Маленьке курортне містечко Балчік знаходиться на болгарському узбережжі Чорного моря і пишається трьома пунктами в своїй історії:
1. Минулого року тут провів рівно 11 днів сам Френсіс Форд Коппола, знімаючи сцени для фільму “Молодість без молодості”
2. Іменем містечка названо хребет в далекій Антарктиці
3. Вже в шосте тут протягом тижня проводиться Міжнародний фестиваль короткометражних фільмів “In the Palace”
Про останній пункт варто розповісти більше. Фестиваль так названий тому, що поруч знаходиться палац румунської Королеви Марії, а Балчік був улюбленою її резиденцією. Навколо вілл, де живуть туристи і учасники фестивалю, розкинувся райський сад, унікальна збірка рідкісних рослин, кактусів з різних куточків світу.
В літньому кінотеатрі, в залі зі звичайними офісними кріслами відбувався фестиваль, під шум морських хвиль і оплески юних кіноманів, кіноменів і кіновуменів. Покази відбувалися щодня, зранку до пізньої ночі, але конкурсна частина лише з 17:00. Відповідно, на попередніх сеансах було від сили декілька людей, а іноді взагалі нікого. Всі учасники успішно використовували можливість поплавати в морі, позасмагати, попити коктейлі в ресторанчиках на узбережжі etc.
Але декотрі дивакуваті оригінали надали перевагу воркшопам і майстеркласам європейських режисерів, а також екскурсіям в сусідні міста і ранковим ретроспективам.
Фестиваль In the Palace існує завдяки зусиллям софійських студентів, теперішніх і недавніх, які формують програму з короткометражок, кліпів, рекламних роликів, вони залучають спонсорів для підтримки фестивалю (цього року Kodak, Samsung, муніципалітет Балчіка…), а також налагоджують контакти з дружніми молодіжними фестивалями з інших країн. Представники останніх приїздять в Балчік з добірками найкращих робіт минулих років, які демонструвались в них, а також активно шукають фільми для участі в своїх наступних фестивалях.
Кількість поліграфічної продукції, буклетів, каталогів, рекламних футболок і афішок про кожен фільм вражала своєю якістю, оригінальним дизайном і відповідальним підходом до завдання. В кількох місцях на фестивальній території були розміщені монітори, на яких висвічувались повідомлення про поточну програму фільмів, наявність авіарейсів з Варни (40 км від Балчіка), а також інтерв’ю з учасниками.
І тільки принципові німці бурчали собі під ніс, коли були технічні неполадки, хоч їх і виправляли впродовж п’яти-десяти хвилин. Набундючені англійці вайлувато приходили в зал і одразу ж ішли геть, показово витягнувши довгі сигарети і запальнички. Гарячі мексиканці сідали поближче до дівчат зі слов’янською зовнішністю, а болгарські студенти кіношкіл жадібно ловили кожен звук і слово, кожен фільм і виступ.
Вони в обов’язковому порядку і за власним непереборним бажанням десятками приїздять щороку в Балчік (як і на будь-який інший болгарський кінофорум, коли є така можливість), живуть в одно- або двозіркових мотелях, в кімнатах з поганою вентиляцією, за декілька кілометрів від фестивального епіцентру і беруть участь у всіх фестивальних конкурсах.
Цього року водка Smirnoff і напій Schweppes запропонували зняти короткий horror фільм, де їх продукт буде ненав’язливо фігурувати в ролику як product placement. Конкурс тривав 48 годин і наприкінці було представлено 8 робіт, більше комедій, ніж жахів, але активність болгарських студентів, командний дух і яскраві ідеї запам’ятались.
In the Palace поки що не є фестивалем класу А. Тут немає червоного килимка, лімузинів і дамочок в вечірніх туалетах, – всі ходять у в’єтнамках і з лептопами, і безперервно знайомляться між собою, адже переважна більшість учасників студенти або тільки зробили свій перший професійний фільм.
