Віталій Кличко вирішив боксанути до Львова на запрошення мера Садового і прочитати дітям казку. Взявши одноденний брейк від споглядання гладіаторських боїв та загниваючого пальця блаженного Черновецького у київській міськраді, він читає казку про пана Коцького у садочку № 37.
Десант журналістів у теплому ЛАЗі від ратушних хобітів на чолі з головною Мартою, приземлився на благодатному снігу вулиці княгині Ольги. Дощу немає. І це добре. Дощ впаде у дитинство через 2 години.
Бравий тракторист, на подарунку бацьки Лукашенки, розчищає дорогу до дитсадка, тим самим доводячи до екстазу дорослих мешканців даної ділянки Львова. Вони просять журналістів частіше приїздити на цю меромзабуту вулицю. Буде менше снігу і відповідні служби, жвавіше, будуть ворушити своїми дупами.
Кличка немає. Є чутки що він летить і прилетить. Чекаємо його годину. Обговорення деталей фотомистецтва і особливостей фотоапаратів та кидання сніжок у чорних котів. Пропозиція закидати Кличка сніжками за одногодинне мороження на вулиці.
Відповідні служби починають матюкатись. Аматор тракторного мистецтва, у творчому екстазі, розгорнув занадто багато снігу, тому метрів за 60 до дитсадка утворилась яма, в яку можуть провалитись машини Кличка та його вартових.
Нарешті. Високий Кличко у джинсах, гольфі та його бодігуарди у костюмах. Мамзелі у моднячих суконках. Представники Ратуші. Останні приготування перед прямими ефіром. Книжечка „Казки мого дитинства”. Море фотокореспондентів та телеоператорів. Фанатів боксу та фанаток міцного тіла. Якийсь пацик, з бодунячими очима, вішає свої трулі, провітритись на 5 поверсі найближчого будинку. Це життя.
Діти у вікнах вітають героя. Герой вітає дітей. Щастя.
Тепла кімната садку. Коло дітей. Кличко у центрі кола. Півколо операторів та зигзаги фотокореспондентів. Журналісти відпочиваючи на лавці запасних.
Знайомство. Діти щасливі. Кличко вибрав казочку про пана Коцького лише за 5 хвилин до ефіру. Своїм дітям він читає казки російською. В дитинстві любив казки і з приємністю згадує той час коли можна було скакати калюжами. Уявляєте, Кличка у 2007 році, який скаче у київських калюжах і танцює від радості шейк? Що про нього подумають славні жителі нашої столиці?
Казочка про пана Коцького озвучена 4 голосами українського чемпіона. Наш важковаговик витривало тримається усю дистанцію казкового бою, деколи помиляючись у хукових наголосах та інтонаційних аперкотах. Діти уважно його слухають. Під нявкають, підрикують, або ж просто говорять у весь голос „це Кличко” – це смішно. Імпровізація, яка і не снилась Майку Тайсону з вухами Холіфілда. Це містерія.
Після пана Коцького Віталій переходить на російську мову і розказує дітям Пушкіна О.С „У Лукоморья”. Розказує напам’ять. Хоча він і не знає, що таке Лукоморьє. Це одна з журналісток вирішила повимахуватись пушкінознавством. А це не личить. Це погано, доводити до ніяковіння національних героїв.
За напам’ятне Лукоморьє Віталій отримує шквал внутрішніх оплесків від вихователів дитсадку та молодих журналісток. Якась тітонька врубує якусь пісеньку про Львівське телебачення і Кличко танцює разом з дітлахами якийсь модний танець. Танцюють всі.
Наступного разу казки дітлахам ще одного львівського садочка буде читати дика Руслана. Сподіваюсь, що це не буде „Дика енергія” і вона не приїде у тому вампірному гримі та депутатських чобітках на космічних підборах. Почався дощ. Казка закрилась до наступного разу.
Спостерігайте за змінами у нашому ефірі. Скачуйте казку, озвучену голосами Віталія Кличка і слухайте.
До зустрічі в ефірі.
Превеличезна вдячність Артему Пастуху за фотки та Віталію Кличку за вчасно врятований диктофон у період дитячої навали денсової орди.
"Пан Коцький" у виконанні Віталія Кличка. Качати тут.
ІА "Вголос": НОВИНИ