Так ось, саме туди на храмовий празник завітали органи тодішньої влади. Здавалося б, прекрасно, адже трапилася нагода разом із вірними, громадянами своєї країни в умовах перебудови вшанувати величне християнське свято. Однак архівні матеріали засвідчили зовсім інше життя-буття на свято. З того дня маємо акт, учасники якого – обласні та районні державні чиновники і представники місцевої релігійної громади (голова і касир) – склали його текст за наслідками перевірки фінансової діяльності об’єднання. Читаємо: «…Перевіркою встановлено: гроші зберігаються в сейфі церкви. Касова книга ведеться правильно. Касир Н. М. Сахно держить касову книгу на дому. Перерахунком наявності грошей встановлено недостачу в сумі 4 крб.». Згодом (5 вересня 1986 р.) цей документ отримав резолюцію: «В дело», тобто в архів.
Відтак, з’ясувалося, що на цьому справа не закінчилася. Вже з наступного дня, 29 серпня, в тому ж архіві зберігається акуратно підшитий ще один матеріал – пояснення в справі образків, які знайдено в церкві у сейфі. Прочитаємо сьогодні його повністю: «Мене одного разу попросив Гонта Ярослав Іванович, щоби я йому дістала образків може в церкві є, тільки в церкві не було. На Івана Хр[естителя] 7 липня [Різдво Івана Христителя] продавали образки за церквою і я для нього купила, не звертаючи уваги чи то католицькі чи православні, і положила в сейф. Платила за них по одному рублю. Тим більше, що і більше людей мене не раз питали чи в церкві є образки. Я до Гонти кілька разів переказувала, що я йому купила. Тільки він ще до мене не приходив і так вони лежали до цього часу». Далі дата і підпис – церковний касир Н. Сахно.
Своєрідний детектив (чи розслідування) по-радянському на тому, слава Богу, закінчився. Принаймні будь-яких інших документів з приводу перебігу цього свята у смт Олесько не знайдено. Хоча могли й відсторонити церковного касира від виконання своїх обов’язків.
Процитую ще три документи, матеріали яких засвідчили «правопорушення» з боку «проуниатски настроенных элементов на так называемом «святом месте» в Жидачовском районе». Тим більше, що дані адресувалися «для служебного пользования». Тому, очевидно, й писалися російською мовою. Перший – скеровувався виконкому Ленінської райради м. Львова. Йшлося про те, що 28 серпня 1986 р. гр. Тітко Йосиф Миколайович, 1940 р. н. (далі вказувалися – місце проживання та праці, посада) у робочий час брав участь у незаконному зборищі проуніатськи налаштованих елементів на так званому «святому місці» у Жидачівському районі, куди прибув особистим автотранспортом «Жигулі» А 54-02 ЛВ. І стереотипне кліше завершувало донесення: «О принятых мерах в кратчайший срок необходимо сообщить аппарат уполномоченного, а также представить характеризующие его («порушника») данные».
Другий документ адресувався виконкому Жидачівської райради. Зміст його аналогічний першому. Хіба що йшлося в ньому про гр. Троцько Пилипа Васильовича, 1913 р. н. (далі подавалося – місце проживання і статус-кво – пенсіонер). Так ось, він теж 28 серпня 1986 р. «принимал активное участие в незаконном сборище проуниатски настроенных элементов на т. н. «святом месте», куда прибыл личным автотранспортом «Волга» Б 08-55 ЛВ». І далі – вище зазначене кліше.
Нарешті, третій матеріал теж безпосередньо пов’язувався зі святом Успення Пресвятої Богородиці. Цього разу адресатом отримання став виконком Миколаївської райради. Тут повідомлялося, що гр. водій машини «Москвич» 46-52 ЛВХ, закріпленої за БУ-21 м. Новий Розділ, використав її у робочий час для перевезення проуніатськи налаштованих елементів на незаконне зборище на так зване «святе місце» у Жидачівському районі. У тексті немає прізвища водія автомобіля «Москвич». Очевидно, той, хто повідомляв інформацію, не зумів його дізнатися, як, до слова, і про пасажирів, які були з водієм.
Cумний підсумок: православних віруючих у день великого християнського свята перевіряли, примушували писати пояснення за збереження образків святих (нічого в цьому антидержавного не було і немає). Підпільних вірян греко-католиків фізично переслідували, хоча вони теж не чинили нічого антидержавного, особливо в частині колективного чи особистого відвідування святого місця, або ж коли йшлося про пенсіонера. Комфортно на святі ніхто не почувався, ніби перебудови й не було... Та й усі три донесення було отримано від інформаторів (це теж неписана традиція). Вони, як і корупція, безсмертні.
Матеріал підготовлено за даними Державного архіву Львівської області (ДАЛО). –Ф. Р-1332. –Оп. 3. –Арк. 109, 110, 111, 112, 113.
Юрій Боруцький, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