25 квітня в Непалі стався потужний землетрус магнітудою 7,9 бала. Це найбільший землетрус у Непалі з 1934 року, коли було суттєво зруйновано столицю Катманду. Він стався на ділянці між Катманду й містом Покхара. Підземні поштовхи відчували в усьому регіоні, зокрема в Пакистані, Бангладеші та сусідній Індії. Згодом країну накрило ще два дещо слабші землетруси – 26 квітня та 1 травня. Кількість жертв перевищила 8 тис. осіб.
Про те, яким був Непал до руйнації, про його колорит, небезпеки, особливості, мешканців та гори фотограф розповідає «Вголосу».
Максиме, що надихнуло на подорож у Непал?
Давно мріяв побачити Гімалаї – найвищі гори світу – та й загалом побувати в Азії. А Непал – якраз така азіатська країна, яку я часто бачив у фільмах. Візуально дуже схожа на Індію. Дивує вар’ятський рух на дорозі. Попри те, що я дивився багато фільмів про Непал, побачивши його на власні очі, був по-особливому вражений. Таке відчуття, що це зовсім інша планета.
Скільки тривала мандрівка?
Майже 3 тижні.
Як комунікували з місцевими?
Ми були в популярних місцях, де часто мандрують туристи. Багато непальців розмовляють англійською, тож проблем із комунікацією не було.
Що виокремив для себе як особливість країни?
Особливим моментом для мене була усміхненість непальців. У Непалі не дуже високий рівень життя, але це не заважає його мешканцям бути радісними. І для мене як для фотографа Непал видався ідеальним місцем для вуличної фотографії. Люди, по-перше, абсолютно не проти, щоб їх знимкували. І по-друге, колоритні і яскраві. Їхні місця – це забавки з кольором. Їхній світ видався мені добрим.
Хоча були і дивні моменти. Якось ми чекали на автобусній зупинці транспорт. Поруч сиділи місцеві і грали в якусь настільну забавку. Олекса, хлопець із нашого гурту, вирішив зіграти в шахи із місцевим таксистом. І коли українець переміг, непалець образився і забрався геть, не потиснувши руки. І в цей момент за сусідньою лавкою зав’язалася бійка між тими, хто грав у настільну гру. А навколо купа пилюки, нагадало кадри із вестерну. Але це був радше виняток у загалом дуже позитивній країні. Кажуть, люди в тих державах, де велика густота населення, вміють співіснувати одне з одним, це в них у генах. Вони вміють позитивно реагувати на світ, а не зациклюватися на проблемах.
Розкажи про похід у гори.
У самих горах Гімалаях ми провели 10 днів, це був похід до базового табору восьмитисячника Аннапурна. Коли їхали, то трішки побоювалися таких високих гір. Проте похід вийшов дуже комфортний. Погода була лагідна, не надто спекотна. Щоранку ми виходили о 06:00 і півдня йшли. Десь опівдні в горах назбирувалися хмари і починав падати дощ. Тож до обіду ми старалися десь сховатися.
Не носили із собою наметів, бо в тамтешніх селах побудовано лоджії для нічлігу туристів. Також не доводилося нести із собою казанків і провіанту, бо в тих же лоджіях готували їсти. Тож наплічник був легшим, аніж коли ходимо в Карпатах. У Непалі загалом гостра їжа, проте на туристичних маршрутах страви дещо адаптовані для лагідних європейських шлунків. Але в місцях, де харчуються самі непальці, далеко не завжди так. Якось після походу спустилися в місто Покхара й пішли в кафе на вечерю. Я замовив нову страву, яку ще не пробував. І лише почав куштувати, як відчув їхні спеції. Швидко попросив холодного пива і лише після третього бокала врешті вдалося погасити «вогонь» гострої страви.
Щодо харчування в горах, то ми боялися, що раціон буде обмеженим. Чули від колег, що у важкодоступних місцях зазвичай є лише страви з рису. Адже в горах усі продукти приносять із низовини, там немає можливості проїхати ні машиною, ні мотоциклом. Усі продукти носильники (портери) носять на собі по стрімких підйомах гір. Загалом невисокі непальці можуть переносити до 40-50 кілограмів вантажу! І дуже незвичні в них наплічники: немає традиційних для нас двох шлейок на плечі, лише одна – на чоло. Вантаж тримають на спині, але опора йде на голову. Ми з цікавості приміряли такі багажі й виявилося доволі зручно.
Гори уявляли більш каменистими, але на нашому маршруті вони були дуже зеленими – гірські джунглі, вкриті бамбуками, банановими деревами, ліанами. Дорогою зустрічали диких мавп. У містах вони теж були, але міські, на відміну від гірських, – агресивні: циганять їжу, деякі знімають у жінок хустки і тікають, можуть украсти сережки. А от у лісі мавпи лякливі, як й інші звірі в дикій природі.
