Розмова з Маркіяном Іващишиним, головою Львівської міської організації ГП "ПОРА", депутатом Львівської міської ради.
Маркіяне, не ми перші звернули увагу, що в попередніх чотирьох революціях, які пережила Україна у своїй новітній історії (студентська революція на граніті 1990 року, здобуття незалежності 1991-го, акція "Україна без Кучми”, помаранчева революція) на провідних ролях спостерігаємо тих самих осіб: вас, Донія, Кириленка, Тягнибока...
Можна назвати ще низку прізвищ. Ці люди опиняються на ключових ролях у період кризи, революції, і якось відходять на другий план, коли час отримувати певні дивіденди від цього революційного збурення. Не задумувалися над такою закономірністю?
Тому що все це були недореволюції, вони не призводили до якісних змін, зокрема до зміни лідерів. Навіть помаранчева революція не зробила цього. На рівні бізнес- і політичних еліт усе залишилося законсервованим. Ніхто з представників минулих і нинішньої еліт не має кардинального бажання змінювати правила гри та взаємовідносин. Не було в її середовищі яскраво виражених реформаторів, які хотіли б реально реформувати та були б готові задля цього на жертви.
Популізм, проте, завжди був притаманний будь-кому: Кучмі, "Регіонам", помаранчевим, рухівцям. Поєднувати реформи з популізмом дуже складно. Якщо ти справді йдеш на реформи, то мусиш усвідомлювати, що рано чи пізно ця реформа з'їсть тебе й викине. А того дуже ніхто не хотів ні раніше, ні тепер.
Але група, яка хоче змін, зберігається?
Мені здається, що суспільства розвиваються поколіннями, темп суспільних змін залежить від швидкості зміни поколінь. Ми прийшли в політику в період розпаду СРСР і зародження незалежної Української держави - тоді саму атмосферу наповнювала свобода, бути молодим і бути революційно налаштованим - це було фактично те саме.
Це потім в'язке та брехливе середовище, витворене режимом Кучми, призвело до того, що в суспільстві запанували інші пріоритети. І тому головним, а можливо, і єдиним носієм сили оновлення протягом півтора десятка років залишалося саме покоління, народжене на початку революційних 1990-х...
Думаю, що аж помаранчева революція внесла в наше суспільство новий струмінь і породила нове покоління, на яке в мене, зізнаюся, є дуже велика надія.
Що маєте на увазі під поняттям "покоління"? Хіба покоління не змінюють одне одного, так би мовити, автоматично - в процесі природного вступу в життя нових, як їх називають соціологи, "демографічних когорт", тобто людей того самого року народження?
На мою думку, покоління твориться внаслідок спільного пережиття людьми приблизно того самого віку якихось значних історичних подій. Наприклад, ми чудово розуміємо, про що йдеться, коли говоримо про "покоління військового часу". Проте іноді суспільство перебуває в своєрідному застої - тоді кажуть про втрачені покоління, або, краще сказати - про людей, які не зуміли стати поколінням, не зуміли привнести в суспільство власний досвід, свіжі ідеї.
Не кожна подія стає пережиттям у долі багатьох людей приблизно того самого віку. Вважаю, що нам пощастило: революція на граніті справила значний вплив на все наше життя, ми отримали досвід, який сформував нас як особистостей. Якби я не боявся "високих слів", то сказав би, що ми отримали розуміння власної місії в суспільстві...
У чому полягає ця місія?
У тому, щоб називати речі своїми іменами. Називати, вибачте на слові, мудака мудаком, а не загортати в красиві папірці й бавитися в так звану політкоректність.
Може, саме в цьому і є основна причина, чому нашому поколінню не вдалося зробити політичну кар'єру... В українському політичному бомонді не заведено говорити те, що думаєш. Якщо хочеш робити політичну кар'єру в Україні - мусиш стати конформістом. Будеш сідати та спілкуватися з людьми, які тобі не конче приємні. Тому ми відходили вбік. Або нас відтирали вбік...
