Перший та найскандальніший?
Довідка
Димінський Петро Петрович. Народний депутат України від Дрогобицького мажоритарного виборчого округу №122. Голова Спостережної ради ВАТ «Нафтопереробний комплекс »Галичина« (місто Дрогобич). Почесний президент футбольного клубу »Карпати« (перша ліга, Львів), голова доброчинного фонду »Галичина-Сприяння".
Народився в 1954 році у Кривому Розі в родині шахтарів. Закінчив Криворізький гірничорудний інституту 1977 році. З того ж року працював на шахтах Львівської області, пройшов шлях від гірничого майстра до начальника ділянки шахти імені Ленінського комсомолу в Червонограді (1977—1982 pp.), був начальником зміні* та головним інженером шахти №10 «Великомостівська» (1982—1987 pp.). До 1992 року очолював шахту №3 «Великомостівська». З 1992 до 1995 року працював технічним директором українсько-польського СП «Галметал». Очолює спостережну раду НПК «Галичина» з 2000 року.
Особа Петра Петровича Димінського є досить відомою та неоднозначною в українському діловому, політичному та спортивному середовищі. Окремі аналітики та засоби масової інформації вважають його «тіньовим олігархом номер 1» Західної України.
З іншого боку, Петро Димінський та офіційно пов'язані з ним структури постійно перебувають в епіцентрах різноманітних скандалів та інших гучних справ. Це стосується і його основного активу -Дрогобицького НІЖ «Галичина», і його політичної діяльності, і його роботи на спортивній ниві як почесного керівника львівського футбольного клубу «Карпати», який донедавна вважався гордістю західноукраїнського футболу.
Бізнесові інтереси Петра Димінського охоплюють всю Україну, однак надбанням гласності стала лише невелика, проте досить «грошоносна» частина його активів. Це згадуваний вже НПК «Галичина», київська компанія «Укрмедторг», львівський нафто-трейдер «Марлін», компанії «Укрсім» та «Укрпромметторг», а також інтереси у волинській ком панії «Континіум-Льон-Конт-ракт», яку пов'язують з іншим народним депутатом Ігорем Єре-мєевим та яка, як відомо, є основним та стратегічним партнером Дрогобицького НПК «Галичина» через мережу автозаправних станцій своєї «доньки» - Західної нафтової групи (WOG). Натомість основні перипетії розгортаються довкола НПК «Галичина», про який — детальніше.
Скандальна нафта
Структури Петра Димінського прийшли на нафтопереробний комплекс «Галичина» в 1999 році. Прийшли своєрідно - викупивши 30% акцій у трудового колективу заводу, точніше у створеного ним ЗАТ «Господарська спілка »Галичина«. За інформацією Інтернет-порталу »Україна кримінальна«, продаж відбувся під інвестиційні зобов'язання — в угоді про купів-лю-продаж пакету було передбачено залучення Петром Димінсь-ким та його структурами близько 200 млн доларів інвестицій на НПК »Галичина« та будівництво нового паливного комплексу. Ці ж зобов'язання передбачала угода про викуп спілкою »Галичина« акцій НПК у держави, які повинен був перебрати на себе новий власник пакету. Автори матеріалу стверджують, що жоден пункт угоди виконаний не був. Однак перевірити, так це чи ні, практично нереально — керівництво »Галичини" є надзвичайно закритим для засобів масової інформації та утримується від коментарів на будь-які пов'язані із підприємством теми.
Проте первинна угода з державою передбачає, що в разі невиконання інвестиційних зобов'язань 30% акцій НПК «Галичина» повернеться у власність держави, однак таку процедуру може провести лише суд. Так, зрештою, і відбувалося - в липні 2000 року державі через суд вдалося відібрати ці 30% акцій та навіть підготувати конкурс на їхній перепродаж, проте вже в жовтні того ж року ці акції було повернено господарській спілці «Галичина» Вищим господарським судом.
Втім, наразі жодного повторного позову про повернення 30% НПК у власність України не подавалося, а отже, і склад акціонерів комплексу залишився незмінним. Найбільшим акціонером «Галичини» є підприємство «Нью ТОН» та -інші структури, пов'язані з Петром Димінським, — їм сумарно належить 40,2% акцій комплексу (30% «інвестиційних» плюс придбані на вторинному ринку та за приватизаційні сертифікати). 32,4% акцій належить компанії «Ватфорд Пет-ролеум», яку пов'язують із дніпропетровською групою «Приват», ще 2,4% належить дрібним акціонерам. Про державні 25% акцій «Галичини» розмова окрема - цей пакет, залишаючись у власності держави, постійно змінював менеджера. Його передавали в управління свого часу і інвестиційній компанії «Галицькі інвестиції», і київській компанії «Шелтон», і Львівській облдержадміністрації, але врешті-решт повернули до сфери компетенції Фонду держмайна. І ось не так давно ці 25% акцій, які спочатку збиралися навіть приватизувати, Указом президента передали НАК «Нафтогаз України» для створення вертикально інтегрованої нафтової компанії.
