Тимошенко і облрада. Море політичних туристів. Маразматичних парасок з Житомирщини. Депутатів. Лівих енергетичних вампірів. Пилип’юк дарує їй свої фотогенічні книги. Шкіль і Курпіль на її флангах. Традиційні запитання. Досвідчене мовчання. Рожева краса.
Тимошенко – вмілий і досвідчений політик. Вона мовчить на запитання про запропоноване їй Ющенком головування у РНБО. Її видає обіцянка припинення опускання Олійника фракцією БЮТ у облраді. І взагалі всіх губернаторів з команди президента. Мир. Дружба. Хуба-буба. Пропонує imagine Кушнарьова на кріслі львівського губернатора. Чи його так само діставатимуть як Олійника?
Одночасно вона застерігає НСНУ від політичного шпагату. Натякаючи на дуже погану позу для нормального фінансування і життєдіяльності. Вона пропонує нашоукраїнцям визначитись. Куди і кому, а не ламатись як целки. Не дрейфувати голубими лагунами донецьких териконів. Бо така коаліція – це не наш еволюційний шлях розвитку. А потрібно думати по-українськи.
Найбільшим задоволенням у її житті, був момент, коли донецькі таваріщі, які були на „Свободі слова”, після передачі намагались розмовляти з нею українською. Кайф небесний екзистенційний.
Її спіч намагається загрузити Сергій Лещенко з Української правди. Який приїхав до Львова зі своїм братом, кумом, бойфрендом (?) у рожевій сорочці. Останній, постійно, ховається за його високою спиною.
Тимошенко, майже пошепки, спокійно, обламала Лещенка з РНБО та іншими правдівськими питаннями. Лещенко професійно посміхається і щось там записує. Йому ще потрібно встигнути на потяг до Києва.
Тимошенко обіцяє розігнати всю цю шарашкіну компанію і банду янучар, які нищать Україну.
Всьо. Треба їхати до історичного музею, дарувати раритетні книги. Їй пропонують туди пройтись пішкарусом, але вона категорично проти. Будемо їхати. Масова істерія і фанатизм. Уродство. Дебільство. Її оточують бабці з Житомирщини, автографи на волинських книгах і бютівських прапорцях. Маніяки з палаючими очима. Отакі і вбивали Джона Леннона.
Історичний музей. Якась малолітня дура постійно шльондрає біля Тимошенко і вициганює автограф. Куди дивиться міліція і кульпарків? Затянуті тітки в товстелезних окулярах зі щербатими зубами фоткають на мильнички. Мінєтно посміхаються. Хто їх сюди пустив?
Галантний Квурт дарує ЮВТ пам’ятну медальку від міськради. Величезну таку. Якийсь дідуган з фотіком, постійно всім заважає і наступає на ноги. Падло, хоч би вибачилось. Командує Тимошенко, що їй робити і де стояти. Галицькі дури мліють з щастя, опинившись за міліметр від Юлі. Її б там роздерли на місці. Не вистачає лише Гренуя.
Збочені маніяки з ручками і папірцями. Це дурдом якийсь. Тимошенко фоткається з нареченими. Ну це вже карма така. Тимошенко забиває на усі урочистості. Побуде з народом, сходить на концерти. Нафіг офіціоз. Один охоронець і купа депутатів біля неї. Це нормально. Це не армада охоронців біля Ющенка.
За нею тягнеться шлейф людей, які хочуть її побачити. Одна мамаша, вголос, розмірковує над тим, а що б було, якби вона поставила підніжку Тимошенко. Дура. Дуррррррррррррра.
Куди котиться цей світ. Після Зюскіндного „Парфюмера”, збирався, ще сходити у кіно. Але після такого, будь-який фільм сховається. Кіношна і книжна сцена, де усе місто, скопом, трахається на площі, ховається від маніакального ідіотизму і фанатизму львів’ян і гостей міста. Але то вже тема інакшої розмови. Дурка повна.
ІА "Вголос": НОВИНИ