[media=16489,16491,16494,16498,16500,16502,16506,16508]
Форум Націоналістичних сил у Львові стартанув з 1-го поверху палацу учнівської молоді, де розгорнулась широка виставка китайського ширпотребу у вигляді вазочок, мисочок та іншої фарфорової фігні для обивателів.
Уся ця профанна побутовість очевидно й неймовірно контрастувала з орденськими принципами українських націоналістів, які з огляду на свої теперішні розумові здібності, заглючились у бронзовому минулому. Більшість їх закликів, слів та промов лише підкреслювали ту відірваність від життя, яку вони називають сакральним словом "виключність". Те, що вони самовиключились з реалу, це видно й неозброєним поглядом.
Для більшого маскування свого агоністичного безсилля вони вдягаються у камуфляжі. Носять з собою калаші. Які зрозуміло, не бойові, але для нарцистичного кайфу – заканають. Ще один, дуже бігмаковий камандір, ходить з кабурним пєкалєм та час від часу стає у войовничі пози, щоб не злякатись власної тіні.
Саме з цього камуфляжного кунівця й починається історія про Форум Націоналістичних силу у Львові. Цей беретний герой, не придумав нічого кращого, ніж підійти і заявити, "що, якщо не будеш писати правду і будеш паплюжити наших героїв, то ми тебе заб’ємо біля виходу".
Логічністю даний базар не відрізняється. Філософствувати над поняттям "правда" можна роками й так нічого не вирішити. У розумінні цього мена "писати правду" – значить думати, як деякі кунівці і кунівки, тобто опинитись в ясельній групі дитсадка N.
Називати паплюженням героїв – статті про імбіцильний пам’ятник Бандері на Привокзальній та святкування річниці того ж Бандери в Опері – це як мінімум, тупо. Фраза "ми заб’ємо тебе біля виходу", взагалі прозвучала абсурдно в тому часо-просторі. Чому саме біля виходу, а не біля входу? І як можна вбити автора, ще навіть не дочитавши 6-й абзац цього тексту? Що тоді вже писати про контекст слів вимовлених у суботу? Істерія, саме цим стереотипно-фемінним терміном можна пояснити гендерні хвилювання деяких маскулінумів навколо правди-матки.
На цьому найцікавіше закінчується, бо усвідомлення того факту, що такі дурнуваті погрози лише підкреслюють їх безсилля, ховаються далеко за камуфляжними тканинами. Благословенний владикою Возьняком Дух Святий, так і не пролітав на деякими представниками цього побожного зібрання. Чистим, як спирт, українцям варто брати приклад з команданте Пшевлоцького. За роки перебування в перших рядах Львівської облради він навчився посміхатись на камеру, тримати впевнену марку та говорити потрібні слова у потрібному місці. І головне, він дотримується усіх правил гри та не був засвічений у фанатизмі. Тому про нього дуже важко написати, що він перебуває в ізоляції, прєлєсті, самообмані чи неадекваті.
Тут й починається сам Форум з повним залом і балконом та з запізненням на 30 хв. Ведучими оголошуються: пацик у костюмі зі сріблястим відливом і традиційна Софія Федина, яка у деяких фрустраційних моментах перевершила комсомолку-активістку зі Стиляг та маніакально-малолітню фанатку Руслани. В совкові часи вона б далеко пішла стежками Фурцевої, але за нинішньої влади їй світять лише лєві концерти в Кузнєчику.
Благословення владик пропускаються і анонсований публіцист Ярослав Сватко починає розхитувати трибуну доповідю "ОУН. Вчора, сьогодні і завтра". Історичний екскурс ніхто особливо не слухає. Бандера і двигун віри цікавлять молодих пациків менше, ніж яскраві пов’язки на руках. Духовна цільність орденської системи націоналістів – це щось з масонської ложі, чи у кращому випадку – від тамплієрів. Прикладування відходу суспільства від совкових стереотипів результатами проекту "Великі українці" – це взагалі, невідомо з якої фантастики. Крилатий вислів "націоналізм – це основний інстинкт нації", ще якось тримається гнізда. Щось більш реальне у цій театральній доповіді з егоцентричними вимахонами можна знайти у закликах підтримувати середній клас заради світлого майбутнього націоналістичного руху та проговоренні реально-фігових результатів діяльності нациків на ниві боротьби за українську державу.
У сонному царстві Форуму постійно дзвонять мобіли. Ці валаамові ослиці алегоричності щохвилини вейкапають і вейкапають своїм абонентам про щось важливе, але й Rage Against The Machine тут були б безсилі. Фейк, як колиска, в ньому можна проспати усе життя, що яскраво було продемонстровано у попередньому реченні.