Водночас здобутки НПК «Галичина» за час роботи структур Петра Димінського оцінили інші органи — в першу чергу, податкова служба. Податківців зацікавило, як сталося, що завод, який у 1999 році сплатив понад 90 млн грн різноманітних податків та зборів і фактично наповнив бюджет рідного міста Дрогобич на 70%, у 2001 році отримав лише 320 тис. грн чистого прибутку, при тому що збільшив переробку нафти аж на 258% порівняно з 2000 роком — до 1,1 млн тонн, а у 2002 році збіль-, шив переробку нафти ще на третину, водночас скоротивши виплати до державного та місцевих бюджетів.
Зацікавило це не тільки податківців — у січні 2002 року голова парламентського Комітету з питань боротьби з корупцією Юрій Кармазін надіслав листа президентові України Леонідові Кучмі, в якому звинуватив керівництво та власників НПК «Галичина» у фінансових порушеннях на загальну суму понад 500 млн грн. У листі, зокрема, зазначалося, що з 2001 року завод, працюючи переважно на давальницькій сировині, практично перестав платити податки - так, лише в першому півріччі 2001 року сплата «Галичиною» акцизного збору склала 7,7% від обсягів першого півріччя 2000 року, податку на додану вартість — 8,4%, податку на прибуток— 10,4%. Водночас Юрій Кармазін відзначив стрімке зростання дебіторської заборгованості заводу (до 90 млн грн лише у 2001 році) та звинуватив його власників нібито у вивезенні коштів за кордон. Окрім того, було відзначено факт передачі потужностей НПК в оренду малесенькому приватному підприємству «Фра-гола» з міста Любешів Волинської області, що складається лише з ... трьох працівників. На думку депутата, ця комбінація виявилася напрочуд зручною для акцизного збору - НПК заявляв, що не може платити акциз, бо все обладнання передане в оренду, а «Фра-гола» не платила акцизу, бо обладнання їй не належить. «Продовження подібної практики господарювання призведе до єдиного результату — скорочення виробництва, а згодом до повної зупинки підприємства», — резюмував своє звернення народний депутат. Претензії податківців були дещо скромнішими. В результаті проведених з 1 січня 2001 року до 1 квітня 2002 року та протягом квітня 2002 року перевірок Дрогобицька міськрайонна податкова інспекція встановила факти не сплати податків у особливо великих розмірах та звинуватила НПК «Галичина» в несплаті близько 180 млн грн акцизного збору. Тоді ж проти керівництва заводу було порушено кримінальну справу за несплату податків.
Водночас Петро Димінський спробував провести контратаку в своєму скандальному стилі — в квітні 2003 року міська прокуратура Дрогобича порушила кримінальну справу за фактом ... підробки підписів податкових інспекторів на акті податкової перевірки, за яким, власне, і було донараховане 180 млн грн акцизу. Одразу ж правління НПК оприлюднило заяви та звернення про «упереджене ставлення податківців» та вимогу закрити кримінальну справу й зняти донарахування, викладені на нібито підробленому акті. Так би воно й сталося, якби факт підробки був доведений слідством та підтверджений судом. Однак не судилося - вже за два дні ревізори ДПІ, що складали акт, підтвердили свої підписи на акті, а керівництво заводу продовжило доводити свою невинність у судовому порядку. Певні успіхи в цій справі в нього були - суму донарахувань вдалося зменшити до 138,6 млн грн, однак судові баталії в цій справі тривають досі з перемінним успіхом.
