“Дорослі люди ні в кому не підозрівають наміру вважати їх дітьми, – тільки неповнолітні дуже підозрілі і образливі щодо цього. Дорослий зовсім і не думав ще виявляти чимось свою зневагу до хлопчака, а хлопчак уже думає: “Адже він вважає мене хлопчиком”, – думає це, і ображається, і з досади робить легковажні вчинки”.
Ці слова можна прочитати в статті “Національна безтактність” від 1861, автором якої є, призабутий, М.Г.Чернишевський. У ній, він тактовно звертає увагу русинів ( тобто, галичан ) на їх “політичні” прорахунки середини ХІХ ст.
Де ХІХ, а де ХХІ ?
А на початку ІІІ тисячоліття, “безтактність” галичан простежується не тільки щодо певних націй ( ну, це вже, так би мовити, традиція ) і наших братів-українців, з-за того берегу Дніпра та з-понад моря ( на сьогодні – це швидше всього ревнивість, ознакою якої є страх, “що ти гірший” ), а й спрямована до своїх же “одноплемінців” – тобто, галичан.
Якщо “примірити” висловлення Чернишевського, на одну з останніх подій (цього місяця), “значущу” (або, ніби таку) для галичан – заяву народного депутата, Тараса Чорновола про намір вийти з фракції “Наша Україна”, то зміст слів російського мислителя ХІХ буде дещо іншим.
Тарас Чорновіл більше схожий на дорослу людину (зі здоровим політичним романтизмом, що, на сьогодні, вважається анахронізмом), а ті, хто не зрозумів чи докоряє йому, за таке рішення – радше на дітей ( хоча, за віком, вони, як правило, старші ).
Відразу ж, з наступного дня, майже усі мас-медійні (переважно, галицькі) видання рознесли коментарі політиків і політичних оглядачів (зрозуміло, кожен зі своїми рефлексіями), щодо “чорноволівського” кроку. Більшість коментарів оцінювали демарш Чорновола негативно.
Хлопчаки – депутати, від Галичини, Пинзеник і Яворівський, поспішили “відсалютувати наверх” про свою вірність, щодо “різношерстного політичного табуна” і засудити необдуманий вчинок “хлопчака” Тараса (на їхню думку). Перший “салютував” із сусідньої області, а другий – з екранів “наших ТV” ( на хвилі Львіського телебачення ). Осуди, за своєю тональністю, получились різними (гуманітарій, Яворівський відреагував м’якше).
І керівник ПРП, і автор “листів до гаранта КУ”, не захотіли задуматися над аргументацією (стосовно можливої політичної дії), самого “відхідника” з фракції.
Бо якщо б, вони задумалися, це стало би приводом для того, щоб звинуватити “мислителів” в “опортуністичному ухилі” від основної лінії фракції-блоку. Та й справа не тільки в Пинзенику чи Яворівському. Вони, радше наведені як приклад (одні з перших, хто запам’ятався своїми оцінками вчинку “хлопчака” Тараса). Причому, вибірковий приклад. Із великого “різношерстного політичного табуна”.
Виходячи зі слів Тараса Чорновола, стає зрозуміло, чому Пинзеник і Яворівський “не захотіли” – тому що Ле…, даруйте, “месія” завжди правий і критикувати його ніхто не має права.
Ну, добре. Нехай не “месію”, але хоча б тих, хто входить до його найближчого оточення і часто-густо підказує, м’яко кажучи, не найкращі рішення серйозних політичних питань (як-от, поламати, заплювати, облити, закидати, блокувати ), їх – можна критикувати і вважати неправими?
Виявляється не можна!
Бо ті ж, вчорашньо-завтрашні “політичні трупи”, потрібні “месії” для постійних “співів-диферамбів” – щоб можна було “вознестись” до таких висот, де…можна і загубитись. Як велика газова куля, яка без певного тягаря (в нашому випадку – здорової критики) може втратити орієнтири…в ситуації (на політичному олімпі). А через деякий час і взагалі щезнути...з горизонту…політичного.
