На адресу редакції „Вголосу” надійшов лист у якому розвивається тема суперечки навколо ринку „Південний”, піднята нашим сайтом з подачі газети „Суботня пошта” (Див. статтю "Вищі сили" таємно вирішували долю ринку "Південного" у рубриці „Огляд преси”). Ми не збираємось виступати у ролі судді з даного, доволі заплутаного, питання. Єдине право, яке редакція залишає за собою, — це підбір і публікація цікавої інформації. „Вголос” також готовий надати можливість для оприлюднення позиції протилежної сторони. >editor
Коли Петро Писарчук почав будувати на “Південному” церкву, одні казали, що от, мовляв, побожний чоловік, і про себе дбає, і про боже не забуває, другі бурчали, що назбиралося, либонь, гріхів, от і хоче відкупитися від заслуженої кари, і лише купка “посвячених” знала про справжню причину такої любові відомого бізнесмена та народного обранця до сакрального. Тісно стало “Південному”, для “справжнього розмаху” землі вже було замало. А розростатися базарові особливо нікуди: з одного боку підпирає супермаркет, з іншого – дорога, ще з іншого – людські хати. Тільки на західному напрямку – з боку Скнилівського парку – є “вільна земля”. І дуже мудро зробив господар базару, що почав будуватися в парку не з готелю чи стоянки, а – з церкви. Хто наважиться сказати “Забирайся!” людині, яка споруджує храм Господній, хай навіть – на вкраденій у громади землі?
Зовсім не виключаємо, що у пана Писарчука серед наших читачів можуть знайтися “адвокати”, котрі, не знаючи обставин, спитають: “А чого це, власне ви причепилися до однієї людини, коли ринок “Південний” розбудувало підприємство “АЙПІЄ-Л”?” Наперед таким захисникам повідомляємо наступне. Ця фірма зареєстрована як Товариство з обмеженою відповідальністю із статутним фондом у розмірі один мільйон гривень, у складі якого, за наявними у нас документами, – шість учасників. Як йдеться в “Змінах до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “АЙПІЄ-Л”, зареєстрованих 14 січня 2002 року, частка Петра Івановича Писарчука в ТзОВ зафіксована на рівні 75 відсотків. Тому вплив решти учасників товариства такий незначний, що коли ми пишемо “АЙПІЄ-Л”, то маємо на увазі “Петро Писарчук”, а під поняттям “Петро Писарчук” розуміємо “Ринок “Південний”.
Ринок “Південний” у Львові – це не просто один із базарів. Це така собі держава в місті, зі своїм монархом та своїми законами. Щоправда закони ті – вовчі. Чому? Про це спитайте в мешканців сусідніх приватних будинків, яким базар наїхав на городи. Поцікавтеся в підприємців, які торгують на “Південному”, орендуючи площі на кабальних умовах. Зрештою, чимало мають що сказати сказати чиновники різних державних органів, та органів місцевого самоврядування. Цей шумний монстр, який розрісся посеред Львова, – велике непорозуміння, якого там не мало бути.
А починалося все з малого. Ще в 1995 році виконком Львівської міської ради надав товариству з обмеженою відповідальністю “АЙПІЄ-Л” в оренду на 5 років земельну ділянку площею 2,5 гектара для влаштування автостоянки на вулиці Щирецькій. Цей документ і став невеликою, та все ж підставою згаданому ТзОВ для початку будівництва на цій території. Далі, на щастя “АЙПІЄ-Л”, львівська влада вирішила, що в міських районах бракує невеликих ринків. Не скористатися такою нагодою Писарчук не міг. Відтак вже в червні 1996 року фірма отримала дозвіл Департаменту землеустрою та планування забудови міста на проектування та будівництво промислового ринку на 500 торгових місць по вулиці Щирецькій, 36.
