Собачки були вірними друзями і помічниками людини ще з давніх часів. На жаль, вони так і не навчились говорити людською мовою, але завжди нас чудово розуміли. Ми цінуємо їх за їхню безкорисливу любов, щирість та дитячу наївність. А ще, за те, що вони зберігають нам вірність протягом усього свого короткого життя.
До Міжнародного дня собак – неймовірні історії «з хвостом» про чотирилапих друзів львів'ян, читайте у матеріалі ІА «Вголос»
Я одразу зрозумів: ми з ним будемо нерозлийвода
У Влада песик породи ягтер'єр. Він розповідає: це дуже віддані собаки. Вони визнають лише одного господаря, залишаючись йому вірними до кінця.«Блека мені ще маленьким цуциком подарували рідні: йому тоді було 3 місяці. Як тільки-но я взяв його до себе на руки, то одразу зрозумів: ми з цим песиком будемо нерозлийвода! Зараз йому вже 5 років, дуже швидко час пролетів. Пригадую, коли йому було десь 2 рочки, я його навіть навчив на скутері їздити. Він їхав у мене на колінах, тримав лапи на кермі та дуже уважно спостерігав за дорогою. Ще, наш Блек обожнює купатися, ходити по магазинах, бавитися з дітьми та дуріти з іншими собаками. А з найбільш улюблених занять Блека - ранкова пробіжка разом зі мною у лісі, купання в ставі, перетягування пулерра, сон у мене на грудях. А ще, він у нас дуже любить гори! Кожного року ми стараємося хоча б 2 рази поїхати в Карпати і беремо його із собою»,– ділиться хлопець.
А ще, у Блека восени будуть уродини. Цього року, цуцику буде 6.
«Ми щорічно робимо Блеку свято на день народження! На ньому обов‘язково мають бути печені курячі крильця: він їх обожнює! Також Блек фанатіє від солодкого. Його улюблені ласощі - морозиво та цукерки »Ромашка«. Їх ми нашому песику багато не даємо, бо, все ж таки, собакам шкідливо багато солодкого споживати... Але на день народження - можна!», – радіє Влад.
Повірила у душевну реінкарнацію собак
Деякі люди кажуть, що один собака може мати декілька життів. Неймовірну історію про свого цуцика розповідає мешканка Львова Наталія. За її словами, він має фантастичну схожіть із песиком батьків, який помер. Хоч і породи – різні."У мого собаки дуже цікава історія, насправді! Словом, у моїх батьків був лабрадор, він вже дуже старесенький був, і раптово помер...Це була велика втрата! Вони вирішили взагалі більше ніколи не брати собаку, боялися прив'язуватися. І раптом, на річницю смерті нашого лабрадора, моя мама побачила допис у фейсбуці, що якась пані віддає з перетримки манюню собачку, яку вона врятувала від хворої на голову жінки. Це був метис спаніеля. Крім того, та спаніелька була не стерилізована, відповідно, вона народжувала і народжувала цуценят, а та жінка потім їх викидала. І так сталось, що потім це оголошення десь загубилось у просторах інтернету...", – каже дівчина.
«Ми його всією сім’єю шукали, і, все ж таки, знайшли! Я подивилась на фото і була шокована, коли побачила справжню копію нашого лабрадора. У нього навіть така ж плямка у вигляді перевернутого сердечка на грудях! Ми написали тій жінці, вона сказала, що собачку вже хтось забронював, але якщо до ночі за нею не приїдуть, то вона віддасть нам. І, на щастя, її ніхто не забрав! Мої батьки поїхали за нею у Великі Мости, тоді ще снігопад такий був, це було у лютому цього року. Дівчинку назвали Монікою. І вона, за іронією долі, справді дуже схожа на лабрадора! Всі, хто б до нас не підходив, питають, чому у нас такий маленький лабрадор! А це у нас такий метис спаніеля... Тепер всією родиною сміємось, що то справді якась душевна реінкарнація попередньої собаки, бо так виходить, що в нас всі собаки в сім’ї з однаковим характером, приколами, повадками!»,– додає власниця спаніеля Наталя.
