Заступник Голови СДПУ(О) Ігор Шурма про те, коли і з якими передвиборними лозунгами до передвиборної кампанії включаться об’єднані соціал-демократи, а також про те, в якій ситуації можливий перехід України до федеративної моделі держави.
Основні українські політичні сили вже погодились, що дострокові парламентські вибори будуть. Коли СДПУ(О) планує включитись у передвиборний процес?
СДПУ(О) завжди позиціонувала себе, з одного боку, як партія влади, а з іншого – як партія юристів. І ті люди, які прискіпливо стежили за діяльністю партії, могли зробити один безсумнівний висновок – партія ніколи не брала участі в якихось антиконституційних, антидержавних незаконних діях.
СДПУ(О) уточнятиме формат своєї участі в передвиборному процесі лише після того, як факт дострокових парламентських виборів буде прописаний бездоганно з юридичної точки зору. А говорити в стилі "що ж буде, якщо вийде так…" для серйозних політичних сил означає просто не поважати себе. Основні політичні гравці у своїй риториці наближаються до висновку, що, схоже, в Україні треба проводити дострокові парламентські вибори.
На яких ідеологічних основах СДПУ(О) будуватиме передвиборну кампанію в разі проведення дострокових виборів?
Якщо аналізувати історію СДПУ(О), можна виявити цікаві речі – актуальність основних напрямків передвиборної боротьби, які соціал-демократи брали за основу на попередніх парламентських виборах. Так, на вибори 2002 року партія йшла з таким проектами, як "Кадровий резерв" з наміром забезпечити Україні 15 тис. державних управлінців; "Криза-2005", у якому ми попереджали, що, починаючи з 2005 року, абсолютно об’єктивно основні виробничі форми в країні стають непридатними через зношування обладнання. Це велика проблема у сфері житлово-комунального господарства, промисловості. Можна сказати, що ми помилились всього лише на рік.
В 2006 році ми йшли на вибори з темами НАТО, ЄЕП і знову ж таки ці виборчі лозунги сьогодні дуже актуальні. Закономірно, що СДПУ(О) завжди намагалась бути послідовною і, можливо, це був мінус у стратегії нашої політичної сили. Нам бракувало гнучкості.
Починаючи з 2004 року – президентські вибори, рішення Верховного суду щодо результатів тих виборів, парламентське життя до виборів 2006 року – соціал-демократи послідовно дотримувались домовленостей, які в нас були з Партією регіонів. Можна сказати, що ми пливли з тою політичною силою в одному руслі. І тепер, коли напередодні можливих дострокових виборів у 2007 році постає питання – quo vadis? (куди йти?), СДПУ(О) не може раптом з’явитись у таборі тих, кому ми завжди опонували. Враховуючи, що йде абсолютно закономірна поляризація українського суспільства, Україна близька до двопартійності. Тому партія повинна визначатись у якому напрямку рухатись. Який саме формат це буде – самостійний похід на вибори чи блок – вирішуватиме з’їзд СДПУ(О).
Якою буде реакція СДПУ(О) у разі появи у Верховній Раді широкої коаліції з участю Партії регіонів та "Нашої України"?
Починаючи з 2004 року Янукович та його політична сила завжди закликали пропрезидентські сили до об’єднання. "Наша Україна" та БЮТ були в фаворі й не думали займатись якимись об’єднавчими процесами. Хоча промайнули думки про ймовірність коаліції між Партією регіонів та "Нашою Україною". У всякому разі, Регіони весь час говорили про необхідність широкої коаліції. Думаю, Ющенко сьогодні зрозумів, що коаліцію з "регіоналами" треба робити. Залишилось знайти умови, які виправдали б президента. Інакше його на вилах винесуть з Банкової ті, хто за нього стояв на Майдані. Таким кроком президент перетворить їх – тих, хто стояв там за свої цінності та свободу – в "майдаунів", використовуючи у власних цілях. Тому політика Ющенка на сьогоднішній день полягає у створенні таких умов, за яких суспільство саме вимагатиме скінчити протистояння та об’єднатись з Януковичем заради спокою і стабільності.
Найнеприємніший момент, який змушуватиме соціал-демократів шукати розуміння в інших політичних партій, полягає в тому, що в Україні нині ідеологічні партії знищуються як такі. Зараз одні ідеологічні партії вже не існують, інші – перебувають у такому собі дрімотному стані, треті – на порозі знищення. В жодному разі не можна допустити протистояння регіонів за географічною, територіальною ознакою. А для цього треба створити умови, щоб відродити ідеологічно-партійну структуру та перевести територіальне протистояння саме в цю площину. Як носії соціал-демократичної ідеології, соціал-демократами повинні цікавитись ті партії, у яких ідеологічна складова на сьогодні не визначена до кінця.
Продовжуючи тему протистояння за територіальною ознакою, хотілося б поговорити про перспективи федералізації України…
Перше, що хочу зазначити, федеративний устрій не суперечить принципу унітарності держави. Візьмемо, скажімо, Німеччину або США. На мій погляд, якщо сьогодні не вдасться перевести територіально-географічне протистояння в Україні в ідеологічно-партійне, про що я вже казав вище, то для продовження розмови про цілісність України, очевидно, треба буде повертатись до розгляду концепції наявності в Україні "сильних регіонів", надання їм деяких повноважень та самостійності. Це власне і є модель федеративного устрою держави, небажана і дуже небезпечна тема в політичних колах України. Коли ми побачимо, що територіальне протистояння в Україні посилилось, тоді, як модель виходу з кризи, треба буде починати дискусію на тему сильних автономних регіонів. Та я думаю, що до цього справа не дійде.
Що стосується Партії регіонів, її прагнення об’єднати Україну, то це абсолютно природна річ. Саме на сході країни знаходиться серце її незалежності – економіка. Сьогодні, якщо буде стагнація економічних процесів на сході, Україна не зможе вижити як держава. Для економіки необхідна політична стабільність, яку й намагаються ініціювати "регіонали" за допомогою об’єднавчих, заспокійливих процесів. А якщо казати про духовність і культуру української нації, то ніколи не слід забувати, що саме в Харкові було засновано перший український університет, перший український театр, саме тут зароджувались цінності української культури. І дуже важко сказати, що для України важливіше – патріотизм російськомовного українця, який зберіг економічний потенціал своєї країни чи популістська українська риторика україномовних галичан.
ІА "Вголос": НОВИНИ