Фраза, сказана захисником острова Зміїний командиру російського ракетного крейсера, стала без перебільшення народною. Проте поява народного мему на бігбордах та рекламних площинах, перш за все у тилових містах, викликала дискусію серед українського суспільства стосовно вказаної фрази та її доцільності.

З поміж іншого, критику масового вивішування на рекламних площинах у Львові гасел з посиланням окупантів у всім відомому напрямку озвучували також і волонтери та громадські активісти у соціальних мережах. За їх словами, активне використання бігбордів “Нах.й” в містах, які розташовані за сотні кілометрів від зон активних бойових дій, є щонайменше незрозумілим та негарним, бо її читають не тільки дорослі. Позаяк, тут, на щастя, цю фразу  не може оцінити жоден рашист, а такі рекламні площини можна було б застосувати для більш важливої та актуальної інформації - контактів волонтерських центрів та осередків, інформації для внутрішньо переміщених осіб та інших корисних даних. 

З листом до Львівської міської ради щодо застереження стосовно масового викорсиатння таких бігбордів звернувся також і митрополит Львівської архиєпархії УГКЦ, високопреосвященний владика Ігор. 

«Нам усім зараз дуже важко: молимося, постимо, збираємо продукти, речі, записуємося у волонтери, чинимо добро тощо, бо в Україні точиться війна», – зазначає владика Ігор на початку звернення. Відтак наводить цитату апостола Петра: «Не платіть злом за зло чи лайкою за лайку…» (1 Пт. 3, 9). «Паскудство і лаяння – це від демона, не можемо дати себе захопити диявольською технікою, щоб виставляти напоказ капость як пристойні речі», – переконаний архиєпископ і митрополит Львівський.

Це питання є дискусійним, і як будь-яке інше, в умовах війни мусить аналізуватися лише в рамках адекватної та спокійної дискусії. Будь-яка конфронтація чи розпалювання ворожнечі та непорозумінь між українцями зараз є абсолютно недоречними. З огляду на те, що до нашої редакції звертаються українці з проханням висвітлити альтернативну точку зору на бігборди з “посланням” для рашистів, нам видається правильним оприлюднити її. Адже ми в Україні, і на відміну від дикої московської деспотії, здатні вести цивілізований діалог та дискусію. 

Зокрема, до нас звернулася українська письменниця, пані Павлина. Вона проживає у Кривому Розі, проте неодноразово бувала у Львові, де зокрема у видавництві “Каменяр”, готувалась до видання книга. Пані Павлина висловила свою точку зору на недоречність подібних бігбордів в умовах війни, з огляду на ту колосальну ментальну, культурну та цивілізаційну прірву, яка розділяє українців та наших диких східних сусідів. З поваги до її думки, яка має право бути почута, надалі подаємо текст прямою мовою: 

“Те що сказав російською мовою той прекрасний хлопець, який захищав Україну, було адресовано перш за все ворогу. Це було сказано російськими словами з застосуванням тої лексики, яка цілком властива та органічна російській культурі та ментальності. 

Я хочу окремо зауважити, що тут мова не про нашого захисника, який зробив у стресовій ситуації те, що вважав за потрібне. Зрештою, він наш захисник, це головне. Мова також не про реакцію умовних рафінованих інтелігентів на абсентну лексику. Це дещо глибше. 

Я працювала у Москві багато років, бо заробляла гроші на свою дитину, яка навчалась. Як багато хто з українців, і зі Сходу, і з Заходу. І повірте, цієї брудної лайки чула дуже багато. І самі росіяни казали, що це неподобство. Навіть їхня умовно адекватна інтелігенція порушувала питання про те, що серед їхнього населення брудна лайка є абсолютно загальнопоширеною. Навіть діти так звертаються до батьків! 

Для них це є природно. Це норма для росіян. І коли я почула від нашого захисника цей вислів російською, я звісно чудово розуміла, як і в яких обставин це було сказано. Проте зараз його перебуванні у нас на банерах, особливо тут, у Львові, для мене абсолютно не зрозуміло. Ніби то для того, аби якимось чином зачепити ворога. Але надіслати їх кудись треба іншими засобами.

Росіяни себе позиціонують як “вірюуча нація”. Їхній патріарх при цьому говорить таке, що дивується весь світ. Адже віруюча людина не може хотіти крові. Отже, хіба це патріарх? 

Як філолог за освітою, я б хотіла також звернути увагу на поняття “руські” та “росіяни”. Суто на вимову навіть відчутно різницю.  Руський - у Львові є навіть вулиця Руська. Ніхто іншого ім’я цій вулиці не дав. Чому? Адже всі знають, що ми маємо коріння руське, спільне. Але в жодному разі не російське. А якщо пролунає слово “росіяни”, то суто за звучанням воно вкрай подібне на слово “розсіяні”. Вони розсіяні, а крім того ще й безбожники. Адже люди, які є з Богом, не можуть собі щось виборювати в чужій країні та проливати безвинну кров - це очевидно для всіх християн. 

До нас прийшли спотворені істоти, які брешуть, що вони християни. Тому треба звертатись до них так, як пасувало б звертатись істинним християнам. Адже Україна - багатоконфесійна та багатонаціональна, проте в основі своїй все ж християнська нація. Ми маємо свою церкву, яка в годину важких випробувань стоїть пліч о пліч зі своїм народом. То ж не варто розмивати наші власні основи. Ми повинні тримати в чистості свій дух і нашу землю. 

Задля того, варто прибрати всі банери з брудними словами. 

По друге - ми пишемо не росіяни, а “розсіяні”. На тих самих банерах звернутися до них: “Розсіяні, безбожники, геть з України!”

Надалі треба звернутися до Бога. І спершу славити Бога. Тому я звертаюся до всіх українських християн, до всіх добродіїв. Адже якщо ми добродії, то маємо дивитись на те, що ми кажемо, як ми кажемо, і до кого звертаємось. Якими словами? Вони мають бути чистими та сильними. Тому я хочу попрохати пустити наперед Бога. Спочатку: Слава Богу!  Слава Ісусу Христу! Слава Україні!”. 



ІА "Вголос": НОВИНИ