Єдиним світлом в кінці форумнуго тунелю стала промова Шухевича. Йому вже немає чого боятись і він без вгрудибитної жертовності проїхався абрамсом по теперішньому стану націоналістичного руху. Він закликав присутніх побудувати нову організацію, яку ми (націоналісти) поховали власними руками, кінець цитати. Шухевич попередив, що кращих часів (для нациків) не буде і буде ще гірше. І тому усім націонал-патріотам потрібно відмовитись від політичних інтриг заради організації орденського типу. У заявлених в залі представників Свободи, КУНу, НРУ, УНП, ХДС та НСНУ – тьохнуло на такій пропозиції серце і щось впало на підлогу. Хто ж відмовиться від всепереможного і всюдиприсутнього корита заради абстрактно-світлих ідей?
І тому по цьому гримнуло дружнє "Героям слава", щоб ніхто не здогадався шукати в струнких рядах присутніх націоналістів: манкуртів, чужих, зайд, яничар та зрадників заповітів великих батьків. Але в кожного покоління є своя Бородинська битва і тому, як повідомляє наратор, нинішній генерації націоналістів дуже далеко до богатирів 2-ї світової.
У світлі урочистих слоганів, особливо на ура йде парольний слоган "Слава нації" – "Смерть ворогам". Зал викрикує свою відповідальну частину про смерть ворогів з такою агресією, що її вистачило б на електрифікацію усієї Львівської області. Раціональне направлення їх витісненої енергетики вже давно б зробило з України вічнозелений парадіз.
Але тверезість Шухевича нікому не потрібна. Їх маргінальна затисненість вже фонтанує через вуха і коли ведучий просить дотримуватись регламенту виступів у 3 хв., перший ж промовець з порогу заявляє, що він буде говорити більше, ніж 3 хв, оскільки він оунівець і має аусвайс на небачення берега. Про яке об’єднання усіх націоналістичних сил в єдину силу тут можна говорити, коли тут усі так сп’янілі псевдо-любов’ю до України?
І уся ця агресія через те, що Україна небезпеці, чи тому, що націоналісти завдяки свої бездарності, опинились в жопі? Усвідомлення цього факту й провокує цей скрегіт зубовний. Час змінився і ті методи, з якими вони носять вже несильно й канають на заході України. Вони потрапили в капкан власних ілюзій і єдине, що ї залишається, так це поетизувати минуле, бо майбутнього при таких розкладах, як й попередив Шухевич, в них не буде.
Сидіти усе життя в самообмані, це не зимувати у схронах. Вони нічого не можуть і ні на що не впливають. Залишаються тільки примітивні погрози, хакерські атаки на Вголос та піарення на спалюванні совкових прапорів комуністичних старікашок, як це люблять робити молокососи з Української партії. Оце рівень сучасних націоналістів – битись з малочисельними мітингами комуністичних бабок і дєдок. І якої вони хочуть правди, що хрущі над вишнями Антонича гудуть?
Для усіх інших – хіт від майже однофамільців The Smiths "Heaven Knows I'm Miserable Now".
Уся ця профанна побутовість очевидно й неймовірно контрастувала з орденськими принципами українських націоналістів, які з огляду на свої теперішні розумові здібності, заглючились у бронзовому минулому. Більшість їх закликів, слів та промов лише підкреслювали ту відірваність від життя, яку вони називають сакральним словом "виключність". Те, що вони самовиключились з реалу, це видно й неозброєним поглядом.
Для більшого маскування свого агоністичного безсилля вони вдягаються у камуфляжі. Носять з собою калаші. Які зрозуміло, не бойові, але для нарцистичного кайфу – заканають. Ще один, дуже бігмаковий камандір, ходить з кабурним пєкалєм та час від часу стає у войовничі пози, щоб не злякатись власної тіні.
Саме з цього камуфляжного кунівця й починається історія про Форум Націоналістичних силу у Львові. Цей беретний герой, не придумав нічого кращого, ніж підійти і заявити, "що, якщо не будеш писати правду і будеш паплюжити наших героїв, то ми тебе заб’ємо біля виходу".
Логічністю даний базар не відрізняється. Філософствувати над поняттям "правда" можна роками й так нічого не вирішити. У розумінні цього мена "писати правду" – значить думати, як деякі кунівці і кунівки, тобто опинитись в ясельній групі дитсадка N.
Називати паплюженням героїв – статті про імбіцильний пам’ятник Бандері на Привокзальній та святкування річниці того ж Бандери в Опері – це як мінімум, тупо. Фраза "ми заб’ємо тебе біля виходу", взагалі прозвучала абсурдно в тому часо-просторі. Чому саме біля виходу, а не біля входу? І як можна вбити автора, ще навіть не дочитавши 6-й абзац цього тексту? Що тоді вже писати про контекст слів вимовлених у суботу? Істерія, саме цим стереотипно-фемінним терміном можна пояснити гендерні хвилювання деяких маскулінумів навколо правди-матки.
На цьому найцікавіше закінчується, бо усвідомлення того факту, що такі дурнуваті погрози лише підкреслюють їх безсилля, ховаються далеко за камуфляжними тканинами. Благословенний владикою Возьняком Дух Святий, так і не пролітав на деякими представниками цього побожного зібрання. Чистим, як спирт, українцям варто брати приклад з команданте Пшевлоцького. За роки перебування в перших рядах Львівської облради він навчився посміхатись на камеру, тримати впевнену марку та говорити потрібні слова у потрібному місці. І головне, він дотримується усіх правил гри та не був засвічений у фанатизмі. Тому про нього дуже важко написати, що він перебуває в ізоляції, прєлєсті, самообмані чи неадекваті.
