Вибори в Україні наразі ще не є формою тиску народу на керівників країни як це спостерігаємо у країнах зі стабільною демократією. За тринадцять років ми у себе в країні виплекали своєрідний політичний режим – режим виборчої демократії. При ньому демократія існує тільки під час виборів, а після виборів політик стає недосяжним для народу.
В перерві між виборами громадська думка існує й вільно функціонує на побутовому рівні, вона плюралістична, її не придушують і не переслідують, але вона не має жодної ваги і повністю виключена зі сфери регулювання політичних і управлінських стосунків. Народ має право говорити те, що хоче, а ті, у кого багатство і влада, мають право робити, що вони хочуть. Але на цих виборах чи не вперше зроблена спроба ліквідувати цю згубну систему. Сьогодні мова йде не про переобрання влади, а про встановлення нової системи влади, нового політичного режиму.
Влада діє цинічно. В Центральній Україні прокотилася хвиля політичних репресій проти тих чиновників, які „не змогли забезпечити” перемоги представника влади. На Львівщині влада примушує порушувати закон навіть тих, хто мав би стояти на його сторожі. Скажімо, львівським міліціонерам наказали збирати особисту інформацію про громадян України, зокрема, про тих, хто виїхав на заробітки за кордон і не може бути присутнім на другому турі президентських виборів; учора ввечері прокурора Львова Володимира Гураля було звільнено із займаної посади через відмову брати участь у незаконній перевірці та вилученні протоколів та бюлетенів з результатами голосування на двох виборчих округах Львова і т. ін. Приклади можна було би множити і множити. Однак людський мозок влаштований максимально ефективно і економно – він не зацікавлений у нагромадженні максимуму можливої інформації про якийсь феномен, а навпаки – у тому, щоб викристалізувати головне, відкинувши несуттєву інформацію. А якщо відкинути несуттєве і виділити головне, то по всій Україні відбувається всезагальне усвідомлення того, що влада злочинна і підтримувати її – злочин.
Один із т. зв. «батьків-засновників США” просвітник і рабовласник Томас Джеферсон, ще у 1787 році сказав: »Думаю, маленький бунт час від часу – є гарною і настільки ж потрібною в політиці штукою, як і буря в природі... Не дай Боже, у нас коли-небудь мине 20 років без такого бунту... Та й яка країна зможе зберегти свої свободи, якщо її правителі часом не отримуватимуть застережень про те, що в народі зберігається дух опору. Нехай він береться за зброю".
Нинішні вибори у певному сенсі можна назвати бунтом, щоправда, з поправкою на національний характер і два з гаком століття, які минули від часів Джеферсона. Але якраз ця здатність народу до бунту вселяє упевненість, що опозиція все одно переможе. Те, що робить команда Януковича – це вже агонія.
ІА "Вголос": НОВИНИ