Побоювалися комах у горах?
У Непалі дуже різні кліматичні зони. А в горах, хоч і спека удень, але все ж повіває холодом від льодовика, а вночі буває добряче прохолодно. Тобто без «екзотичних проблем». Доволі приємні умови для людей, які звикли ходити Карпатами. Єдине – нас застерігали щодо води, якою можна отруїтися. Тому ми купили таблетки для очищення, які дещо псують її смак. Проте все ж таки ризикнули і пили воду зі струмків, як це роблять місцеві жителі, і все було гаразд.
А от на низовині, у національному парку Чітван на півдні країни, – справжні тропіки. Там є комарі, кліщі та всі інші «екзотичні проблеми». Та частина Непалу, що ближча до Індії, належить до дикої природи. Там багато слонів, комах і можуть бути небезпечні укуси. Але ми туди не їхали. Непал різноманітний. Найбільше треба бути обережним з їжею: європейський шлунок не дуже готовий до такої гостроти страв.
Розкажи про життя в містах.
Люди багато працюють. У селах усі землі – на стрімких схилах, отож, щоб дощі не вимивали весь урожай із полів, доводиться докласти дуже багато зусиль, аби вирівняти схил, – поля здалеку нагадують велетенські сходи.
У цій гірській країні не всюди заїде транспорт, отож доводиться дуже багато всього носити. Бачили дітей, які у великих кошиках носили гній на город, жінок, які на будовах носили щебінь також на спині.
У містах на перших поверхах маленьких будиночків – міні-фабрики та міні-заводи. Експортувати непальці не дуже мають змогу, тож усе необхідне виробляють у підвалах. Оскільки до Непалу приїжджає чимало туристів, то доволі багато таких підприємств виготовляють туристичне спорядження. Часто просто клонують західні взірці. Виходить дуже дешево, але відчутно гіршої якості.
У Непалі на вулицях багато військових. Це нас дивувало, бо місцеві є доволі спокійними. Проте там не так давно була громадянська війна. Та й загалом у Непалі дуже багато народностей із відмінною мовою і культурою, тому ймовірні непорозуміння всередині країни. Непальці дещо комплексують, бо їхня країна затиснена між Індією та Китаєм – двома монстрами зі значно потужнішими економіками та арміями.
Коли ми були в Катманду, то мали можливість побачити принца та принцесу. Принц зміг вийти з дому крізь натовп шанувальників лише завдяки охоронцям. А принцеса щокілька годин показується через вікно людям, які збираються біля її палацу. Вона виявилася дуже холоднокровною і суворою, попри свій підлітковий вік.
Які культурні моменти вразили?
Там геть інша культура, тому цікаво все. А з найбільш відмінних – мабуть, церемонія поховання. Тіло покійника спалюють, а прах кидають у річку. У містах це виглядає доволі лячно. Ми випадково потрапили на таку церемонію. На жаль, після землетрусу весь Непал перетворився на похоронну церемонію…
За скільки часу до землетрусу ви були в Непалі?
За два тижні. В Непалі часто трапляються землетруси, бо це сейсмічно активна зона. Проте востаннє такої потужності землетрус, кажуть, був понад 80 років тому. Загинуло близько 8 тисяч людей.
Чи були у вас якісь страхи під час мандрівки?
Поблизу того маршруту, яким ми йшли до базового табору Анапурна, є ще інший маршрут, дуже популярний. Він набагато довший і складніший, ним потрібно йти майже 3 тижні. Півроку тому в цьому місці пройшли дуже сильні опади снігу і величезна лавина свіжого снігу зірвалася та засипала табір, де були півтори сотні людей. Всі вони, на жаль, загинули. Тобто ми остерігалися лавин.
Яке місце відзначив би для себе?
Одне з найцікавіших міст, в якому ми були, – Бахтапур, перша столиця Непалу. Воно дуже автентичне. Перебуваючи там, виразно відчуваєш зв’язок із минулим. Здається, що воно зовсім не підвладне часу. В Катманду багато людей, туристів, воно доволі сучасне, а от у Бахтапурі за останні століття наче нічого не змінилося. Під час наших відвідин ми потрапили на свято. Місце жителі сипали одне одному пелюстки квітів на голову. Виглядало дуже мило і симпатично. У центрі міста стояла велетенська дерев’яна колісниця, і юрба людей, за традицією, намагалася перетянути її в іншу частину міста.
Яку фізичну підготовку потрібно мати, щоб підніматися в гори в Непалі?
Двоє з учасників до того були лише в одноденному поході на Парашку – це гора висотою 1200 метрів біля Сколе. Після того вони поїхали в Гімалаї, хоч їм спершу було складно, але згодом адаптувалися. Але ми не бралися за складні маршрути. Тобто з досвідом карпатських походів цілком до снаги долати непальські треки.
Розмовляла Роксолана Савчин, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