Цими днями минає річниця від дня відставки голови Львівської облдержадміністрації Мирона Янківа. Здавалось би, що кадрові рішення у виконавчій вертикалі (та ще й на обласному рівні!) не повинні бути подією, яка становитиме інтерес для громадськості через тривалий час. Але в даному випадку – інакше.

Дана стаття була написана 8 червня минулого року – по свіжих слідах події, однак загалом може вважатися актуальною й сьогодні.

Картинки з відставки

1
Рубай гілку на котрій сидиш,
доки тебе на ній не підвісили.
(Народне)


Кадрова революція на Львівщині стала для львів’ян повною несподіванкою. Цього не очікував ніхто. На першій сторінці газети „Поступ” – велика стаття під заголовком: „Наша Україна” врятувала Янківа”. А ввечері цього ж дня – указ Президента про звільнення глави Державної адміністрації Львівської області Мирона Янківа. За компанію – ще й усунення від займаних посад начальника управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області Василя Рябошапка, а також доручення Генеральному прокурору Святославу Піскуну розглянути питання про доцільність займання посади прокурора Львівської області Богданом Ринажевським.

Про те, що Мирона Янківа знімуть з посади глави Львівської ОДА стали поговорювати вже невдовзі після його призначення. Губернатор сердився, спростовував подібні чутки, але ті не припинялися.

Щиро кажучи, на тлі попередніх керівників області Янків вирізнявся радше в кращий бік. Його призначення наприкінці квітня минулого року, невдовзі після парламентських виборів, було сприйнято громадською думкою загалом позитивно. Адже очікувати, що адміністрація президента довірить керувати областю представникові опозиції за яку, в основному, віддали свої голоси львів’яни – це було б занадто, а тут – все-таки професор, колишній торговий аташе України в Польщі, та й область добре знає, адже перед дипломатичним призначенням Янків обіймав посаду заступника глави Львівської облдержадміністрації. Місцеві журналісти із задоволенням відзначали, що після п’ятирічки посиленої аграризації області (дух тодішнього керівництва визначався крилатою фразою одного із них: „Всі ми вийшли із села, але село не вийшло з нас”), кращого керівника, ніж 50-річний професор економіки, годі було й чекати. І тим не менше, Янківа від самого початку трактували як перехідну фігуру.

Така загальна впевненість у неминучості скорої відставки глави Львівської ОДА свідчить тільки про те, що сутність нашої влади ні для кого вже не є таємницею: найголовнішою її функцією є аж ніяк не поліпшення господарських показників чи, тим більше, якості життя населення. Найголовнішою функцією влади є її здатність до самозбереження. А відтак – ефективність роботи владних функціонерів оцінюється тільки за цим показником. А професор Янків – ну ніяк не виглядав тією людиною, яка буде викручувати руки і ламати хребти задля досягнення потрібного результату на виборах.

Ми ще не знали кого саме призначать керівником ЛОДА, але нам уже була відома одна визначальна риса цієї персони. ”Пришлють вовкодава”, - по-дружньому повідомив земляків Василь Базів, якого, до речі, також деякі оглядачі вважали можливим претендентом на крісло губернатора. І сьогодні немає особливих підстав сумніватися в істинності цієї фрази. Але за одним незначним уточненням: навряд чи пришлють, радше знайдуть у власному колективі. Адже якщо наш чиновник муситиме виконувати функцію вовкодава – він її буде виконувати. Відставка Янківа продемонструвала крупним планом кухню нашої політики. І хоча в Україні ніхто не плекав щодо нашої політики зайвих ілюзій, але той факт, що навіть чиновника такого високого рангу, як керівник облдержадміністрації можна без попередження і фактично без пояснення в кожну мить перемножити на нуль, практично витерши об нього ноги, чітко показав, що у такій державі як наша, чиновник завжди і за будь-яких обставин виконуватиме волю свого начальника, а не вимоги закону. І той факт, що, як тепер дізнаємося, одні чиновники організовували вбивство журналіста, а інші чиновники у цій справі їх покривали – є зовсім не жахливим збоченням, а нормою життя нашої держави. Дивним було б інше – якби ми дізналися, що хтось із чиновників відмовився виконувати рішення президента на тій підставі, що воно є незаконним. Російському царю Миколі І належить крилата фраза про те, що вельможею в Росії є та особа з котрою він говорить і доти – поки він з нею говорить. Якщо у цьому реченні замінити словосполучення „російський цар” на „український президент”, а слово „Росія” на слово „Україна” – матимемо повний збіг із нашою дійсністю.

