Коли йдеться про особливості нового режиму, мало хто задумується, що головною його характеристикою (принаймні на нинішньому етапі) е намагання збалансувати декілька основних груп політичних гравців довкола єдиного осердя прийняття рішень.
Іншими словами, є Президент як центр обертання всього політичного життя, а є кілька потужних політичних груп, які обертаються довкола нього і цілковито залежать від його волі та розпоряджень. У звичному житті ці групи конкурують між собою, укладають нетривкі союзи, «підставляють» одна одну, імітують самостійну гру та самостійну політику. Проте самостійність цих груп визначається лише довжиною ланцюга чи силою гравітації, які встановлює Президент.
Завдяки іграм бізнесово-політичних середовищ вибудовується не лише ілюзія політичного життя в нашій державі. Фактично, імітують інституційні стосунки. І Кабінет Міністрів, і Верховна Рада, й інші інститути держави є продуктом єдності та боротьби основних бізнесово-політичних середовищ. При цьому годі говорити про демократичні стосунки, оскільки несамостійність основних складових визначає і несамостійність інститутів. Реально існує не демократичне суспільство, а щось на зразок пізньофранкістської Іспанії: там також був поділ на три гілки влади, діяли політичні партії, проводили вибори тощо, але реально вся влада належала генералісимусу Франко. Кучма - свідомо чи несвідомо - вибрав для України саме франкістську модель і з гідною подиву впертістю повторює кроки та помилки іспанського каудильйо.
Віднедавна помилок, як виявилося, стає все менше і менше. Кучма зразка 2004 року вигідно відрізняється від Кучми зразка 1994-го. Він став справжнім гравцем, переніс правила преферансу та шахів у політичну площину. Колись Іван Плющ у приватній розмові сказав, що Кучму вирізняє одна особливість: він не любить і не вміє програвати. Віднедавна Президент вибудував систему, яка просто не дає збоїв: за нею лише потрібно добре стежити і змащувати основні механізми. Важливі агрегати системи діятимуть справно в автономному режимі, забезпечуючи стійкість і живучість усієї машини.
Розглянемо її основні компоненти. Усього їх є п'ять.
1. Донецький компонент
Донецька група, попри міф про свою монолітність, насправді є поділеною на кілька підгруп. Найбільш відомим і «розкрученим» іменем підприємця та політика донецького регіонального масштабу є ім'я Рината Ахметова. 37-річного президента футбольного клубу «Шахтар» Рината Леонідовича Ахметова вважають найзаможнішою людиною в Україні. Зрештою, цього ніхто не може ствердити напевне, та й ми не беремося рахувати гроші в чужій кишені. Впливи Ахметова визначаються тим, що під його керівництвом створили потужний концерн System Capital Management, довкола якого об'єднали низку підприємств металургійної та вугільної галузей, сфери послуг тощо («Данко», Тефест«, »АРС«, »Люкс").
Окремо від промислово-фінансової імперії Ахметова розвивається структура під назвою «Індустріальний союз Донбасу». Його керівником є підприємець Сергій Тарута. Однак справжньою душею компанії є екс-віце-прем'єр уряду Віталій Гайдук. Володіючи надзвичайно гнучким розумом і схильністю до компромісів практично з усіма основними гравцями, він створив потужне об'єднання, яке стало візитною карткою Донбасу.
Третьою донецькою групою є концерн «Енерго», що виник у середині 90-х років на базі корпорації «Дон» (В. Нусенкіс). Свого часу «Дон» був вугільним «монстром», який контролював вуглевидобуток і постачання вугілля та коксу на заводи на території практично всього колишнього Радянського Союзу. Нині потужності «Енерго» незрівнянно менші, проте концерн досі залишається одним із основних гравців на донецькому регіональному рівні. В Києві найвідомішим представником концерну можна вважати генерального прокурора України Геннадія Васильєва.
Інтереси трьох основних гравців «донецької команди» врівноважує фігура прем'єр-міністра Віктора Януковича, який спорудив на донецькому регіональному рівні ту ж структуру стосунків із основними гравцями, яку Кучма вибудував на загальноукраїнському рівні. Не маючи свого системного бізнесу, Янукович (а відтак і його креатура, нинішній губернатор області Анатолій Близнюк) виступає посередником у конфліктах між основними гравцями Донбасу. Зрештою, обертання Ахметова- Гайдука - Васильєва в орбіті Януковича робить політичний агрегат стійким і стабільним. Нестабільність може початися з випаданням одного з елементів.
2. Компонент трудовиків
Партія «Трудова Україна» - умовна назва для позначення двох бізнес-середовищ - Віктора Пінчука й Андрія Деркача.
Віктор Пінчук контролює металургійну галузь України - через концерн «Інтерпайп». Значним є вплив Пінчука на політичне життя України. Цього року він має у своїй грі чималу кількість козирів і вдало використовує їх, намагаючись вести переговори і з донецькою командою, і з «Нашою Україною». Пінчук - бізнесмен від політики. Андрій Деркач має більш розпорошені бізнес-інтереси - від ЗМІ до нафти. Про суперечності між двома політиками не писали лише ліниві. Проте Пінчук і Деркач далі формують спільне середовище. Його стійкість визначається наявністю сильного посередника в особі голови Національного банку України Сергія Тігіпка, який вміло врівноважує інтереси обох.
