13 відсотків мешканців України заперечують, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом українського народу. Десять відсотків вважають, що Голодомор був спричинений природними причинами. І ще три відсотки звинувачують у цьому українських селян, які відмовлялися добровільно віддавати врожай, який вони виростили.
Такі дані соцопитування оприлюднила соціологічна група «Рейтинг» напередодні Дня пам’яті жертв голодомору.
Згадка раз на рік не змінить свідомості
На думку історика Миколи Посівнича, особи, які заперечують Голодомор або звинувачують у цій трагедії українських селян, досі перебувають у канві русского міра, який пропагує такі наративи ще з 30-х років минулого століття.
«Вони перебувають під російським інформаційним впливом, який ще з 30-х років минулого століття стверджує, що це – куркульський саботаж, посуха та невдалий рік для посівної кампанії», – каже він.
На думку історика, так вважають в родинах тих, яких завезли в найбільше постраждалі від Голодомору регіони вже після того, як тут вимерли цілі родини та села.
«Є офіційна історія, а є – родинна. Як, до прикладу, за радянських часів в Західній Україні офіційно казали, що УПА – це бандити. Але в родинах ми вважали зовсім інше. Так само і ті особи, які не пережили Голодомору і не асоціюють себе з Україною, вважають, що його не було», – пояснив Микола Посівнич.
За його словами, такі наративи глибоко вкорінювали у свідомість людей. І свічкою пам’яті чи одноденним вшануванням її змінити не вдасться. Потрібно навчати, виховувати громадянина з дитсадка.
Постголодоморний симптом
Історик Ігор Лильо у розмові з кореспондентом «Вголосу» зазначив, що Голодомор – це окреме явище, яке не зводиться тільки до тверджень, що українцям забракло їжі. Їжа, на його думку, під час Голодомору стала одним з інструментів для виконання завдань, які ставили перед собою ті, хто створив Голодомор. Тобто створити страх.
«На щастя для мене, вся моя родина походить з Західної України, котра не переживала Голодомору. Тому цього страху всередині, який характерний людям, котрі переживали цю трагедію, у нас немає», – зауважив він.
Історик нагадав, що і на заході України був голод. Проте його спричиняли неврожаї. І це зовсім інакше сприймається людиною, яка розуміє, що відбувається.
Мешканці заходу України не мали постголодоморного симптому. Але знали про Голодомор на Східній Україні. Тому чужий досвід позначився на їхній моделі соціальної поведінки.
Вбивали тих, хто шукав їжу
Також Ігор Лильо зауважив, що у Львові є місце, де можна натрапити на наслідки Голодомору 1946-47 років.
«Це збірні могили на Личаківському кладовищі. Ці могили є поряд з полем почесних поховань бійців російсько-української війни», – каже він.
Там є дві стели, під якими перезахоронили людей, яких знайшли на станції Підзамче в ровах. Ці люди намагалися пробратися в Західну Україну. І спеціальні загони НКВС просто вбивали їх за це.
«Хочу нагадати, що після приходу сюди других совєтів існувала система перепусток. Людина, припустимо, з Харкова не могла так просто сісти в поїзд та приїхати до Львова. Для цього потрібно було мати дозвіл. І це жорстко контролювалося», – говорить історик.
Адже, за словами Ігоря Лиля, коли на сході України ситуація була абсолютно безнадійною, на заході ще була їжа та інші речі. Тож люди намагалися добратися як могли. До прикладу, залазили на дах поїзда і так їхали. Їх стягували, виловлювали, стріляли, коли вони тікали. І частину загиблих закопали на станції Підзамче у ровах.
Про поховання ніхто нікому не переказував. І вбитих знайшли випадково під час реконструкції станції.
«Я маю спогад з мого дитинства, коли моя вже покійна бабця Анна розповідала, як до неї в селі прийшла жінка, яка знімала з себе обручку і просила мішок картоплі, бо діти вмирали. Тобто голод у 1946-47 роках у Південній Україні був, а у Західній – ні».
Їжа як інструмент контролю
Ігор Лильо також каже, що у радянський час мешканці заходу України специфічно ставилися до продуктів, тому що бачили, що для тієї влади продукти були поняттям соціального палива.
«Це був елемент контролю над людиною. Тобто, якщо ти себе добре поводиш, то ти будеш прикріплений до якогось розподільника. Як-от знаменита їдальня в приміщенні Ратуші, яка виконувала роль місця, де видавали спецпайки. Це був один з елементів, де тебе вводили в так званий пул і тобі казали: ти довів свою лояльність, ти є таким, яким ми тебе хочемо бачити, і ми будемо тебе підгодовувати», – розповідає історик.
Але, за його словами, люди добре розуміли, що як підгодовують, так і можуть в будь-який момент цю їжу забрати.
Саме тому не дивним було побачити у місті у малогабаритних квартирах на балконах діжки з квашеною капустою, 50-кілограмові мішки з крупами, макаронами та цукром і цибулю, запхану у старі подерті колготи.
На щастя, зараз вже таких стратегічних запасів мешканці міста не роблять.
ІА "Вголос": НОВИНИ