Цей фестиваль відбувається саме для того, щоб молоді режисери відчули себе впевнено в розслабленій курортній атмосфері, в середовищі дуже схожих між собою людей і надалі пробували брати участь в серйозніших дійствах. Всі роботи були достойні і цікаві, офіційна частина (відкриття і закриття) відбулись без особливої помпезності і зайвої церемоніальності. Призи виграли не всі, але про участь не пошкодував ніхто, – є чому вчитись і до чого йти.
Паралелей з українськими кінофестивалями проводити не варто, ясно тільки одне. Якщо вітчизняні фестивалі – це спосіб пропіаритись для кількох застарілих знаменитостей місцевого розливу, або вкотре потішити свій егоцентризм, то Балчік – нагода побачити щось нове і оригінальне, розвинути світогляд і повернутись з натхненням додому, наслідувати іноземний приклад професійного ставлення до своєї справи.
Щодо призів, то особливою увагою відзначили Санкт-Петербурзьку студію документальних фільмів, яка представила 5 робіт, переважна тематика яких російська глухомань і диваки напідпитку, які там живуть. Найкращий сценарій “Two into Three” (Neelesha Barthel) – історія про безробітних молодих батьків в Берліні.
Румунські фільми і тут атакували як кількістю, так і якістю та забрали половину нагород, серед яких найкраща операторська робота – фільм “Блакитна мавпочка”, lovestory в епоху двадцятих років.
Польський фільм “52 %”, який знімали в Петербурзі, став найкращим документальним фільмом, – історія про маленьку дівчинку Аллу, якій не вдається вступити в престижну балетну школу через неправильне співвідношення довжини ніг до загального росту.
Вона мріє про звичайні шкільні будні, друзів і розваги, але все, чим займається, це тренування і балет. Цей фільм вже отримав перемогу на багатьох європейських фестивалях, його показували на Docudays в Києві кілька місяців тому. Гран-прі отримав ізраїльський “Зохар” (проблеми дівчинки-підлітка).
Сайт фестивалю: film-fest.org
1. Минулого року тут провів рівно 11 днів сам Френсіс Форд Коппола, знімаючи сцени для фільму “Молодість без молодості”
2. Іменем містечка названо хребет в далекій Антарктиці
3. Вже в шосте тут протягом тижня проводиться Міжнародний фестиваль короткометражних фільмів “In the Palace”
Про останній пункт варто розповісти більше. Фестиваль так названий тому, що поруч знаходиться палац румунської Королеви Марії, а Балчік був улюбленою її резиденцією. Навколо вілл, де живуть туристи і учасники фестивалю, розкинувся райський сад, унікальна збірка рідкісних рослин, кактусів з різних куточків світу.
В літньому кінотеатрі, в залі зі звичайними офісними кріслами відбувався фестиваль, під шум морських хвиль і оплески юних кіноманів, кіноменів і кіновуменів. Покази відбувалися щодня, зранку до пізньої ночі, але конкурсна частина лише з 17:00. Відповідно, на попередніх сеансах було від сили декілька людей, а іноді взагалі нікого. Всі учасники успішно використовували можливість поплавати в морі, позасмагати, попити коктейлі в ресторанчиках на узбережжі etc.
Але декотрі дивакуваті оригінали надали перевагу воркшопам і майстеркласам європейських режисерів, а також екскурсіям в сусідні міста і ранковим ретроспективам.
Фестиваль In the Palace існує завдяки зусиллям софійських студентів, теперішніх і недавніх, які формують програму з короткометражок, кліпів, рекламних роликів, вони залучають спонсорів для підтримки фестивалю (цього року Kodak, Samsung, муніципалітет Балчіка…), а також налагоджують контакти з дружніми молодіжними фестивалями з інших країн. Представники останніх приїздять в Балчік з добірками найкращих робіт минулих років, які демонструвались в них, а також активно шукають фільми для участі в своїх наступних фестивалях.
