Початок діяльності членів „нового уряду” вказує на формування певних традицій в проведенні політики президента. Схоже, що структура Кабміну не зовсім відповідає акторським та ораторським потребам влади. Оскільки помилкою декого з минулих урядовців – був піар себе і своєї політичної сили, варто було б застрахуватись від повторення таких помилок в новому уряді. Як варіант, вирішити цю проблему можна формуванням міністерства піару та самореклами. Однак, терміни „піар” та „самореклама” по-різному розуміються у владі і потребують детальнішого пояснення.
Якщо аналізувати звинувачення, висунуті попередньому уряду, то під словами „піар” та „самореклама” у владі розуміють часті інтерв’ю, коментарі, суміщення партійних та міністерських посад. Як найкращий приклад піару, можна навести діяльність Миколи Томенка. Отримавши міністерський портфель, йому доводилось поєднувати урядову діяльність із покликанням політолога, що трактувалось як відверта самореклама. До цього також слід віднести часті інтерв’ю Юлії Тимошенко. З іншого боку, можновладці не відносять до піару закордонні турне окремих посадовців, які возять по світу „міхи обіцянок та прохань”. Отже, піар, для українських політиків „нової породи” – це те, що піднімає рейтинг в Україні, а не в світі. Можна було б сказати, що в такому піарі не має нічого небезпечного, але не тільки перед виборами до Верховної Ради. Як кажуть „у страху очі великі”.
Перемога нинішньої влади засвідчила, що політична реклама, як така, не дає значні дивіденди, не зважаючи на витрачені кошти. Найбільш прибутковим способом отримання голосів, безперечно, є позитивний результат діяльності на певній посаді. Але поєднуючи позитивні результати з ще більшою їх рекламою, справді, можна виростити неабиякий рейтинг. Кращим місцем для поєднання і першого, і другого, ніж уряд, годі й шукати. Крім того, особливих успіхів в економіці однаково не досягнути. Зате, можна підняти рейтинг, наприклад, НСНУ, або як мінімум зупинити його „безкінечний політ у безодню”.
„Кому портфель, а кому рупор”
На функції Миколи Томенка в уряді Єханурова найкраще претендує Роман Безсмертний. Звичайно, необхідно зробити скидку на ораторські здібності віце-прем’єра (в порівнянні з Томенком), однак він може це вдало компенсувати своїми організаторськими і „сумісницькими” рисами. Безсумнівно, що пан Безсмертний врахує сумний досвід свого колеги-політолога, і буде більш обачнішим у роздаванні коментарів. Тим не менше, важко уявити собі, що посади віце-прем’єра та голови ради та президії НСНУ не будуть переплітатись в процесі урядової діяльності. Організаторський талант, як і талант політолога, так просто в землю не закопаєш.
Так, наприклад, поруч з безліччю функцій віце-прем’єра, пан Безсмертний особисто взяв під опіку формування виборчих списків. „Я маю безпосереднє відношення до комісії, що працює над складанням списків виборців” – повідомив Роман Безсмертний на зустрічі з представниками ЗМІ. Нічого протизаконного в цьому немає, виконавча влада зобов’язана допомагати у формуванні виборчих списків. Не будемо згадувати, як влада допомагала це робити на виборах президента і що з того вийшло, адже перед нами „нові обличчя”, чесні і професіонали. А щодо того „маленького” нюансу, що пан Безсмертний один з керівників та засновників НСНУ, то він не винен. Як заявив віце-прем’єр журналістам, він хотів скласти повноваження голови ради партії, однак президія йому не дозволила. Так що „Комітет виборців України” може спати спокійно. Списки будуть формуватись під пильним та чесним оком віце-прем’єра з регіональної політики, і, водночас, голови ради НСНУ.
Що ж до неприпустимості застосування адмінресурсу, то в цьому українці можуть повністю покластися не чесне слово урядовців та представників НСНУ. Не варто звертати увагу на те, що в одній партії буде йти половина уряду і, можливо, президент. До речі, Віктор Ющенко так твердо і не заявив про свою відмову йти першим номером в списку своєї партії. В інтерв’ю журналістам він повідомив, що рішення в нього є, яке - скаже коли прийде час. Сам пан Безсмертний не бачить нічого дивного в тому, що президент балотується до Верховної Ради, і заявляє, що в партії підтримують цю позицію. Україна бачила різні форми сумісництва, але сумісництво посади президента та депутатського мандату в нас ще не було. Вибори, справді, претендують бути першими „чесними виборами”.
„Уряд партії влади”
Кадрова проблема – хронічна проблема нової влади, якщо після дев’яти місяців до неї можна вживати термін „нова”. Президент не відразу, але все-таки знайшов заміну Тимошенко та кільком міністрам, її соратникам. Дивно, правда, що в результаті в уряді опинились голова ради НСНУ, він, однак, був і в попередньому уряді, голова закарпатської обласної НСНУ, голова виконкому НСНУ та його перший заступник. Останні двоє, Єхануров та Буца, заявили про складання своїх партійних повноважень, після того як президент зажадав не займатися політикою в уряді. Як бачимо, у Віктора Ющенка є специфічне джерело кадрів, але й це джерело треба ними наповнювати.
Претендентом номер один на звільнені місця в партії, нинішніми урядовцями, виявився ніхто інший як Петро Олійник, він же голова Львівської ОДА. Варто, зазначити, що на Львівщині вже тривалий час очікують його відставки, і от для Олійника з’явилась слушна нагода „красиво піти”. Львівський губернатор відверто заявив про своє бажання очолити виборчий штаб НСНУ. Це, в принципі, логічно, оскільки керівник штабу з нього куди кращий ніж керівник ОДА. Загалом, серед губернаторів мають відбутись дійсно серйозні зміни. Але джерело кадрів президента нам вже відомо. Схоже на замкнуте коло, одні з влади вертаються в партію, інші з партії йдуть на роботу у виконавчі органи влади.
Новому уряду і справді немає необхідності займатися політикою, тобто піаром та саморекламою. Адже, якщо будуть позитивні досягнення, що викликає сумнів, то виборці будуть знати в якому списку шукати своїх рятівників. Цілком ймовірно, що президент сам підкаже де: прямо під його прізвищем в бюлетені.
Якщо проблемою старою влади була нероздільність влади та бізнесу, то проблемою сьогоднішньої є нероздільність влади та політики. Якщо раніше урядовці суміщали керівництво та власність великими підприємствами із роботою в уряді, то тепер багато хто суміщає посвідчення держслужбовця із партквитком. З цієї позиції, створення міністерства піару та самореклами не видається смішним та безглуздим. Принаймні, в уряді завжди був би міністр, який би чітко виконував свої функції.
ІА "Вголос": НОВИНИ