Тим часом справа НПК «Галичина» у вересні нинішнього року отримала несподіване продовження — Державна податкова адміністрація Львівської області порушила другу кримінальну справу проти керівництва НПК «Галичина» за звинуваченням у несплаті податків у особливо великих розмірах. На цей раз планова податкова перевірка роботи підприємства встановила навмисне зниження зобов'язань зі сплати ПДВ за період з 1 квітня 2002 року до ЗО червня 2003 року та заниження сум сплати акцизного збору через схеми мінімізації. Загальна сума донарахувань, за цією перевіркою, перевищила вже 421,5 млн грн. Під'їзди до «Галичини» в Дрогобичі вантажівками перекрили податкові пости, а суд змінив запобіжний захід щодо керівництва комплексу на арешт і оголосив його в загальноукраїнський розшук. У відповідь на зупинку заводу Петро Димінський, Ігор Єремєєв та ще 13 депутатів-аграріїв відвідали «Га личину», після чого завод був розблокований та поновив роботу. Окрім того, парламентарі утворили спеціальну тимчасову слідчу комісію, яка зараз вивчає ситуацію довкола заводу. Взагалі до політики для залагодження своїх справ Петро Димінський звертається досить часто.
Мінливий політик
Давно зрозумівши, що свої інтереси в цій державі найефективніше відстоювати на державному рівні, Петро Димінський балотувався до Верховної Ради на парламентських виборах 2002 року в Дрогобицькому мажоритарному окрузі № 122, де і знаходиться НІЖ «Галичина». Вибори Петро Петрович пройшов практично без особливих проблем - адже кандидатом його висунув найпопуляр-ніший у західному регіоні України блок політичних партій «Наша Україна». За нього віддали свої голоси 27,22% виборців. Після обрання в парламент починає працювати в своєму «профільному» комітеті — з питань паливно-енергетичного комплексу.
Однак у фракції партійного блоку, який фактично привів Петра Димінського до влади, Петро Димінський надовго не залишився і вже у листопаді того ж 2002 року написав заяву про вихід із фракції. Політики-нашоукраїнці вбачали однією з основних причин цього кроку його позицію щодо обрання прем'єр-міністром Віктора Януко-вича. «Петро Димінський найменш природно виглядає в »Нашій Україні«. Це людина з пропре-зидентського табору, — коментував вихід Димінського тоді ще на-шоукраїнець Тарас Чорновіл. — Петро Петрович був серед тих депутатів, які виступали за те, аби »Наша Україна« проголосувала за обрання Віктора Януковича на пост прем'єра. Я не можу собі уявити, яких зусиль доклав Віктор Ющенко, аби переконати »групу Димінського« не голосувати за це. З іншого боку, можливо, з боку Януковича були передбачені значні дивіденди за голоси».
І справді, після виходу з «Нашої України» Петро Димінський одразу ж приєднався до прихильної до нового прем'єра фракції «Регіони України». Цілком можливо, що цей крок був досить прагматичним і зумовлений спробою зберегти свій основний бізнесовий інтерес — адже саме в середині 2002 року податківці порушили проти керівництва НПК «Галичина» першу кримінальну справу. Однак ні цей перехід, ні подальший візит прем'єра Януковича на «Галичину» не змогли зупинити податківців — справи проти комплексу, як уже говорилося, розкручувалися й далі. А згодом, уже в травні нинішнього року, з Димінським попрощалися вже самі «Регіони України» — його і депутатів Ігоря Насалика та Сергія Ратуш-няка виключили з фракції. В заяві прес-служби фракції наголошувалося, що виключені депутати «не виявили стійкої особистої та громадянської позиції»« та »у найпринциповіші моменти діяли всупереч позиції як колег за фракцією, так і конструктивної більшості в цілому". В інші фракції Петро Петрович вступати вже не пробував.
Натомість на Львівщині вплив Петра Димінського в місцевому політичному плані залишався досить потужним. Серед його політичних друзів — і голова Львівської облради Михайло Сендак, і міські голови Дрогобича й Трус-кавця. Найвдалішим його кроком у політичному плані деякі спостерігачі називають призначення на посаду першого заступника голови Львівської облдержадміністрації Леоніда Мельника, який є не лише другом, ай бізнес-партне-ром Димінського. Натомість зараз цього впливу вже немає — Леонід Мельник написав заяву на звільнення за власним бажанням. Серед інших здобутків Петра Петровича деякі експерти та Інтернет-видання називають регулярне фінансування окремих політичних груп, керівників та деяких акцій протесту, однак без реальних доказів ці твердження залишаються лише припущеннями. Щоправда, у Димінського донедавна був ще один потужний вплив на львівську громаду — футбольний клуб «Карпати», та після вильоту команди до першої ліги рівень цього впливу зведений до мінімуму. Про це - далі.
