Кость Бондаренко - політолог
Віктор Ющенко обіцяв, що влада стане прозорою. На вашу думку, це сталося?
Ні, абсолютно. Наявність закритих указів, боротьба в коридорах влади, відсутність контактів між владою та громадськістю – це все свідчення того, що влада не є прозорою.
Продовжуючи тему прозорості влади. Політолог Володимир Полохало сказав, що східні й західні політологи сміялися з Романа Зварича через непорозуміння з його вищою освітою...
Західним політологам я хотів би нагадати, що в 1995 році, коли до влади в Польщі прийшов Александр Квасневський, теж був скандал, пов’язаний із тим, що новий президент не мав вищої освіти, хоч про це був запис у біографії. Цей скандал вдалося “зам’яти”. Якби Зварич діяв більш акуратно, професійно і тонко, міг би піти шляхом Квасневського. Тема про те, що Зварич не має вищої освіти, вже стара. Ще на початку 90-х від діаспори я чув, що він є недовченим магістром, що він таки не отримав диплома. Тепер міністру юстиції потрібно довести, що він навчався і отримав ступінь, що ті дані, які постійно фігурували, які він подавав у анкетах, є правдивими. Інакше він як людина, яка повинна стояти на сторожі правопорядку і права, має піти у відставку, оскільки збрехав.
Чому Віктор Ющенко не підписує закон про визнання ОУН-УПА воюючою стороною у Другій світовій війні? Кого він боїться?
Рано чи пізно цей закон буде підписаний. Якби Ющенко був президентом Західної України, він би вже давно його підписав. А оскільки він є президентом всієї України, а в Україні далеко неоднозначне ставлення до ОУН-УПА через брак інформації та просвіти на сході та в центрі держави, йому доводиться рахуватися із загальним настроєм. Тому зараз він просто тягне час, створюючи спеціальні комісії. Думаю, ОУН потрібно перекласти Декалог українських націоналістів, основні твори Степана Бандери та Ярослава Стецька російською мовою та масово поширювати їх на сході.
Чи можна назвати судові процеси щодо колишніх високопосадовців політичними репресіями?
Наразі ні, оскільки вони не мають системного характеру. Але це заявка на політичні репресії. Це може поглибитись, якщо будуть мовчати преса, опозиція, якщо опозиція не сформується і якщо мовчатиме світова громадськість. Звичайно, я не вважаю Колесникова ангелом, але думаю, що його арешт саме в цей момент став політичною помилкою.
Поняття “свободи слова” в Україні може претендувати на таку ж роль, що і в західній демократії?
У кожній державі це поняття має різне значення. У Польщі – одне, у США – друге, в Італії – третє. Але справа в тому, що є одне політичне правило: “носієм буржуазних свобод, в тому числі свободи слова, може бути тільки буржуазія”. Тобто представники малого і середнього бізнесу, представники інтелектуального прошарку. Ні великий капітал, ні соціальні низи не можуть бути носіями буржуазних свобод. Вони їм просто не потрібні. І, незважаючи на те, що буржуазія була основним рушієм Майдану, зараз в Україні її права ігноруються. Тому свобода слова може бути зараз лише гаслом доби. Вона не має шансів, щоб закріпитися і стати державною політикою. Якби держава опиралася саме на середній клас і зробила буржуазію своєю основою, тоді би буржуазні свободи автоматично стали б втілюватися і міцніти.
За 100 днів відбулося зрушення у ставленні нової влади до ЗМІ? Чи відчутна різниця?
Маловідчутна. Тут треба розглядати ініціативу самих ЗМІ. Вони відчули, що атмосфера стала вільнішою, відповідно почали вести себе по-іншому. На зміну “темникам” прийшов диктат піару. Піар передбачає економічний перерозподіл і наближення парламентських виборів, тому почало з’являтися більше замовних статей, таких, що розміщуються на комерційній основі. При цьому газети рідко користуються позначкою “реклама”.
Чи буде використовувати нова влада ЗМІ на наступних парламентських виборах так, як це робила влада попередня?