Але ж, найголовніше, на підставі чого народжуються різноманітні політичні схеми, “махінації-ситуації”, лідери і лідерочки?! Відповідь – на основі ворожінь, передбачень та інших «фантастичних »наворотів”.
Справжні “Жуль Вернівські мандри на повітряній кулі”...
Можна ж, наповнити себе (свою кулю – “я”) певним газом, піднятися вгору і літати. Навіть довго літати. Навіть перелетіти, заплановане місце свого приземлення. Але буває, що можна і…не долетіти. Тому, так і хочеться сказати-заспівати:”літаєш собі – літай, до смерті і довше…” (“Скрябін”). Бо вже стільки “розвелось-розліталось” у Галичині “політичних кульок” ( причому, навіть “зальотних” ) – новоспечених “народних поводирів” і керівників “великих ідей у дірявому кармані”, що, швидше, готовий просити, у Вищих Сил ( над будь-ким чи -чим ) того, щоб більшість маргінальних “політкульок” були у постійному “польоті”. І не опускались. Бо засмердять своїми газами...
Незрозуміло, чому більшість українських назагал, і галицьких, зокрема, політичних фігур не хочуть підтримувати свій “політичний імунітет”? Чому, вони так цураються критичних зауважень на свою адресу? Чому не має розуміння того, що уникати критики, як мінімум, нездорово? Здорова критика – в їхніх інтересах. Для чого починати боротьбу з тим (скажімо, це – гарант КУ), хто не сприймає критики, чи з тими (цілими олігархічними кланами-системами; а навіть і сусідніми державами – бо є в Галичині і такі “страждущі цього”), якщо ви самі не здатні усвідомити користі від “підказок і поправок”, від зауважень і заперечень.
Відповідь – не варто й починати. Бо станеш тим, кого хочеш побороти. Це – в кращому випадку. В гіршому – повна поразка. Хоча, ще невідомо, що насправді буде гірше для…інтересів України.
“Починати боротьбу, до якої нездатний, значить робити на шкоду собі. Коли окрема людина нездатна розуміти і захищати свої інтереси, вона може сподіватися користі для себе тільки від людської справедливості близьких до неї людей, а не від боротьби з ними, тому що нездатна вести її; вона повинна здобувати їх дружбу готовністю допомагати їм. Такий самий є шлях, що диктується здоровим розумом цілому племені, яке перебуває в такому становищі. Якщо воно настільки нерозвинене, що не знаходить у своєму середовищі добрих керівників, людей, які обізнані з справою і не можуть зрадити його, воно не може сподіватися собі користі від боротьби з іншими племенами; воно повинно шукати дружби з ними, яка тільки й може захистити його інтереси. Звичайно, таке становище не належить до найкращих у світі; звичайно, багато приємніше не потребувати нікого, мати в самому собі всі запоруки, всі елементи, потрібні для власного блага. Тому ми й сказали, що не хотіли б чути заперечення, яке неминуче веде до таких зауважень. Ми хочемо думати, що галицькі русини розуміють і можуть самі захистити свої інтереси”.
Безперечно, Чернишевський, коли розмірковував над “політичними здобутками” галичан ( галицьких русинів ) і гадки на мав, що між його історичними строками ХІХ можна буде дочитуватися про “медведок”, “комуноїстів”, “нашистів”, “соцутопістів”, “маргіналів-регіоналів” ХХІ, як все-українського, так і галичанського рівнів.
І справа тут, зовсім, не у персоні Тараса Чорновола і в його політичній заяві; а також зовсім не в Пинзенику, Яворівському чи навіть “Месії”. Бо як той, так і ті – просто вибрані (тобто вибірково), із великого “різношерстного політичного табуна, нашої, такої різнобарвної, політичної фауни України”. А справа в тому, що було, лише, велике бажання продовжити “історико-політичні досліди” галицької (національної) особливості.
Можливо, саме тепер, нам варто звернути увагу на слова Миколи Гавриловича Чернишевського: „Нехай освічені русинські патріоти поспішать узяти справу з рук, в яких вона тільки компрометується”.
ІА "Вголос": НОВИНИ