Важливий момент: і Пінчука, і Деркача можна зарахувати до умовної «сім'ї» Президента. Пінчук одружений із донькою Кучми Оленою, Андрія Деркача вважають похресником Президента (всім відомо про давні приятельські стосунки Леоніда Кучми та Андрієвого батька Леоніда Деркача).
3. Компонент СДПУ(о)
Соціал-демократи (об'єднані) - особлива команда. На них припадає найбільше навантаження - не через занадто великий обсяг роботи, а через надто великий негатив, іноді штучно створений довкола їх політичного середовища. Намагаючись контролювати Кучму і диктувати йому свою волю, вони самі перебувають у полоні його гри. В цьому, власне, і полягає віртуозність Кучми - переконати акторів у тому, що вони працюють без режисера.
Структура СДПУ(о) є більш складною і менш стабільною, ніж дві попередні. Уявіть собі дві потужні шестерні. В центрі однієї перебуває фігура колишнього мера Києва Валентина Згурського, довкола якого обертаються Віктор Медведчук, брати Суркіси, підприємці Карпенко і Лях. Знавці кажуть, що з цієї обойми не до кінця випав ще один відомий політик - Богдан Губський. У центрі другої шестерні перебуває екс-президент Леонід Кравчук, в орбіті якого обертаються міністр освіти Василь Кремень, голова Держком будівництва Валерій Череп і низка губернаторів і депутатів. Біля першої шестерні є невеличка шестерінка у вигляді Нестора Шуфрича. Проте друга взаємодіє з великим механізмом під назвою «Євген Марчук».
Стійкість цієї комбінації може бути забезпечена лише тоді, коли зубець першої шестерні (зубець під назвою «Віктор Медведчук») вчасно та якісно співпрацюватиме з шестернею Леоніда Кравчука.
4. Компонент «Приват»
Незважаючи на тривалу присутність на українському ринку (понад 10 років), «Приват» лише позаминулого року став серйозним політичним гравцем. Не афішуючи своєї політичної за-ангажованості і не надто в неї вникаючи, «Приват» був вимушений зайнятися політикою за принципом: «якщо ви не цікавитеся політикою - вона зацікавиться вами».
«Приват», очолюваний бізнесменами Боголюбовим і Коломойським, базується на «трьох китах» - фінансовій структурі «ПриватБанк», нафтовій «Сентоза Ойл» і промисловій «Приват-Інтер-трейдінг». Намагаючись ефективно лобіювати свої інтереси та ведучи агресивну політику на ринку, «Приват» зіштовхнувся з необхідністю вступити у протистояння з групою Пінчука та «Індустріальним Союзом Донбасу». Це протиборство змусило Кучму по-новому подивитися на «Приват» і перетворити його на одного з основних гравців. Цей компонент може ефективно посилювати СДПУ(о) та стримувати амбіції, скажімо, донецьких чи «сім'ї».
Цікавий момент: «Приват» (на відміну від інших груп) не має свого представництва в парламенті чи в уряді. Проте група використовує низку інших можливостей для лобіювання своїх інтересів - наприклад, через входження керівників структури до наглядової ради Дніпропетровської синагоги (місцевий рабин Шмуель Каменецький - відомий в іудейському світі проповідник і один із найвпливовіших і найбільш шанованих рабинів світового масштабу). Також група вдало використовує РR-акції та іміджеві кампанії. Проте, маючи стійкі позиції в економічній площині, їй суттєво бракує політичної репрезентації.
5. «Нашоукраїнський» компонент
«Наша Україна», яка позиціонується як опозиційна сила, насправді також чітко вписується в систему стосунків, вибудувану Леонідом Кучмою. Якщо перші чотири групи можна віднести до олігархічних, то кістяк «Нашої України» становлять так звані «недоолігархи» та представники номенклатури середини 90-х. Тобто, такий собі союз тих, що хочуть стати повноцінними олігархами за рахунок перерозподілу ринку, та тих, хто мріє повернутися в політику та на державну службу. Особистий рейтинг лідера блоку Віктора Ющенка - це єдина надія на здійснення мрій всієї команди. Саме тому відчувається іноді втрата реальної оцінки ситуації та самозаспокоєння.
В. Ющенко напевне розуміє, що його політична гра повністю розрахована і включена до командної гри. «Наша Україна» стала ще одним механізмом у системі Кучми і буде ним доти, доки оточення Ющенка і сам Віктор Андрійович не перестануть вірити у можливість співпраці з Кучмою і перетворення Ющенка на спадкоємця.
Механізм «Нашої України» складається з таких деталей: чотири потужні шестерні - Роман Безсмертний, Петро Порошенко, Євген Червоненко й Олег Рибачук. Кожна шестерня працює в автономному режимі, розкручуючи Віктора Ющенка. Є також механізм подачі пального у вигляді тандему Жванія -Мартиненко. Комп'ютерну систему забезпечує тандем Грипів -Томенко. Ходову частину формує середовище ПРП. Проте є також неймовірна кількість зайвих механізмів, призначення яких важко зрозуміти - різноманітні Рухи, УНП, КУН тощо. Здається, їх у механізм напхали за одним принципом - аби добро не пропало й аби сусід не зробив із цих механізмів аналог «Нашої України».
Вечірня газета, 20.02.2004, №5
ІА "Вголос": НОВИНИ