Не спрацьовує
За роки незалежності України, і за роки виходу Польщі з-під впливу Кремля, було зроблено чимало спроб, з боку керівництва України і національно- патріотичних сил нашої держави, примиритися, забути старі непорозуміння і жити в добросусідстві, то ж спливали на думку слова нашого Великого Кобзаря, який, звертаючись до мислячих, не засліплених великодержавним шовінізмом, поляків, наголошував:
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай.
Не спрацювало в часі Т. Шевченка, не спрацьовує і сьогодні. Імперіалістичні заяви, шовіністичний маразм, повна фальсифікація істричних подій спільної історії, кресові вигадки-
залишаються і в нинішній Польщі, як на високому офіційному рівні, так і серед польського рядового обивателя. Про крайнє правих і засліплених злобою кресов”яків і мови не ведеться.
В нинішній Польщі переважна кількість політиків, і то високого рівня, стараються вибудувати свою політику, замішаній на антиукраїнській риториці. Огульна критика національно- патріотичних сил України, ярлик “людобойства” і “фашизація” УПА стали повсякденним явищем в польському суспільстві. Польські міста і в тому числі польську столицю, вкрили монументи антиукраїнського змісту.
Правляча партія Право і Справедливість, вкупі з крайнє правими і кресов”яками, ось уже кілька років, фальсифікують нашу спільну історію та історію наших національно -визвольних змагань, повністю перекреслюючи право українців на свою державу. Все, що українське- несприйняте, фашистське, людобуйське, антидемократичне. Все, що польське- еталон демократизму, глорифікація АК, БХ, АЛ та інших підпільних організацій періоду Другої світової війни та кількома роками після неї. Така діяльність польських шовіністів, що на всіх етапах спільної історії ігнорували мрії українців про власну державу, призвело до того, що останні не підтримали польських повстань 1831-1832рр та 1863-1864рр. Польське суспільство та політичне керівництво, мали б зробити певні висновки. Та цього не сталося, як і не сталося після трагедії
1768р. Далі польськими імперіалістами була задушена ЗУНР, проведена пацифікація, полонізація, депортація і це були гігантські кроки до Волині. Зрештою, панове поляки, чи всі ці події тривали десь на Познаньщині чи на Мазурах? Пшепрашам, ви це творили на наших етнічних землях.
За роки незалежності обох держав, були зроблені початкуючі кроки до взаємопорозуміння, координації дій щодо агресивної політики Кремля та інші заходи щодо безпеки. На жаль, польською стороною всі ці взаємовигідні надбання часто ігнорувалися. На втіху Кремлю. Вже нещодавно, прикладом польської нетолерантності і невиваженості стала руйнація пропам”ятних хрестів, таблиць та могил українським повстанцям. По- перше, не по сусідськи, по- друге, не по- християнськи. Уявімо собі на хвилину, що українські націоналісти чи звичайні обивателі, дізнавшись про дії польських варварів, почали руйнувати цвинтар орльонт, цвинтар повстанців 1863р на Личаківському кладовищі, пам”ятники по всій Галичині та по всій Україні, спльондровані пам”ятники в Гуті Пеняцькій, меморільні таблиці Ю. Пісудському та іншим польським діячам, яких чимало по всій Україні. Така ж доля чекала б на пам”ятник в Задвір”ю. Терпіння- не вічне! Хто викликає вітер- пожне бурю!
Своїми діями польські шовіністи ллють воду на агресивний млин Кремля, особливо нині, коли українці відбивають і стримують агресію російських окупантів на сході України, забезпечуючи таким чином, безпеку Польщі. Другого “чуда над Віслою” може і не бути. Керівництво Європою та США, боячись ядерного потенціалу Росії, може і не встати на захист Польщі. Пригадаймо дії союзників Польщі восени 1939р. Тоді світ не бачив англо- французького десанту, танкових армад чи сотні ескадриль над Варшавою. За два тижні Гітлер добив Польщу, а більшовики докінчили.
Маємо події останніх днів. Газета “День” з вівторка 10 липня писала:” У 75-роковини Волинської Трагедії, які відзначалися минулої неділі, 8 липня, польський та український президенти взяли участь у низці заходів у сусідніх країнах. Глава Української держави здійснив візит до польського села Сагринь, де відкрив меморіал пам”яті українців, загиблих від рук польських “селянських батальйонів” та підрозділів Армії Крайової 1944року, тимчасом, як президент Польщі Анджей Дуда відвідав село Олика, де вшанував пам”ть загиблих внаслідок Волинської трагедії поляків. Як пише Бі-Бі-Сі з посиланням на джерела в Адміністрації Президента, українська сторона запропонувала спочатку польській провести спільні заходи, проте отримала відмову, тому програми двох президентів не перетнулися...”( Див.Наталія Пушкар. Паралельні візити. Газета “День”, вівторок 10 липня 2018р.)” Очевидно, польському президентові не хотілося виступати разом з Президентом України, бо його виступ був насичений
антиукраїнською термінологією, зрештою повною фільсифікацією волинських подій, де ним було названо загиблих поляків- 100тис., а українців лише- 5тис. Ніяких реальних фактів. Типовий пропагандиський трюк на догоду шовіністичним елементам у Польщі. Звичайно, така підтасовка фактів найвищою особою держави до реального примирення не приведе.
Мрії Тараса Шевченка і тут не втілилися в життя. А він тоді щиро писав:
Того батька, такі ж діти-
Жити б та брататься.”
І ще слід наголосити польській стороні: українці ніколи не відмовляться від своїх національних героїв, що билися за волю України у лавах УПА.
Ігор Федик.
ІА "Вголос": НОВИНИ