлення домінування одного регіону над іншим, а на повернення в Україну принципів демократії і народовладдя.
Колізію, в яку потрапив сьогодні Ющенко, пригадую, описував Ф. Енгельс у праці „Селянська війна в Німеччині”. Він звертав увагу на ту обставину, що у час, коли революційна партія приходить до влади, те, що МОЖЕ зробити її вождь, залежить не від його волі, а від об’єктивних умов, які склалися в суспільстві, а те, що він ПОВИНЕН зробити, залежить знову ж таки не від нього, а від ступеня розвитку класової боротьби. Таким чином, він неодмінно опиняється перед дилемою: те, що він може зробити, суперечить усім його колишнім виступам, його принципам і безпосереднім інтересам його партії; а те, що він повинен зробити, неможливо виконати. Словом, він змушений репрезентувати не свою партію, не свій клас, а той клас, для панування якого суспільство визріло в даний момент. Він змушений в інтересах самого руху відстоювати інтереси чужого йому класу.
Ми повинні вже сьогодні усвідомлювати, що перші кроки, які здійснюватиме Ющенко, прийшовши до влади, можуть не збігатися із надіями і сподіваннями західноукраїнського електорату і слід ставитися до цього спокійно, виважено. Не критикувати Ющенка, а допомагати йому, не руйнувати владну вертикаль, а перепідпорядкувати її народному президенту – такий усвідомлений вибір має зробити, серед інших, львівська громада після перемоги Ющенка.
ІА "Вголос": НОВИНИ