На цьому діло не стало. Потроху місцина обросла іншими спорудами. У 1999 році, коли вже було набудовано чимало, “АЙПІЄ-Л” звернулося до міської ради з клопотанням про затвердження проекту відведення земельних ділянок на вулицях Скнилівській-Щирецькій у Львові та надання їх йому в постійне користування. Міська рада попереднього скликання, не могла не знати, що більш законно було би спочатку відводити землю під обгрунтовані проекти, а вже потім щось на ній будувати, дивним чином задовольнила потребу Писарчука. Отож, з не зовсім правового благословення міських депутатів, ТзОВ “АЙПІЄ-Л” отримало в постійне користування земельну ділянку площею 6801 кв.м для обслуговування автобусної станції з інфраструктурою, 520 кв.м для будівництва і обслуговування трансформаторної підстанції, земельну ділянку площею 320 кв.м для будівництва і обслуговування під’їзної дороги. Ще близько півтора гектара фірма отримала в тимчасове користування на умовах оренди терміном на три роки для будівництва господарського двору, складських приміщень та автостоянки. Ясна річ споруди, зведені на землі, отриманій в тимчасове користування, не мали бути капітальними, а до 2001 року (оскільки договір оренди не було продовжено) там взагалі не мало бути нічого. Лише на тій ділянці, яку “АЙПІЄ-Л” отримало в постійне користування, ще й досі мала б діяти автобусна станція, призначена для того, аби селянам було легше доїздити з навколишніх сіл до Львова і продавати продовольчі продукти власного виробництва. Але де ви бачили на “Південному” “автобусну” із селянами, що приїхали сюди спродатися?!
Нині ринок “Південний” – це велика гордість Петра Писарчука, “обличчя міста”, за визначенням львівської мерії. Бо, бачте, окрім торгових рядів, магазинчиків, дво- і триповерхових маркетів, тут працює тьма кав’ярень, ресторанів, продуктових крамниць, магазин гуртової торгівлі, перукарня, виставковий і медичний центр, готель, автостоянка і (о, дивина!) дитсадок. “Дозріло” “АЙПІЄ-Л” і до своїх радіо та газети, які розташувалися тут же, на території “Південного”. Успішно діють тут і відділення відомих банків. Є тільки одне “але”. Усі підприємці, медики, банкіри, що працюють на території “Південного”, насправді перебувають тут напівлегально. Їхній “благодійник” здає їм в оренду торгові місця, не маючи на це права. Взамін вимагає дуже багато. У “Договорі оренди торгового місця на території ринку “Південний” зобов’язання орендодавця перелічені в шести пунктах, а орендаря – аж у п’ятнадцяти. Якість зобов’язань також не на користь орендарів. У разі невиконання зобов’язань з боку торговців їм (торговцям) загрожують штрафи. Але ці штрафи ніщо, порівняно із постійними поборами, які проводяться на ринку (звідки, думаєте, беруться гроші на доброчинну діяльність “відомого мецената” Петра Писарчука?), та з сумами, які підприємці сплачують за оренду площ. А таких розцінок, як стверджують обізнані в базарній справі громадяни, нема більше ніде у Львові. За один квадратний метр площі на “Південному” власники яток та бутіків сплачують орієнтовно від 400 до 1,5 тисячі доларів. Тобто весь цей торговий комплекс “європейського рівня” збудовано за гроші дрібних підприємців, яким добродій Писарчук “створив робочі місця”, і які будь-якої миті можуть опинитися далеко від свого торгового місця, обдурені й безправні…
Кожен підприємець, який хоча б раз затіював будівництво, розуміє, що за цим стоїть. Купа дозволів, комісій, висновків, геологи, пожежники, санстанція… Бідолахи не знають, з кого треба “брати приклад”! От ринок “Південний” розбудувався, не маючи містобудівельного обґрунтування та жодних дозволів на будівництво. Ринок знайшов проектантів, котрі взялися за підготовку відповідної технічної документаціїї на будівництво без відведення землі, і будівельників, котрі звели споруди для масового відвідування без відповідних підтверджень щодо безпеки.
Не будемо тут говорити про довершеність архітектурного вирішення торгового комплексу, яку можна поставити під сумнів, - мова про те, наскільки міцно ця “архітектура” тримається землі. Бо ж не один раз геологи та геодезисти попереджали, що під “Південним” – карстові породи, на яких вести будівництво надто ризиковано. Найменший землетрус може стати серйозним випробуванням для усіх тих торгових площ і … того ж дитячого садочка. Та й використання в розбудові ринку так званих сендвіч-панелей, таких самих, як і в московському аква-парку, який завалився кілька місяців тому, не дає фахівцям приводу для заспокоєння.