Є напрацьовані технології, і в будь-якої влади є спокуса використати брудні методи роботи зі ЗМІ. Крім простого розміщення іміджевих статей у ЗМІ, відбуватиметься і помірний тиск. Редакції газет ще зможуть протистояти наступу диктату на права вільної преси. І свобода преси на певний час залишатиметься не просто порожнім звуком. Після парламентських виборів все буде залежати від конфігурації парламенту та влади. І саме від цього буде залежати, чи буде свобода слова, чи ні.
Що ви маєте на увазі?
Якщо виконавча вертикаль влади буде збалансована із законодавчою. І якщо в законодавчому органі не буде пропрезидентської більшості, а буде більшість саме опозиційна. Якщо вся влада буде узурпована однією політичною силою, це неодмінно призведе до перегинів.
“Темники” в українському медіа-просторі зникли?
Зник “темник” як документ у такій формі: “прохання ігнорувати”, “ця тема важлива і актуальна”. Але справа в тому, що “темники”, як виявилось, були не тільки засобом впровадження певної ідеології чи пропаганди, а певною мірою підказкою для журналістів. Вони користувалися ними, як студенти шпаргалками на іспиті. Тому журналісти зараз сподіваються, що замість “темників” їм даватимуть “світлики”. Це більше стосується не політики держави, а психології журналіста.
Чи сприймає нова влада конструктивну критику в ЗМІ на свою адресу?
Влада поки що змушена сприймати критику, але чи робить вона висновки? В цьому я сумніваюся, інакше з кожним днем вона б робила менше помилок. Кількість помилок, допущених владою, не зменшується. Починаючи від кадрової політики і закінчуючи останніми ініціативами щодо курсу долара, святкування Дня Перемоги...
Ліквідація державних ЗМІ призведе до негативних змін в медіа-просторі України чи позитивних?
Цей процес буде поступовим, але до повної ліквідації все одно не дійде. Щоправда, кількість державних ЗМІ значно зменшиться. З одного боку, це буде позитивне явище, а з іншого… Чим державний диктат відрізняється від вузькопартійного, олігархічного? Тут журналістам потрібно піднімати старе соціал-демократичне питання визволення інтелектуальної праці
з-під гніту капіталу.
Чи зможе в найближчі роки українська аналітика та публіцистика зрости до європейського рівня?
А вона абсолютно не є нижчою. Просто йдеться про різні школи та підходи. Українські аналітики, коли їдуть на європейські конгреси, не вважають себе другосортними і можуть на рівних вести дискусії зі своїми колегами. Те ж відбувається, коли західні політологи приїжджають до України. Нещодавно я спілкувався з радником президента Єльцина, який сказав, що 10 років тому в Україні відчувалася деяка провінційність. Коли ж він тепер приїхав, то говорив, що відчуває глибину дискусії. Причому спілкуючись не лише з кількома окремими людьми.
Ваша оцінка міжнародної політики Віктора Ющенка.
“Четвірка”, навіть “трійка” з плюсом. В ній більше ефектності,ніж ефективності. Можна багато говорити про його виступ з трибуни в Конгресі США, але перед президентом України там виступав Хамід Карзай, який деякою мірою підігрів публіку. Ющенко підписав кілька документів, але примудрився посваритися з Білоруссю та Кубою, нашими стратегічними та економічними партнерами. А зустріч з Туркмен-баші взагалі виявилася провальною. Можна говорити про поїздку в Німеччину, але яким є коефіцієнт корисної дії від цього? Наразі це лише візити ввічливості. Не більше.
Як можна спрогнозувати стосунки з Росією у цьому контексті?
Стосунки з Росією у нас лежать у двох площинах: Ющенко – Путін, тобто рівень елітарний, та другий рівень – економічний. Оскільки Путін не підтримував Ющенка у президентських перегонах, на рівні голів держав відчувається певна прохолода. А що стосується певних бізнесових зацікавлень, то зрушення тут є, видно, що росіяни цікавляться нашим ринком. А українці, в свою чергу, готові до співпраці з їхнім бізнесом.
ІА "Вголос": НОВИНИ