Насмілюся припустити, що і професор Янків виконував би на виборах ті завдання, які ставила би перед ним київська влада. З охотою чи без, з більшим чи меншим успіхом, але виконував би. То чому ж його все-таки зняли? Очевидно головна причина тут все-таки не у надмірній м’якості чи в електоральній некомпетентності керівника.

2
Чим слабші докази – тим міцніша позиція.

Приводом для звільнення глави Львівської обласної державної адміністрації, начальника обласного управління Міністерства внутрішніх справ та прокурора Львівської області оголосили порушення, виявлені у ході перевірки Львівщини Координаційним комітетом по боротьбі з організованою злочинністю при Президентові України, який очолює Ольга Колінько. У ході перевірки було виявлено, що криміногенна ситуація в області є складною, не розкриваються замовлені убивства, порушується законодавство щодо затриманих та обвинувачуваних і усе це буцім-то відбувається за бездіяльності керівника обласної державної адміністрації. Висновки, як бачимо, не примусили себе довго чекати.

Однак чомусь не тішить така оперативність.

По-перше, якби за такі порушення у нашій країні знімали з роботи – у нас просто не залишилось би керівництва у жодній області. Скажімо, голова Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Володимир Стретович згадав, як свого часу під час виїзного засідання комітету в Донецьку було висунуто пропозицію усунути тодішнього губернатора, нинішнього прем’єр-міністра за „завал справи по боротьбі з корупцією”. На це рішення наш президент не відреагував до сьогодні.

По-друге, виявляється, що персональний склад Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, за результатами діяльності якого і були проведені кадрові зміни, як і саме Положення про цей комітет, не відповідає чинному законодавству ні за порядком формування складу Координаційного комітету, ні за легітимністю затвердження Положення про цей комітет. Що й було трохи пізніше підтверджено Конституційним судом України.

По-третє, якщо наша влада така вже принципова, то чому б їй не звернути увагу і на діяльність керівництва ДПА у Львівській області та Західної регіональної митниці. Її діяльність, за словами заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, голови тимчасової слідчої комісії ВРУ Григорія Омельченка (щоб не бути голослівними, звернемося до авторитету спеціаліста), заслуговує, „як мінімум, на зняття тих осіб із займаних посад”. Натомість, продовжує Григорій Омельченко, відбувається звільнення керівників правоохоронних органів та облдержадміністрації Львівської області, які зайняли, нейтральну позицію до політики і більш-менш зробили певні кроки для наведення елементарного правопорядку. „Року ще не пройшло як працює начальник УМВСУ у Львівській області, зовсім недавно призначений новий начальник УБОЗу, десь трошки більше місяця працює новий начальник управління СБУ, і ними була зайнята позиція не виконувати політичні замовлення, а хоч якоюсь мірою виконувати свою роботу в рамках чинного законодавства. Голова Львівської ОДА Мирон Янків, який попрацював один рік і місяць, зумів налагодити рівновагу у порозумінні з різними політичними партіями Львівщини”.

Враховуючи, що Адміністрація Президента може працювати значно тонше і вивіреніше, той факт, що конкретна справа наскрізь шита білими нитками свідчить про надзвичайний поспіх з яким була проведена відставка Янківа. Навіщо ж було так поспішати?

Наша версія наступна. Тривалий час Мирону Янківу вдавалося маневрувати між головними політичними силами в області – „Нашою Україною” і СДПУ(О). Але відколи на політичному небосхилі України все яскравіше почала займатися зірка „донецьких”, львівський губернатор побачив для себе можливість, спертися на цю третю силу і, ставши їх повноважним представником в області, здобути трохи більше політичної самостійності. Це була його гра ва-банк. Глава львівської облдержадміністрації відверто демонстрував своє бажання стати васалом Януковича, мабуть все-таки занадто вже увірувавши в його президентське майбутнє. Відтак опоненти донецької політико-економічної групи перестали трактувати чинного губернатора як „свого” і почали підготовку його усунення з посади. Особистий візит Януковича на Львівщину примусив їх прискорити цей процес. Попри те, що візит мав характер суто господарського, підкреслено неполітичного і що прем’єр-міністр, вказав губернатору області на ряд серйозних упущень в роботі, доручивши виправити ситуацію до жовтня цього року, саме під час цього візиту сталося щось таке, що примусило політичних противників прем’єра різко прискорити хід подій щодо відставки Янківа, а за компанію, ще й Рябошапка і Ринажевського. Чому? Не виключено, що незважаючи на підкреслену неполітичність візиту прем’єр-міністра на Львівщину, все-таки між Януковичем і Янківим мали місце якісь кулуарні домовленості, які мали би незабаром бути підкріплені президентським рішенням. Інформація про це якось просочилася і спонукала опонентів до блискавичних дій. Доля Янківа була вирішена.

