Неприємні роздуми, навіяні відвіданням Ющенком Донецька та Львова
Інколи здається, що все те, що діється навколо Ющенка, – великий фарс. Фарс, бо роль Месії нації, а саме її свідомо (чи не свідомо) взяв на себе Віктор Андрійович, і з тим, що діється в його оточенні, а особливо під час його поїздок у регіони, виглядає саме так.
Основний посил (це слово безпосередньо з лексики Ющенка), до якого найчастіше апелює президент у Києві чи під час його регіональних поїздок, – не вкради. Це за Біблією. У сучасній обробці народного президента це – боротьба з хабарництвом та корупцією. Фарс, якраз і полягає в тому, що більша частина з тих, хто сидів, для прикладу, на представленні Ющенком нового львівського губернатора Петра Олійника, аплодувала й попередньому режимові. Тоді вони вповні скористалися з усіх благ, проте, після того як влада змінилась, змушені були перефарбуватися. Вони і цього разу знайшли доступ “до тіла” нового президента і тепер можуть вимагати (це вони раніше уклінно просили) відповідних посад.
Якщо проаналізувати дві поїздки Ющенка в Донецьк, а потім у Львів, то наше місто для регіональної політики нового президента є значно небезпечнішим. У Донбасі Помаранчева революція хоча б частково призвела до зміни еліт. У Львові – практично ні. Ті ж самі обличчя, ті ж самі завчені високі фрази, звичаї…
“Свій” Львів
Для Ющенка Львів – своє місто (так само, як для львів’ян Ющенко – свій президент). Тут його люблять та поважають, як ніде інде. Відповідно й очікують від нього теж дуже багато. Правда, якось усі по-різному: прості люди – доброго життя, ті, кому й раніше не зле жилося, – продовження свого панування.
Приймав Львів нового президента в кращих традиціях старого. Чого дивуватися: по-іншому в нас ще не навчилися. Правда, вулиць не перекривали, але тротуари та дороги в центрі міста чистили не гірше, аніж раніше, а от на щодень грошей не вистачає. Університет з центрального входу все ж таки закрили, щоби студенти болота не нанесли.
Найбільша різниця в порівнянні з приїздами колишніх президентів, яку можна було помітити, – велика кількість простих людей, які прийшли, щоби хоча б доторкнутися до Ющенка. Для них Віктор Андрійович майже Бог, єдина надія на краще життя, на майбутнє.
У Львові Ющенко був значно поблажливішим, аніж у Донецьку. Згадав лише про чиновників у сенсі “лазень та полювання на лисичок і зайчиків”. Трішки про приватизацію, тобто роздачу власності за копійки, і порівняв її з роздачею земельки фаворитам Катериною Другою. Попросив любити народ і ходити частіше до нього. Слухали, весело плескали у долоні...
Помаранчева революція, яка відбулася в Україні, мала б спричинити пробудження всіє нації, і особливо совісті цієї нації – інтелігенції. І в першу чергу це стосується такого національно свідомого регіону, як Львівщина. Тобто одразу після бурхливих подій революції політики мали б почати служити народові, лікарі – відмовитися брати хабарі і лікувати по совісті, міліція – шукати злочинців, а не лохів, судді – судити за законами тощо... Ви про щось подібне чули? Я особисто ні: як дерли, так і деруть. А Ющенко їм потрібен лише для того, щоб отримати індульгенцію працювати по-старому, не гребуючи жодними методами. Тому так і рвалися до нього. Тому й плескали, не шкодуючи рук. Якби навіть Ющенко вирішив над ними пожартувати і прочитав би інструкцію, наприклад, про використання зубної пасти, вони б так само тішилися, і лише б одиниці запідозрили щось недобре. Пишу так, бо той бардак, який відбувався у так званих львівських політичних колах до приїзду Ющенка, і та любов, яку випромінювали один до одного і до вождя регіональні лідери, не вкладалися у жодні пристойні рамки.
Ворожий Донецьк
Для Ющенка Донецьк – ворог, лігво найзаклятішого ворога – Януковича. Він і поставився до нього як до ворога. Справжнього. Без жартів, без жодних послаблень. Рубав з плеча, не вибираючи слів. Не шкодував нікого й нічого: ні амбіцій регіональної еліти, ні місцевих мешканців. Одним словом, різав правду-матку, аж дим йшов.
