Спершу Мар’ян Берездецький ніс службу у Вуглегірську, а на другу ротацію потрапив уже після втрати Дебальцевого. Проте знову був неподалік від знаних стежок та населених пунктів. Оскільки він вже не новачок, має з чим порівнювати рівень професіоналізму на фронті та якість виконання завдань. Про це ми й говорили з Марʼяном Берездецьким.
«У цій ротації було багато нового, я багато чого навчився. За армійською спеціальністю я водій-механік танку, а завдяки взаємодії з армійцями, я та всі побратими, які мали потяг до освоєння нової спеціалізації, могли освоїти роботу на БМП, БРДМ, вправлятися на танку. Ці навички на фронті справді необхідні. Ніколи не знаєш, що чекає наступної хвилини – можливо вдасться захопити ворожу техніку і ось ми вже не просто піхотинці, а готовий злагоджений екіпаж, що може вести бій. Загалом, вдосконалення, постійне навчання – це запорука здорового воєнного організму», – відзначає Марʼян.
Він розповідає і про бойові успіхи.
«Вдалося підбити вороже БМП. Машина кілька разів увечері підʼїжджала до наших позицій та вела по них вогонь. Одного дня зробили засідку, внаслідок чого змогли ліквідувати диверсійно-розвідувальну групу. Пізніше затримали бойовика, який брав участь у боях за Дебальцеве. Вочевидь, «сепари» щось готували проти нас, адже на завод, де ми базувалися, він вирішив влаштуватися охоронцем. Цікаво, що начальник міліції, який сам надавав дані про розшук цього терориста, був з ним у приятельських стосунках. У вилученому телефоні бандита ми знайшли смс від міліціянта із привітанням до Дня народження. Врешті, повʼязали їх обох та передали в руки контррозвідці.
Я був вражений професіоналізмом контррозвідників, їхнім патріотизмом, начитаністю і тим, що ведуть здоровий спосіб життя.
Ми говорили з ними і про Бандеру, і про Дивізію «Галичина», про які вони знали не менше за мене. Та й як виявилося – ми слухаємо однаково правильну музику. Серед їхніх вподобань – український рок і «Кому вниз».
Також було дуже приємно працювати пліч-о-пліч із 17 бригадою. Нам вдалося налагодити чудову взаємодію. Ми виїжджали на підкріплення армійців під час боїв. А вони нам давали можливість навчитися керувати важкою технікою», – розповідає Мар’ян.
Розповів Марʼян і про «побутові» затримання – мотоцикліста, який передавав координати українських позицій для наведення ворожої артилерії.
«24-річного хлопця завербували коли він був на заробітках в Росії. Він відразу про все зізнався. Також злапали жінку 1962-го року народження, що збирала інформацію про кількість військових та місце їхньої дислокації, фотографувала ці обʼєкти і відсилала «сепарам». На жаль, там справді є місцеві, які співпрацюють із ворогом. Хоча риторика у них змінилася. Якщо раніше співали, що хочуть бути в Росії або в «ДНР», то зараз говорять, що не хочуть ні в Росію, бо побачили «що то за добро», ні в Україну…», – каже боєць.
Мар’ян розповідає, що військові часто намагаються окрім захисту мирних мешканців та їхніх територій проводити ще й роботу з їхніми головами. Це і зустрічі в навчальних закладах, і надання медичної допомоги цивільним, й розмови про наболіле – «хунту, карателів, окупацію та її наслідки». Нацгвардія теж не пасе задніх у питанні налагодження взаємин із мешканцями.
«Наприклад, на Великдень ми взяли в місцевій раді виписку про багатодітні родини. Привезли їм на свято добрих харчів», – наводить приклад Мар’ян.
Марʼян лише кілька днів тому повернувся з фронту, але має безліч творчих планів.
«Хочу відновити діяльність нашого театру «Можу!», на запрошення лідера гурту «Брем Стокер» записати з ними декілька своїх пісень. А ще можливо вдасться дозняти кліп на мою пісню «Повстанський Великдень». Зйомки перервали колись через початок Революції гідності…», – розповідає воїн.
На доповнення портрету цього вояки, слід відзначити, що Марʼян Берездецький ще й депутат Стрийської районної ради, де очолює фракцію «Свободи». У нього вже назбиралося чимало звернень від громадян щодо історичної памʼяті, на які він за час ротації має відреагувати.
«Коли мене обрали депутатом – я пішов у комісію духовності та національного відродження… Зазвичай всі прагнуть до «більш ласих» комісій – з питань фінансів, земельної абощо. Я пішов туди, де нема чого красти, але є що робити. Сподіваюся, що незабаром вдасться створити реєстр усіх захоронень на території району. Адже є чимало невпорядкованих могил УПА, маємо їх привести до ладу», – розповідає Мар’ян.
Під час своєї пошукової роботи Марʼян натрапив на раритетний прапор спортивно-патріотичної організації «Сокіл», який митрополит Шептицький передав церковній громаді одного села. Цей прапор вояк хоче відвезти на Маківку, де для вшанування героїв традиційно збираються сучасні «соколята».
Також Мар’ян згадує, як за два дні до ротації над ним просвистіла снайперська куля.
«Я потім її шукав усюди, здалося, що вона влучила у стовп, що був поряд. Але не знайшов», – кажу він.
Він дуже пишається, що є членом «Молодого резерву Дивізії «Галичина», а також тим, хто їздив на танку, хто «впорав» 7 ворожих машин.
«Ця ротація показала, що наша армія стала боєздатнішою, хитрішою, здатною здійснювати грамотні тактичні маневри. Не раз по радіоперехвату ми чули, що нам вдавалося ввести ворога в оману щодо кількості та місця свого розташування», – каже Мар’ян.
Наостанок Мар’ян згадує найприємніший епізод з цієї ротації.
«В одному з населених пунктів до мене підійшов «свободівець» з Умані на псевдо «Гарко». Його син загинув у 24 роки воюючи у батальйоні «Шахтарськ». А «Гарко» нині воює у Нацгвардії. Ми з ним познайомилися на фронті. Приємно, що обидва воюємо в одному батальйоні», – згадує Мар’ян.
Настя Швайко, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