Сьогодні, 16 жовтня - день пам'яті Святого Герарда.
У суботу, 16 жовтня, в Архикатедральному Сооборі святого Юра встановлять ікону з мощами святого Герарда – покровителя материнства, зокрема породіль, а також дітей, сім’ї та доброї сповіді. Саме нині - день пам'яті Святого/
А вже завтра, у неділю, 17 жовтня, ікону з мощами виставлять до почитання. Далі упродовж дев’яти днів у Соборі відбуватиметься спільна молитва до святого Герарда.
«Вголос» розповідає про цього Святого, який у земному житті прожив тільки 29 років [6 квітня 1726 – 16 жовтня 1755]. За цей час полюбив Бога понад усе на світі і був радий зустрітися з Ним. Перша зустріч відбулася у п’ятирічному віці, коли разом із батьками відвідав каплицю сусіднього села Капотіяно і побачив статую Божої Матері з Малим Дитятком. Вдруге зробив це самотужки, подолавши дорогу до каплиці.
Саме тоді хлопчик пережив перше диво: Маленький Ісусик ожив і почав гратися з ним. Так було і в наступні рази під час відвідин каплиці. Якось у дорозі він отримав від маленького хлопчика хлібину, вже пізніше зрозумів, що руками хлопчика йому зробив цей подарунок Ісус Христос. У 12-річному віці помер батько Герарда. Тому він став учнем кравця, щоб заробити на хліб насущний для матері і двох сестер. З роботою справлявся добре, хоча частенько помічник кравця надавав йому стусанів, лякав іншими погрозами. Досягнувши семи років, вирішив отримати Святе Причастя, але священик обминув чи не запримітив його. Натомість, вночі до Герарда з’явився св. Михаїл і причастив хлопчика. Через деякий час він подався до братів-капуцинів, але через слабке здоров’я не прийняли його. Натомість, подарували одяг, який він через хвилину-другу залюбки віддав жебракові. Зумів створити свою майстерню. Весь свій заробіток ділив на три частини – мамі, жебракам і на меси за померлих. Невдовзі збанкрутував. Деякий час практикував пустельником. Під час месійної візитації редемптористів [ченці Чину Найсвятішого Ізбавителі [ЧНІ] до місцевої церкви приєднався до них.
Священик Паоло Кафаро з великою неохотою дав йому письмову рекомендацію в новіціат Долічето: ”Посилаю вам брата, непридатного до ніякої роботи”.
Та Герард не зломався, не скаржився на особисті образи чи неприхильне або байдуже ставлення до себе. З часом успішно подолав випробувальний термін, склав монаші обіти (16 липня 1752-го), відтак, служив на посаді брата-помічника. Витерпів страждання від різних хвороб, у т. ч. й туберкульозу та аскези, проявляв діяльну любов до хворих, жебраків, перетерпів різні словесні наклепи, приниження, кепкування. Він вірив, що виконує волю Божу, тому приймав від людей будь-що. Однак, постійно плекав особистий послух, самоупокорення, фізичне самокатування, практикував аскезу, інші покути, а найголовніше - невтомність у молитві до Бога. У дар від Всевишнього отримав можливість зцілення людей, дух пророцтва і проникнення у таємниці людських сердець. Навіть старші за віком ченці дивувалися його терпеливості від негідних дій багатьох недоброзичливих людей, водночас, намагалися досягати його працьовитості, покірності, вміння переконувати грішників, заохочувати їх до сповіді, навертати до Бога.
До традиційних чеснот братів-редемптористів - убогості, чистоти й послуху, Герард постійно практикував свою особисту щоденну аскезу у прийнятті скромної їжі, жертовності до ближніх. Чимало людей зверталися до нього за порадами у духовному житті. Він ніколи і нікому не відмовляв, завжди відгукувався на їх життєві потреби, прохання, у кожній людині намагався знайти Божу іскру любові до ближнього, уподібнення Богові. Почував себе завжди щасливим, перебуваючи близько до Бога.
Свою ж любов до знедолених, особливо жінок-матерів він виніс від переживань, розпачу рідної матері за втратою свого першого сина [теж мав ім’я Герард – прожив усього 10 днів], за постійне піклування матері за його особисте слабке здоров’я, хоча зумів побороти материнські перешкоди на дорозі до омріяного чернецтва. 29 січня 1893-го Папа Лев XIII беатифікував брата-редемпториста Герарда, а 11 грудня 1904-го Папа Пій X зарахував його до святих Вселенської Церкви. З того часу Святий Герард став опікуном тих, хто хоче зачати дитину, жінок при надії, вагітних, матерів і дітей. Молитви до нього сприяють також християнському вихованню дітей.
Сьогодні у базиліці Матері Божої [Materdomini, Італія], спочиває тіло Святого Герарда Маела, а дві кімнати відведені музею, в якому зберігаються тисячі світлинок двох кольорів - сині [хлопчики] і рожеві [дівчатка], які народилися за сприяння молитви до Святого Герарда.
День пам’яті Святого Герарда – 16 жовтня. Зрештою, своїм жертовним життям він може допомогти кожному, хто прагне бути щасливим. Нехай його приклад допоможе нам цінувати людське життя – дар Божий. І в цьому святий Герард завжди сприятиме нам, християнам. Молімося до Бога і Його Святих, адже у Господа нема нічого неможливого !!!
Підготував Степан Боруцький.
P. S. Засновник Редемптористів – св. Альфонс Лігуорі обрав символ слова: ”Многоє у Него Ізбавленіє” [Пс. 130, 7]. 1913-го праведний митрополит Андрей [Шептицький] запросив Редемптористів у західні області України, надавши їм землі і приміщення для монастирів.
ІА "Вголос": НОВИНИ