Футбольний крах
Петро Димінський став головним спонсором футбольного клубу «Карпати» кілька років тому, простягнувши руку допомоги після того, як попередній інвестор-компанія «Галев», що отримала клуб внаслідок «преференцій» від Львівської облдержадміністрації, відмовилась від фінансування команди. Тоді керівництво області в пошуках спонсора звернулося до президента Леоніда Кучми і тодішнього керівника «Укрзалізниці» Георгія Кірпи. однак безрезультатно.
Звичайно, Петро Петрович не був би Петром Димінським, якби не підійшов до справи з прагматичної точки зору. «У Львові потрібно створити народну команду», - заявляли керівники клубу та запропонували обласній і міській владі створити на базі «Карпат» акціонерне товариство закритого типу. Таку ухвалу провести вдалося — Львівський міськвиконком 3 серпня 2001 року затвердив ухвалу, відповідно до якої співвласником клубу стає міськрада. Внеском до статутного фонду клубу мали стати надзвичайно привабливі об'єкти — міські стадіони «Україна» та «Юність», а також готелі «Львів» і «Незалежність» у центральній частині міста. Причому передача майна мала відбутися без грошової оцінки цих активів, а місто натомість мало отримати... лише 25% акцій ново-створеного ЗАТ.
Однак мрії безкоштовно отримати ласий «шматочок Львова» так і залишилися мріями. Перереєструвати клуб на ЗАТ так і не вдалося — нове скликання міськради скасувало всі ці документи на підставі протесту прокуратури міста, який, у свою чергу, базувався на тому, що міськрада за своїм статусом не може бути співзасновником будь-яких господарських формувань. Одразу ж після цього почали говорити про створення на базі «Карпат» відкритого акціонерного товариства, і в 2003 році був навіть підписаний протокол про наміри його створити.
Та на заваді цим райдужним планам стала... сама футбольна команда «Карпати». Через незрозумілі реорганізації в структурі управління клубу, дивну політику щодо гравців та часту зміну тренерів «Карпати» почали грати все гірше й гірше і врешті-решт вперше за історію функціонування українського незалежного чемпіонату опинилися в першій лізі. Залишитися в елітному дивізіоні «Карпатам» не допомогли ні проголошені в стилі Петра Петровича гучні заяви про нібито змову довкола «Карпат» та бажання знищити галицький футбол, підкріплені зверненням ветеранів «Карпат», ні чутки про можливий вихід клубу з чемпіонату України й реєстрацію в чемпіонаті однієї з сусідніх країн, що з'явилися синхронно з цими заявами.
Команда просто не показувала доброї та результативної гри, посту-паючись навіть іншим аутсайдерам національного чемпіонату. Натомість Федерація футболу України на ці заяви відреагувала чітко: утворила спеціальну комісію з перевірки викладеного, не знайшла доказів висловлених заяв та передала справу Професійній футбольній лізі, яка й оштрафувала Петра Димін-ського за образливі вислови на 3000 доларів. Керівники команди не змогли виправити ситуацію і в першій лізі - зараз «Карпати» після невдалого старту ледве змогли втекти з небезпечної зони вильоту в другий дивізіон. Якщо так триватиме й далі, обіцянка Петра Димінського про те, що наступного сезону «Карпати» в першій лізі не гратимуть, має всі шанси стати реальністю - тільки з тією різницею, що команду взагалі може бути ліквідовано. Тим більше що реорганізації в клубі та відставки тренерів тривають, а у фіаско команди звинувачують лише Димінського. «Думаю, що у Львові тренера не треба, — зауважив »Львівській газеті« екс-тренер клубу Мирон Маркевич після чергової відставки головного тренера »Карпат« Валентина Ходукіна. — Тут є президент і тренер в одній особі. Склад на гру визначає президент, заміни проводить президент, то навіщо взагалі »Карпатам« тренер? Здається, це вже 7-й чи 8-й тренер іде з клубу за останні три роки. Виникає логічне запитання: невже всі наставники були поганими?»
Примарні перспективи
Схоже, хмари над бізнесом Петра Димінського зараз згущуються, як ніколи. Незважаючи на те, що Петро Петрович звик "розкладати яйця в різні кошики" та здобувати допомогу й підтримку в різних колах, зараз це йому зробити буде надзвичайно важко. Звісно ж, самому Димінському нічого не загрожує завдяки його депутатському імунітету, проте частиною своїх серйозних бізнесових інтересів йому, напевно, доведеться ПОСТУПИТИСЯ вже найближчим часом. Та й сам Петро Димінський це відчуває - адже не раз говорив, що "збирається продавати частину активів і не купуватиме нових". Проте, чи справдиться цей прогноз, покаже вже найближче майбутнє.
ІА "Вголос": НОВИНИ