Кількість поліграфічної продукції, буклетів, каталогів, рекламних футболок і афішок про кожен фільм вражала своєю якістю, оригінальним дизайном і відповідальним підходом до завдання. В кількох місцях на фестивальній території були розміщені монітори, на яких висвічувались повідомлення про поточну програму фільмів, наявність авіарейсів з Варни (40 км від Балчіка), а також інтерв’ю з учасниками.
І тільки принципові німці бурчали собі під ніс, коли були технічні неполадки, хоч їх і виправляли впродовж п’яти-десяти хвилин. Набундючені англійці вайлувато приходили в зал і одразу ж ішли геть, показово витягнувши довгі сигарети і запальнички. Гарячі мексиканці сідали поближче до дівчат зі слов’янською зовнішністю, а болгарські студенти кіношкіл жадібно ловили кожен звук і слово, кожен фільм і виступ.
Вони в обов’язковому порядку і за власним непереборним бажанням десятками приїздять щороку в Балчік (як і на будь-який інший болгарський кінофорум, коли є така можливість), живуть в одно- або двозіркових мотелях, в кімнатах з поганою вентиляцією, за декілька кілометрів від фестивального епіцентру і беруть участь у всіх фестивальних конкурсах.
Цього року водка Smirnoff і напій Schweppes запропонували зняти короткий horror фільм, де їх продукт буде ненав’язливо фігурувати в ролику як product placement. Конкурс тривав 48 годин і наприкінці було представлено 8 робіт, більше комедій, ніж жахів, але активність болгарських студентів, командний дух і яскраві ідеї запам’ятались.
In the Palace поки що не є фестивалем класу А. Тут немає червоного килимка, лімузинів і дамочок в вечірніх туалетах, – всі ходять у в’єтнамках і з лептопами, і безперервно знайомляться між собою, адже переважна більшість учасників студенти або тільки зробили свій перший професійний фільм.
Цей фестиваль відбувається саме для того, щоб молоді режисери відчули себе впевнено в розслабленій курортній атмосфері, в середовищі дуже схожих між собою людей і надалі пробували брати участь в серйозніших дійствах. Всі роботи були достойні і цікаві, офіційна частина (відкриття і закриття) відбулись без особливої помпезності і зайвої церемоніальності. Призи виграли не всі, але про участь не пошкодував ніхто, – є чому вчитись і до чого йти.
Паралелей з українськими кінофестивалями проводити не варто, ясно тільки одне. Якщо вітчизняні фестивалі – це спосіб пропіаритись для кількох застарілих знаменитостей місцевого розливу, або вкотре потішити свій егоцентризм, то Балчік – нагода побачити щось нове і оригінальне, розвинути світогляд і повернутись з натхненням додому, наслідувати іноземний приклад професійного ставлення до своєї справи.
Щодо призів, то особливою увагою відзначили Санкт-Петербурзьку студію документальних фільмів, яка представила 5 робіт, переважна тематика яких російська глухомань і диваки напідпитку, які там живуть. Найкращий сценарій “Two into Three” (Neelesha Barthel) – історія про безробітних молодих батьків в Берліні.
Румунські фільми і тут атакували як кількістю, так і якістю та забрали половину нагород, серед яких найкраща операторська робота – фільм “Блакитна мавпочка”, lovestory в епоху двадцятих років.
Польський фільм “52 %”, який знімали в Петербурзі, став найкращим документальним фільмом, – історія про маленьку дівчинку Аллу, якій не вдається вступити в престижну балетну школу через неправильне співвідношення довжини ніг до загального росту.
Вона мріє про звичайні шкільні будні, друзів і розваги, але все, чим займається, це тренування і балет. Цей фільм вже отримав перемогу на багатьох європейських фестивалях, його показували на Docudays в Києві кілька місяців тому. Гран-прі отримав ізраїльський “Зохар” (проблеми дівчинки-підлітка).
Сайт фестивалю: film-fest.org
ІА "Вголос": НОВИНИ