Думки про те, що Містові Лева відчутно бракує теренів для новобудов лунають у вустах мерських чиновників ще від совєтських часів. Наводяться відповідні приклади: приміром, наш побратим Краків тереново є вдвічі розлогішим, ніж Львів, хоча кількість мешканців в обох містах є майже однаковою, натомість інший побратим – приблизно рівний Львовові за площею німецький Фрайбург чисельністю свого населення співставний лише з Івано-Франківськом... Наближення добробуту львів’ян до європейських показників потребує значного збільшення метражу житла та автостоянок, який припадає на пересічного мешканця, не кажучи вже про торговельні площі, спортивні споруди, зони відпочинку...
Словом, підстави для постановки питання про розширення територіальних меж міста виглядають поважними. Й таке питання постійно присутнє в полі зору „батьків міста”, його жваво обговорюють у середовищі газети „Поступ”. Кількаразово протягом останніх років міськрада приймала рішення про долучення до Львова окремих клаптиків прилеглого терену, проте надалі справа навряд чи обмежиться клаптиками... Розглядають можливість приєднання до обласного центру міст і селищ, адміністративно підпорядкованих ЛМР, себто, як можна зрозуміти – про зникнення з карти області населених пунктів Винники, Брюховичі, Рудно й, можливо, деяких інших. Після цього межі міста впритул наблизяться до навколольвівської кільцевої автостради, а на окремих ділянках навіть перетнуть її.
За подібної перспективи годі не згадати вагомі аргументи „проти” такого інтенсивного „освоєння” львівського довкілля. „Розбігання” міських кварталів навряд чи потішить пересічного львів’янина, який, не користуючись власним автом, уже нині зазнає поважних труднощів при пересуванні з кінця в кінець міста. Адже ніяке „революційне” розв’язання транспортних проблем (на кшталт побудови метрополітену) Львову наразі „не світить” – як, зрештою, й демографічний вибух... Потреба масового облаштування нових теренів неминуче відсуне на другий план реконструкцію старих комунікацій та інженерних мереж, що їх теперішній стан є катастрофічним. При подальшому розширенні території складно буде втримати її компактну конфігурацію (близьку до кола) й уникнути перетворення старовинного міста на систему розкиданих селищ, типову для індустріальних урбанатів українського Сходу. Неважко передбачити й сумну долю наших „зелених легенів”, - Брюховицького та Винниківського лісових масивів, - коли ті опиняться „в облозі” суцільної міської забудови.
Історичне ядро міста вже нині відчутно губиться в масивах індустріально-совкового архітектурного ширвжитку. Нарощення останніх загрожує остаточною втратою того неповторного львівського іміджу, який формувався століттями й залишається найбільшою атракцією для його потенційних відвідувачів. Зрештою, даючи згоду на постання у місті нових великих масивів, спитаймо себе: чи багатьма творчими успіхами потішили нас за останні роки львівські зодчі? Чи достатньою є наша довіра до архітектурних, екологічних та інших контролюючих органів, яким належить благословляти в життя подібні проекти?
Між тим теза про відсутність у межах міста вільних теренів для нової забудови викличе поважні сумніви в кожного городянина, який, пересуваючись містом, має звичку роздивлятися по сторонах, щось примічати та бодай „нефахово” аналізувати побачене. Так, масив розкішних бурянів він уздріне вздовж пр. Чорновола біля самісінького „Макдональдсу”. Палі, загнані в грунт „ще за Совітів” доводять, що будуватися тут хтось уже був починав, але у вирі державотворчих змагань ті заміри зійшли на пси... Пройшовши тим-таки проспектом трохи далі, натрапляємо на місцевість, що на старих картосхемах має назву „Лугопарк ім. 700-ліття Львова” – хто б підказав, які плани культурно-відпочинкової діяльності плекає його дирекція та... чи існує така взагалі? Ще далі від центру побачимо понищений часом спорткомплекс „Спартак”, примітний контрастом між обширністю обгородженого терену та скромністю здійснюваної на цьому терені спортивно-оздоровчої роботи...
Переїдьмося вздовж будь-якої з міських магістралей – масиви незагосподарьованих земель невизначеного статусу та (або) сумнівної комунальної корисності побачимо майже повсюди. А ми ж іще не згадали про індустріальні латифундії „червоних директорів” та інші форми „прихованого” марнування найбільшого комунального ресурсу! Отже, компетентна земельна політика мусила би починатися з прискіпливого моніторингу реальної ситуації із землею у місті. Влада повинна оприлюднити бодай приблизний перелік невдало загосподарених ділянок та міркування незалежних правників з приводу оптимізації використання таких земель. І лише після подібного аналізу стану справ у цій царині, „батьки міста” можуть благословляти розширення його меж! Гадаємо, більшість львів’ян радше воліють бачити своє місто компактним і затишним, ніж розкиданим на великому терені та облаштованим на кшталт Кривого Рогу.
ІА "Вголос": НОВИНИ