Тут йдеться про потенційну небезпеку, але вже зараз окреслилася категорія людей, яких можна назвати жертвами “Південного”. У першу чергу це – найближчі сусіди ринку, мешканці приватних будинків на вулиці Щирецькій, які опинилися в облозі. Їхня колись тиха й затишна вуличка нині запруджена автомобілями, щодня тут проїжджає близько 8 тисяч машин. А сусідня – Скнилівська – зараз перегороджена шлагбаумом, ринок збирає гроші за стоянку автомобілів, а самим мешканцям іноді важко заїхати до свого подвір’я – охорона їх просто не пропускає. Чимало господарів втратили свої городи, якими користувалися по кілька десятків років. Тепер на їх місці – базар.
Оті найближчі сусіди “Південного” не раз шукали захисту в міського голови, правоохоронних органів, депутатів. Та, як ви можете побачити на власні очі, базар і нині там.
- Наша депутатська комісія неодноразово робила запити щодо незаконного захоплення земельних ділянок та незаконного будівництва, яке проводить ТзОВ “АЙПІЄ-Л”, у виконавчі служби, в тім числі – до заступника міського голови з питань містобудування та землеустрою Василя Лозинського, – говорить депутат Львівської міської ради, член депутатської комісії землекористування, будівництва та архітектури Юрій Батюк. – Однак він або ігнорував запити, або обмежувався відписками.
Тоді депутат виклав усі порушення, які відбуваються на ринку “Південному”, міському голові Любомиру Буняку (може, мер нічого й не знає, про те, що дозволяє собі Петро Писарчук на землі громади?). Зокрема, йшлося про захоплення землі та самовільне будівництво на території парку “Скнилівський”. Петро Писарчук уже встиг відкраяти собі добрий шмат території парку й збудувати там крім згадуваної церкви щей кілька магазинчиків. До речі, церкву, як ми й припускали на початку цього матеріалу, народний депутат звів не так на славу Божу, як на власну користь. Доказом цьому – звернення ринку до міської ради з проханням вилучити землю, на якій стоїть Писарчуків храм, з меж парку “Скнилівський” і передати його “Південному”. Йдеться про площу приблизно в півгектара. Писарчук не мав би ніякого приводу навіть подумки претендувати на частину парку, коли б міська влада подбала про встановлення меж парків у Львові. Однак в заступника міського голови Василя Лозинського вже довгий час лежать документи на затвердження меж парків, які ще минулої каденції міської ради пройшли всі профільні комісії. Припускаємо, що це робиться навмисне: парки – це великі площі незайманої землі, і поки їх кордони не узаконені, від того пирога окремим привілейованим особам чи структурам можна ще краяти й краяти.
Перший депутатський запит залишився поза увагою Любомира Костянтиновича, тому в другому Юрій Батюк вже наголосив: “Не даючи відповіді на мій депутатський запит, пане голово, ви порушуєте закони України про місцеве самоврядування, про статус депутата місцевих рад, регламент Львівської міської ради, порушуєте мої права, як депутата Львівської міської ради”.
Міський голова не злякався – порушувати закони для нього не вперше. До того ж, він має перед паном Писарчуком деякі зобов’язання, адже господар “Південного”, як він сам заявляв, активно підтримував Любомира Костянтиновича на виборах міського голови. А борги, як відомо, треба повертати. Тим більше, що Петро Писарчук “небагато” й хоче: лише не втручатися в його справи і не помічати, що насправді діється на тих 10 гектарах землі. І міський голова дає собі раду з цією роллю, а щоб ніхто не засумнівався, що на “Південному” все “чисто”, йде на презентацію Писарчукового чергового торгівельного об’єкту. (Щоправда, далі мерові буде складніше – сьогодні ринок вже претендує на 21 гектар міської землі.)