Джері– це наша перша дитина
Деякі подружні пари, перед тим як завести дитину, купують собі цуценя. Так трапилось і у житті Анни та Ігоря: коли у їхньому житті з'явився маленький французький бульдог, вони зрозуміли, що склали успішний тест на майбутнє батьківство.«Знаєте, Джері – це наша перша »дитина«! Песики, вони ж як діти: за ними постійно потрібно доглядати, бути з ними поруч усе їхнє життя! Потім у нас з чоловіком народилась донечка, і ми зрозуміли: що стали батьками двох діток.. Чому назвали його Джері? Бо він як маленьким був, був дуже подібним на мишку з мультфільму »Том і Джері«– такий коричневенький, маленький, з великими вушками. Джері - це наша любов! Він справжній друг сім'ї, я взагалі не уявляю, як ми раніше жили без нього! Він дуже любить спати зі мною в обнімку. А ще, він обожнює хропіти мені у вухо. Колись я навіть проснулась вночі від того, що він мені облизує лице і спить на моїй подушці. Ще, він дуже любить людську їжу, не дає нам нормально поїсти, поки йому шось не дамо!», – ділиться з «Вголосом» «мама двох».
З нагоди дня народження для Джері також влаштовують свято. Песику дарують подарунки та пригощають смаколиками. А ще, каже власниця, у чотирилапого є навіть свій інстаграм-аккаунт.
«11 липня у нього буде день народження, це вже зовсім скоро! Ми йому готуємо сюрприз: я приготую йому печінковий торт, вже шаріки навіть замовили, ліжко йому нове подаруємо. Уявляю його радість! Мою донечку Злату Джері обожнює... Завжди акуратно лягає біля неї і дивиться на неї своїми великими оченятами, думаю, як Злата виросте, то будуть дружбани ще ті!», – радіє Анна.
«Ваш песик дуже добрий. Він ще не розуміє, який цей світ навколо жорстокий і злий»
Велика та дружня собача родина
А ось у Насті вдома – чотири чотирилапих. Вони неймовірно дружні між собою, обожнюють разом бавитися та завжди радіють, коли хазяйка повертається з роботи додому.«Одну звати Коко, це песик породи померанський шпіц, і вона дуже пухнаста! Ця дівчинка – неймовірно грайлива, кмітлива, позитивна і життєрадісна. Ще я маю песика породи грейхаунд, його звати Тархун. Цього чотирилапого я викупила у поганих власників, він жив у глибокому селі в абсолютно жахливих умовах. Знаєте, спочатку я планувала його просто кудись прилаштувати, але, коли я його побачила, то настільки закохалась у нього, що залишила його у себе! Це собака – яка потребує дуже великих фізичних навантажень, на своїй етнічній батьківщині, у Англії, ця порода навіть бере участь у собачих бігах», – каже Настя.
"Моя Спарта – це собака-душа! Це песик породи кане-корсо. Незважаючи на свою зовнішність, вона дуже тендітна та ніжна, як квіточка! Колись вона навіть врятувала мене від затяжної депресії. Тому, без сумніву, собака – це найвідданіший друг людини! А ще, я знаю точно: тепер у мене вдома – велика і дружня собача родина!", – зазначає мешканка Львова.
Врятувати чотирилапому життя
Тим не менше, не всі люди ставляться до собак, як до справжніх друзів. Часто чотирилапі опиняються на вулиці. Бувають різні ситуації: собаки випадково губляться, втікають. Та іноді, це трапляється й через жорстокість господарів, які спочатку утримують тварин у жахливих умовах, а потім – викидають прямо на вулиці міста, як непотрібну іграшку.На щастя, у Львові є люди, яким не байдужі такі песики. Вони забирають їх до себе, відносять у притулки, або ж – шукають їм новий дім. До слова, порятунком таких собак займається ЛКП «Лев» та притулок «Милосердя».
Та все ж, хотілося б, аби безпритульних цуциків стало менше. Було б добре, якщо б кожен «мокрий носик» і кожен «хвостик», мав свій дім. Якесь затишне місце, де його люблять, цінують та бережуть. Бо на інше – чотирилапі точно не заслуговують.
Анастасія Сорока для ІА «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