У Донецьку Віктор Андрійович перевершив самого себе. Був жорстким, згадав про минулий свій приїзд і біґ-борди, на яких він у есесівській формі, для чогось про Житомирську тюрму натякнув, заставив вибачитися.
Проте неправильним було б вважати, що Донецьк здався. Він причаївся. Багато з тих, кого незаслужено зачепив Віктор Андрійович, глибоко затаїли образу. І тут не йдеться про Ахметова, Януковича чи їхнє оточення. Простий народ кров’ю і потом вистраждав, щоби Донецьк став одним з найбільш процвітаючих регіонів країни, і він вимагав до себе поваги. Натомість отримав ляпаса…
У Донецьку особливо й не аплодували. Не влаштовували овацій. Найцікавіше – навіть не намагалися підлизатися, випросити посаду. Як зустріли насторожено – так і провели без особливих емоцій.
Шокова терапія
На Сонці також є плями. Зблизька ніби й сліпить, але, якщо придивитися через захисні окуляри, їх там величезна кількість. Однак якраз від цих плям у людей найбільше болить голова – особливо коли там, на Сонці, вибухають магнітні бурі.
Є в політології такий термін – шокова стратегія розвитку. Імпульс, який отримує після такого шоку нація чи президент, дає можливість рухатися країні зі значним прискоренням ще довгі роки (подібно до того, як змінився напрямок руху США після 11 вересня 2003 року). Політологи зараз вимушені аналізувати зміну поведінки Віктора Андрійовича після його отруєння. Ющенко змінився: став значно різкішим, жорсткішим, навіть цинічним. Не боїться йти ва-банк, брати на себе відповідальність. Рішення приймаються швидко, без довгих роздумів, як колись.
Проте шоковий вектор руху, який задає зараз Віктор Ющенко, є незрозумілим ні для його оточення, ні для регіональних еліт. Вони все ще продовжують плести інтриги за його плечима. Його тези: не вкради, служіння для народу – незрозумілі, чужі по суті для них. Вони не були на межі смерті та життя і не пережили те, що пережив він.
Поки що єдиний принцип, який працює, і то лише завдяки засобам масової інформації, – це публічність нової влади. І саме публічність викликала шок у державі від тої кількості скандалів, які почали виникати за спиною в Ющенка.
І в цьому сенсі політологам та політстратегам, які працюють з новим президентом, слід уже зараз почати грати на зниження очікувань від нової влади. Бо буде величезне розчарування і вже точно не буде обіцяного раю за якихось місяць-два, на країну чекає довга дорога.
Для простих людей Ющенко та його оточення поки що теж Сонце (сліпить, хоч і не гріє). Але і на цьому Сонці уже почали з’являтися перші плями: гризня між Тимошенко, Безсмертним, Порошенком, невдала відставка Зварича. Однак справжньою бомбою для Ющенка може стати його регіональна політика. І якщо після призначення, а потім відставки губернатора у Хмельницькому Ющенку довелося вибачатися уже у Львові, то інші регіони теж можуть вибухнути з не меншою силою. Особливо це стосується районів, – бо саме від того, як нова влада презентуватиме себе на місцях, залежатиме її успішність.
Схід і Захід не разом
Схід і Захід – дві сторони світу, країни. Два різні світогляди. Настороженість, ворожість – у Донецьку, овації, лестощі – у Львові.
Донецьк вимагає до себе поваги, хоча б за те, що відкрито кинув виклик новій владі. Не побіг швидко перефарбовуватися, не побіг за новими посадами. Щодо Львова, то він через продажність своїх еліт десять років назад уже втратив можливість стати справжнім культурним і економічний центром держави. Натомість змушений був підбирати крихти з барського столу.
Поки що в любові до нового президента Львів перший. Але чи це означає, що завтра в нас настане благодать, а Донецьк перетвориться на провінцію. Навряд чи…Шурха зійде, а основним залишиться вміння працювати. Та ж сама боротьба з корумпованістю та хабарництвом, регіональний патріотизм. А от у цій конкуренції Донецьк може й перемогти Львів. Бо прихований львівський ворог значно страшніший за відкритого донецького. Він не кричить “ганьба”, не робить заяв про регіональний сепаратизм, він просто саботує ті дії влади, які суперечать його особистим інтересам.
ІА "Вголос": НОВИНИ