Ще одні чарівники смарагдового лісу зі скандинавських батьківщин принца Гамлета. Після відзначеного публікою "And The Glass Handed Kites" (2005) – Mew припливають зі ще більшою назвою свого диску.
Як й їх казково-відмороженим зьомам з банди múm (за останній період), принцам данським, доводиться райдужними форелями проштовхуватись в ефір з оточення конкуруючих ельфів, які також не проти зустріти весну священну та прорефлексувати зоряне небо над собою. Набір майже ідентичний: Efterklang (Данія), Sigur Ros (Ісландія) і частково навіть шведи jj зі своїм поп-балеаричним дебютником "jj n° 2" (2009). В інкольних попсарокових моментах можуть проскочити асоціації з Kent (Швеція), Saybia (Данія), чи навіть Eskobar (Швеція). З ідентичною любов'ю до нью-вейвних штучок можна згадати й Maps (де аналогічне щастя набагато краще сконцентроване).
На ще вищому рівні казкових персонажів, безперечно, знаходяться десертні зонги Mercury Rev, леді і джентельмени Spiritualized та частково – Animal Collective. Ну й куди з шугейзовим віражем в такій темі без My Bloody Valentine.
Саунд "No More Stories..." набагато м'ягкіший, ніж на попередніх "Frengers" (2003) і "And The Glass Handed Kites" (2005). Можна навіть написати – більш аморфний. Від того, альбом постійно хочеться підганяти, чи краще просто викинути декілька треків, бо занудить він вже просто дедлайново.
При наявності малинових треків, на диску немає такої забойної зв'язки хітів, як "Apocalypso" – "Special" – "The Zookeeper's Boy" з "And The Glass Handed Kites".
Пафосні органчики гріють душу своїм романтичним мереживом, дрім-поп кружляє з шугейзом і ті декілька фуззів, можна вважати марою. Фанкуючі гітари ("Introducing Palace Players") покриваються інфантильним вокалом членів лісного братства. Тому в певних моментах Mew схожі на вповільнених заглюками Animal Collective зі зрозумілим меланхолійним заскоком. Імпресіонізм розрулюється скандинавськими тріпами в загублених фйордах. З того, що варто було б лишити, можна записати: "Silas the Magic Car", "Cartoons and Macreme Wounds", "Vaccine", "Tricks", "Sometimes Life Isn't Easy". На останніх 2-х треках можна згадувати норвежських джазовиків Jaga Jazzist.
А от на "Hawaii" відразу ж згадуються "Haiti" by Arcade Fire знову замішані на заглючених Animal Collective зі скандинавською генетикою дитячих ксилофончиків та потусторонніх шумів. Фінішний "Reprise" з традиційним гіперпередбачуваним атмосферіком, взагалі, можна викидати на острів традиційно-схожих фінішів (з салютом 80-м), яких за останні 2-ва роки вже набереться до пів-сотні, якщо не більше.
Залишити б на диску пісень 7-8, а не 14 – було б саме то, бо занудять всі ті інтермецца та банальні анальності просто немилосердно. Ну й фільмець якийсь тре під то знімати, чи безбашено-кіндерські кліпи, як в Sigur Ros.
1. New Terrain
2. Introducing Palace Players
3. Beach
4. Repeater Beater
5. Intermezzo 1
6. Silas the Magic Car
7. Cartoons and Macreme Wounds
8. A Dream
9. Hawaii
10. Vaccine
11. Tricks
12. Intermezzo
13. Sometimes Life Isn't Easy
14. Reprise
ІА "Вголос": НОВИНИ