Що це означає? Кириленко поступився принципами в обмін на політичну кар'єру?
Навпаки. Дивіться: коли Кириленко вийшов на провідні ролі в "Нашій Україні"? Коли в НУ виникла потреба зайняти чітку позицію, визначитися, .припинити хитання. Коли НУ відчула нагальну потребу зробити свою політику зрозумілою та прогнозованою. Кириленко - лідер НУ, це відповідь на багато ключових питань.
Якщо Кириленко є лідером НСНУ, то й у партії, і за її межами стає зрозуміло, на чиєму боці вона буде, яку позицію займе з низки ключових питань. Кириленко - це одне з облич нашого покоління, покоління молодіжної революції на граніті.
А кого ще зарахували б до лідерів цього покоління?
Їх не так багато. З діючих політиків, які ніколи не сходили з політичної арени й за якими реально стоять певні середовища, - це Кириленко та Доній. На загальноукраїнському рівні тільки вони двоє пройшли тяглий процес становлення як політики, а до "вищої ліги" української політики можна зарахувати лише Кириленка. І все.
А вас можна?
Хіба що в регіональному вимірі. Й не тільки мене, а й Ярослава Рущишина, лідерів львівської "ПОРИ", частину "Самооборони", Олега Тягнибока. Сюди додамо й Каськіва, хоча він трохи молодший від нас і в часи першої студентської революції ще не проявив себе як лідер.
Те, що всі ці люди нині беруть участь у різних проектах, означає, що ваше покоління сьогодні роз'єднане?
Я думаю над цим увесь час. Напевно, найскладнішим є моральний аспект цього питання. Принциповість і нонконформізм - дискомфортне середовище, не всі змогли залишитися в ньому. Брак цинізму та прагматизму - це те, що відрізняло всіх нас на печатках і чим можна гордитися, але жити з цими принципами та ще й робити політичну кар'єру - дуже складно.
Тож на певних відрізках ми дійсно кардинально розходилися. Але, якщо стає дуже туго, певні комунікації знову відтворюються. У кожній ситуації всі з нас могли зробити вибір. Ще тоді, в 1990-х чи 2000-го можна було ввійти в підпорядкування чи Морозу, чи Тимошенко - і перед тобою відкрилася б чудова перспектива політичної кар'єри. Але не було такого бажання. Як наслідок за такий вибір - нас відтиснули вбік.
А нинішня ситуація? Те, що "ПОРА" та "Народна самооборона" пішли на створення блоку з НСНУ й іншими пропрезидентськими партіями, означає, що ви вирішили "вписатися в систему", стати "ручними"
Ні. Прихід лідерів нашого покоління в блок внесе чіткість у його позицію. Є ситуації, коли не маєш права залишатися осторонь. Бо якщо не брати на себе відповідальності, не зможеш вплинути й на кінцевий результат.
Звичайно, найкраще, якби ми йшли в політику згуртованим самостійним монолітним загоном. Але поразка "ПОРИ" на попередніх виборах сильно підірвала наші позиції. Тому мусимо чітко розуміти, що політика - це мистецтво можливого, відтак ми повинні йти у блок Ющенка, щоб змусити цей блок стати визначенішим.
Якщо там будемо ми, там не буде Івченка й інших подібних людей. Що менше нас буде, то страшніше. Зараз не до іграшок. Ідея має бути така: ми туди йдемо й робимо політику блоку чіткою, прогнозованою та послідовною.
Наскільки реально змінити "Нашу Україну"?
Якщо відверто, то нині виглядає, що зробити це дуже складно. Але якщо нам удасться провести хоча б декількох осіб, які чітко висловлюватимуть свою точку зору і не боятимуться цього, - це вже буде велика справа. Людям як ніколи потрібен приклад. Молодим треба аргумент на користь того, що в політиці зібралися не лише мудаки та мерзотники.
ІА "Вголос": НОВИНИ