3

Мы не сделали скандала,
Нам вождя недоставало.
(В. Высоцкий)


Один із наслідків кадрової революції на Львівщині є абсолютно несподіваним, таким, що окреслює цілком нову тенденцію у львівському політичному житті. Вперше у найновішій історії України на Львівщині було всерйоз, на високому політичному рівні продемонстровано регіоналістські інтенції.

Йдеться про те, що обласна рада – регіональний представницький орган влади – обурена тим, як обійшлися з Львівщиною, вдалася до неординарних дій. На позачерговому засіданні сесії Львівської облради було оголошено про створення депутатської більшості на базі двох із трьох фракцій обласної ради - „Наша Україна” та „Ділова Львівщина”, яка складається, в основному із чиновників обладміністрації. Під документом поставили свої підписи 55 депутатів із 81. Представники третьої фракції „Соціальна справедливість”, котра перебуває під впливом СДПУ(О) на екстренне засідання не з’явились.

За словами членів Президії облради і представників фракцій „Наша Україна” та „Ділова Львівщина”, Президент України, призначаючи нового керівника облдержадміністрації, повинен рахуватися як із позицією депутатів обласної ради, так із думкою мешканців Львівщини, яка була засвідчена у 2002 році, під час парламентських виборів. Нова більшість висловила пропозицію про призначення на посаду голови Львівської ОДА заступника голови Львівської обласної ради, колишнього заступника глави Львівської облдержадміністрації Тараса Федака, а також висловлення недовіри начальнику ДПА у Львівській області Сергію Медведчуку

Депутати також ухвалили рішення не закривати сесії, а наступне засідання провести після призначення нового голови Львівської ОДА.

Голова Львівської обласної ради Михайло Сендак зазначив, що особисто він не погодиться обійняти посаду глави Львівської ОДА, навіть якщо така пропозиція йому надійде, але він переконаний, що єдиним прийнятним кандидатом може бути тільки „галичанин з галицьким менталітетом”.

Здавалося, що ще трохи і наші обласні Генеральні Штати проголосять себе Установчими Зборами. І наш Сендак, як колись Мірабо, скаже громовим голосом посланцям центральної влади: „Йдіть і передайте своєму панові, що ми перебуваємо тут з волі народу і залишимо наші місця, тільки поступаючись силі штиків!”. Вірогідно, протистояння регіонального представницького органу, який користується абсолютною підтримкою населення із позбавленою довір’я людей центральною виконавчою владою у передвиборний період, за наявності сильної парламентської опозиції, в час підготовки політичної реформи в країні могло би принципово змінити політичну ситуацію в нашій державі.

Але, як сказав, здається, Фрідріх Великий, стадо баранів, очолюване левом, є грізнішим за зграю левів, очолювану бараном. У нашому ж випадку про левів взагалі не йдеться в жодному співвідношенні. А Київ прекрасно знає свої місцеві кадри і справляється з ними не гірше за доброго чабана. Львівським державним чиновникам, які на пару днів залишилися без нагляду, тільки нагадали про їхнє місце і цього вистачило, щоб вони моментально „прийшли до тями”. Вже наступного дня 17 депутатів Львівської обласної ради, більшість з яких одночасно є держслужбовцями, написали заяви про відкликання своїх підписів під документом про створення депутатської більшості в обласній раді.

Революція скінчилася. „На майдані пил спадає. Затихає річ...”. Тепер Сендак і його заступники будуть квилити з приводу „жахливого тиску, який чинився київською владою на обласних депутатів”. А хто сказав, що має бути легко? Шановні депутати, під час виборів ви усі переконували нас, що йдете у владу, аби захищати народні інтереси, а не задля власного комфорту, чи не так? То що ж сталося, плани змінилися, чи просто не виявилося левів у Львівській обласній раді?

ІА "Вголос": НОВИНИ