Тут й починається сам Форум з повним залом і балконом та з запізненням на 30 хв. Ведучими оголошуються: пацик у костюмі зі сріблястим відливом і традиційна Софія Федина, яка у деяких фрустраційних моментах перевершила комсомолку-активістку зі Стиляг та маніакально-малолітню фанатку Руслани. В совкові часи вона б далеко пішла стежками Фурцевої, але за нинішньої влади їй світять лише лєві концерти в Кузнєчику.
Благословення владик пропускаються і анонсований публіцист Ярослав Сватко починає розхитувати трибуну доповідю "ОУН. Вчора, сьогодні і завтра". Історичний екскурс ніхто особливо не слухає. Бандера і двигун віри цікавлять молодих пациків менше, ніж яскраві пов’язки на руках. Духовна цільність орденської системи націоналістів – це щось з масонської ложі, чи у кращому випадку – від тамплієрів. Прикладування відходу суспільства від совкових стереотипів результатами проекту "Великі українці" – це взагалі, невідомо з якої фантастики. Крилатий вислів "націоналізм – це основний інстинкт нації", ще якось тримається гнізда. Щось більш реальне у цій театральній доповіді з егоцентричними вимахонами можна знайти у закликах підтримувати середній клас заради світлого майбутнього націоналістичного руху та проговоренні реально-фігових результатів діяльності нациків на ниві боротьби за українську державу.
У сонному царстві Форуму постійно дзвонять мобіли. Ці валаамові ослиці алегоричності щохвилини вейкапають і вейкапають своїм абонентам про щось важливе, але й Rage Against The Machine тут були б безсилі. Фейк, як колиска, в ньому можна проспати усе життя, що яскраво було продемонстровано у попередньому реченні.
Єдиним світлом в кінці форумнуго тунелю стала промова Шухевича. Йому вже немає чого боятись і він без вгрудибитної жертовності проїхався абрамсом по теперішньому стану націоналістичного руху. Він закликав присутніх побудувати нову організацію, яку ми (націоналісти) поховали власними руками, кінець цитати. Шухевич попередив, що кращих часів (для нациків) не буде і буде ще гірше. І тому усім націонал-патріотам потрібно відмовитись від політичних інтриг заради організації орденського типу. У заявлених в залі представників Свободи, КУНу, НРУ, УНП, ХДС та НСНУ – тьохнуло на такій пропозиції серце і щось впало на підлогу. Хто ж відмовиться від всепереможного і всюдиприсутнього корита заради абстрактно-світлих ідей?
І тому по цьому гримнуло дружнє "Героям слава", щоб ніхто не здогадався шукати в струнких рядах присутніх націоналістів: манкуртів, чужих, зайд, яничар та зрадників заповітів великих батьків. Але в кожного покоління є своя Бородинська битва і тому, як повідомляє наратор, нинішній генерації націоналістів дуже далеко до богатирів 2-ї світової.
У світлі урочистих слоганів, особливо на ура йде парольний слоган "Слава нації" – "Смерть ворогам". Зал викрикує свою відповідальну частину про смерть ворогів з такою агресією, що її вистачило б на електрифікацію усієї Львівської області. Раціональне направлення їх витісненої енергетики вже давно б зробило з України вічнозелений парадіз.
Але тверезість Шухевича нікому не потрібна. Їх маргінальна затисненість вже фонтанує через вуха і коли ведучий просить дотримуватись регламенту виступів у 3 хв., перший ж промовець з порогу заявляє, що він буде говорити більше, ніж 3 хв, оскільки він оунівець і має аусвайс на небачення берега. Про яке об’єднання усіх націоналістичних сил в єдину силу тут можна говорити, коли тут усі так сп’янілі псевдо-любов’ю до України?
І уся ця агресія через те, що Україна небезпеці, чи тому, що націоналісти завдяки свої бездарності, опинились в жопі? Усвідомлення цього факту й провокує цей скрегіт зубовний. Час змінився і ті методи, з якими вони носять вже несильно й канають на заході України. Вони потрапили в капкан власних ілюзій і єдине, що ї залишається, так це поетизувати минуле, бо майбутнього при таких розкладах, як й попередив Шухевич, в них не буде.
Сидіти усе життя в самообмані, це не зимувати у схронах. Вони нічого не можуть і ні на що не впливають. Залишаються тільки примітивні погрози, хакерські атаки на Вголос та піарення на спалюванні совкових прапорів комуністичних старікашок, як це люблять робити молокососи з Української партії. Оце рівень сучасних націоналістів – битись з малочисельними мітингами комуністичних бабок і дєдок. І якої вони хочуть правди, що хрущі над вишнями Антонича гудуть?
Для усіх інших – хіт від майже однофамільців The Smiths "Heaven Knows I'm Miserable Now".
ІА "Вголос": НОВИНИ