Львів’яни не підтримують ініціативи Тараса Чорновола стати радником Віктора Януковича. До такого висновку дійшли виборці Шевченківського округу, котрі минулої суботи зібралися у Міському палаці культури ім. Гната Хоткевича на зустріч із народним депутатом України, який робить все правильно: із головою Львівської обласної організації УНП Олексою Гудимою.
Не беруся оцінювати вчинок Тараса Чорновола, радше зроблю одне суб’єктивне зауваження більш загального характеру. На мою думку, його певна політична неприкаяність зумовлена тим, що сьогодні Україна переживає час несприятливий для політичних лідерів такого кшталту, як Тарас Чорновіл і яким був його покійний батько.
Чим активнішим, рішучішим та ініціативнішим є лідер, тим більше він ускладнює міжособистісні взаємини в очолюваній ним групі — це нагнітає напруженість у психологічній атмосфері, що призводить до наростання невдоволення лідером, чвар і розколів у очолюваній ним організації. Динаміка всередині організації не страшна для неї тоді, коли вона сама є динамічною. Відколи ж її члени обросли посадами і власністю, то бігати розтрясаючи власний жирок нікому з них уже особливо не хочеться.
Відповідно, на перший план в Україні сьогодні вийшли політичні лідери іншого плану, яким є що втрачати. Вони зважені і вирахувані, схильні до компромісів і закулісних домовленостей. Сьогодні для лідера, як і за часів Брежнєва, знову найважливішими якостями стали не ініціатива, рішучість та діловитість, але вміння підтримувати неформальні і приязні стосунки з якомога більшою кількістю членів вітчизняної та закордонної політичної еліти. Чим менше вимог висуває він до соратників і противників – тим вищими є його шанси.
Відтак сьогодні основні зусилля політичних партій та виборчих штабів кандидатів у президенти витрачаються не на проведення агітаційної роботи серед виборців (подивіться: технології нецікаві, реклама тупа й огидна, програми монотонні й подібні одна на одну) і навіть не на „чорний піар” (хоча треба віддати належне – „чорнуха” це єдиний елемент передвиборчої боротьби, яким штаби займаються „з душею”). Головна складова кампанії –невидимий для широкої публіки переговорний процес. У процесі переговорів кандидати намагаються переконати одні групи, що не буде переділу власності, а інші – що власність буде переділена „по справедливості”; намагаються переконати Росію, що саме за цього президента вона отримає режим максимального сприяння, бо інший – „етнічний націоналіст-русофоб” (варіант: „економічний націоналіст, який погубить російську металургійну і трубну промисловість”); намагаються переконати Захід, що саме від цього кандидата, а не від когось іншого той отримає все, що йому потрібно.
Оскільки громадські організації, через які народ міг би забезпечувати контроль за владою в Україні нерозвинуті, а революційна ситуація, яка би стимулювала пряму участь народу у формуванні влади сьогодні відсутня, то участь народу у політичному житті нашої країни є мінімальною. Нею можна практично знехтувати, оскільки вона зведена лише до голосування, на яке легко впливати і результати якого можна підтасовувати. Вождь же, який звертається до народу і хоче щось здійснити сподіваючись передусім на підтримку народу, сприймається сьогодні як динозавр. Як Чорновіл.
ІА "Вголос": НОВИНИ