Що вже говорити про дрібніших чиновників, котрі мають владу помічати порушення і вживати щодо порушників заходів, а проте є ще більш залежними та заляканими, ніж міський голова! Хоча їх можна зрозуміти: вони стали заручниками в цій ситуації, вони колись, мабуть, нестимуть відповідальність, але зараз зробити нічого не можуть. Хто піде проти Петра Писарчука, народного депутата з його недоторканністю та підтримкою владної СДПУ(О)? Хто наважиться заявити “ти не правий” Писарчукові, котрий самотужки без міліції покінчив із бандюгами, котрі “дахували” його ринок? Охочих небагато. Проте сам Писарчук, очевидно, розуміє, що не все в середу Петра – не нині-завтра зміниться влада, закінчиться недоторканність і настане день “експропріації експропрійованого”. Чим іще можна пояснити його спробу (через стільки років!) узаконити свою присутність на землях ринку “Південного”?
Щоб не погрішити проти істини, зауважимо, що пан Писарчук уже намагався легалізувати власність на землю (звичайно – постфактум), коли ринок вже був побудований. Така схема видавалася йому цілком нормальною: захопити землю, забудувати її далеко нетимчасовими спорудами, а потім спробувати узаконити свою присутність на цій території. У кінці минулої каденції Львівська міська рада навіть ухвалила дозволити Петрові Писарчуку викупити землю під торговим центром. Однак він не погодився з ціною і відмовився викуповувати ділянку. Мовляв, місто йому ще має бути вдячне за те, що “на заболоченому пустирі” збудував європейського штибу торгівельне містечко, якого Львів ще не бачив. Уже кілька років цей аргумент бізнесмена-нардепа і депутата-мецената не спрацьовує: Львів побачив, якими можуть бути торгові центри європейського рівня на прикладі супермаркетів “Арсен” та “ВАМ”, власники яких не захоплювали землю, не будували без дозволів, а крок за кроком торували шлях до відкриття свого бізнесу у законний спосіб.
Торік відбулася ще одна спроба узаконення Писарчукового хазяйства, і вона в якійсь мірі вдалася. Міськвиконком, оминувши сесію міської ради, прийняв рішення про затвердження матеріалів інвентаризації земель ТзОВ “АЙПІЄ-Л”. Матеріали інвентаризації стали підставою для внесення ринку до державного земельного кадастру. А товариство “АЙПІЄ-Л” оформило документи на землекористування й почало справно сплачувати земельний податок. Виконавча влада зітхнула з полегшенням.
Та не стало легше тим людям, на яких і далі тисне ринок “Південний”. Не повернулася місту земля, відтята від Скнилівського парку. Зрештою, громаді заборговано чималу суму грошей, і чомусь не йде мова про їх повернення.
- Звичайно, землі на “Південному” треба узаконювати, - каже Юрій Батюк. - Але все одно не в тих межах, в яких зараз існує торговий центр: треба звільнити парк, звільнити вулиці, аби люди могли там нормально жити і вільно пересуватися. Крім того, треба підрахувати всі збитки, яких завдав ринок місту, додати суму коштів незаконно зібраних за паркування, орендну плату за всі роки функціонування “Південного”, і тільки в разі сплати належної суми надати землю Писарчукові. В іншому разі – треба взяти всі споруди торгового центру в комунальну власність, щоб місто отримувало кошти від його роботи.
Певне, ніде у світі нема, аби люди, проходячи повз базар, хрестилися. Тільки – у Львові. Кілька років тому біля “Південного”, при дорозі, поставили фігуру Божої Матері, і побожний люд, йдучи на базар, клав на себе хрести. Так само, як зараз попри церкву, яку важко не помітити, – дарма, що довкола корчми та людна торговиця, дарма, що нема пастви (люди як йдуть на базар, то на базар), та все ж освячена святиня. Але хоч би й зі всіх боків Писарчук обставився церквами, каплицями, Богородицями, - злочину не сховаєш. Незаконне привласнення чужого (читай – злодійство) в нашому суспільстві все ще вважається злочином та гріхом. Та злочину не бачать наші правоохоронці, всюдисущі контролюючі органи, міська влада. Тим своїм лицемірством та мовчанням вони створюють небезпечний прецедент: мовляв, беріть без дозволу, чиніть поза законом, будуйте всупереч встановленим порядкам, і нічого вам за це не буде. Помиляються. Бо, як сказав колись Авраам Лінкольн, можна весь час грати вар’ята з когось, можна якийсь час грати вар’ята зі всіх, але не можна грати вар’ята весь час і зі всіх. Хоча… Лінкольн “базарив” про свою американську дійсність…
ІА "Вголос": НОВИНИ