Про те, що кадри вирішують усе, здається знають усі. Але, на превеликий жаль, не всі цим користаються. Одні просто когось пропонують, інші ж „пропонуються” самі, вважаючи таким чином, що потреба в кріслі, а відповідно і посаді є життєво необхідним етапом їхнього, передовсім, політичного життя. Щось подібне зараз відбувається на Львівщині. З одним тільки уточненням чи то запитанням – час прийшов, але чи „прийшли” до нього всі, хто мав? Проблема кадрових призначень у регіоні на сьогодні є проблемою № 1.
З огляду на специфіку останніх президентських виборів, можна з упевненістю констатувати, що регіональна політика, стала і ще доволі довго буде, для України досить актуальним питанням. А отже і новітня регіональна еліта, має бути чітко усвідомлена того, що на неї чекає, а саме: багато кропіткої роботи, з наведення ладу в регіонах, а відповідно й у державі, а також контроль із боку населення, за тим як та сама влада виконує, взяті на себе зобов’язання. Проте перед виконанням цих пунктів, існує один, але дуже важливий процес – процес формування регіональної влади. Адже якщо питання центральних кандидатур у державі вже відомі, то питання регіональних еліт, ось-ось тільки вийде на перший план.
Здається, що Галичина вирішила першою, з посеред багатьох інших регіонів держави достроково виконати програму мінімум – і вже на початку лютого сформувати нову обласну владу. Щоб уже потім, без перерв у діях, приступити до своєї безпосередньої роботи – сприяти всебічному розвитку регіону.
Проте, схоже не все так просто, і в таборі вчорашніх союзників, ще точно не узгоджено хто і як має обіймати ту чи іншу посаду. Хоч шкіра нещодавно вбитого ведмедя вже ось ось почне псуватися, від того, що її якось не дуже продумано ділять. Чи, то союзники не думали про перемогу заздалегідь? Чи, то союз виявився не надто міцним? Але таке враження, що кадрів просто ще немає. І якщо ім’я майбутнього губернатора всім, без сумніву відоме. То імена його заступників та інших високих керівників, ще в процесі обробки. І якщо Петро Олійник і назве ці імена, то ще зовсім не скоро. Адже правило „від кожного за здібностями” на превеликий жаль, тут не спрацює, на першому місці тут слово „квота”, чи „квоти”. Від яких ніхто не відмовиться, і на які багато хто претендує. І тут постає основна проблема – чи змінилось щось насправді? І між ким розподіляються портфелі? Попередня кадрова політика, скомпрометованої в очах громади влади, базуючись на засадах особистої відданості або партійної лояльності себе не виправдала. А прийнята в багатьох демократичних державах політика професіоналізму, на якій, до речі, наголошував і теперішній Президент, на жаль, не підходить. Що ж робити майбутньому губернатору? Питання складне й просте водночас. Треба діяти – просто, часом жорстко, ба навіть агресивно, але впевнено й чітко. Ні кроку назад. Повернення до старого не можливе.
На думку відомих експертів сьогодні на Львівщині дуже багато людей намагаються виставити на перше місце саме політичну приналежність як головний критерій для обіймання посади. Чого варті останні заяви керівників регіональних штабів про свої претензії на ту чи іншу посаду. Насправді старий критерій формування кадрової політики потрібно відкинути, а послуговуватися раціональним підходом, який висуває на перше місце чистий професіоналізм.
Мабуть не даремно за спостереженнями співробітника Центру вивчення конфліктів Джеймса Шерра, люди, що обирались на початку 1990-х років в уряди країн Східної Європи, були в захоплені від ідей демократії, проте не брали до уваги проблеми професіоналізму. За що власне і поплатились, продовживши „період дефіциту демократії у своїх країнах”. Невже і в сьогоднішніх сприятливих умовах, вже цього разу українці (у даному конкретному випадку - галичани), не використають свій шанс, поставити жирну крапку над, негативним елементом нашого колишнього способу життя й станом відносин між елітою та рештою суспільства? Адже поняття еліти це не поняття чиновницького крісла та банківського рахунку. Це поняття честі та гідності, а ще того самого професіоналізму.
Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. надало відчутного імпульсу розвиткові законодавчої бази місцевого самоврядування. Хоча слід зазначити, що цей процес здійснювався безсистемно та непослідовно. Прихід нової влади мав би сприяти ефективному вирішенню цього питання. Тим більше, що серед перших запропонованих, а відповідно й опублікованих, проектів указів Президента, є такий, який стосується місцевих адміністрацій, і змушує їх кожного кварталу публікувати звіти про свою діяльність.
Проте місцеве самоврядування це все ж таки люди. І це основне. Ось чому на певні посади вже претендують певні кадри. Хоча слово „квота”, не надто точно позначає їхні подекуди нездорові амбіції.
Революція ще не зробила нашу країну демократичною – вона лише створила хороші передумови для її розвитку. І - це правда. А демократія - це влада народу, а не „квокання” (в основі все те ж слово „квота”) не багатьох. Настала Пора (без лапок) змін. Домовитись не вдасться, а от попрацювати треба. Настав час коли говорити голосно, не значить працювати професійно. Час коли кожен крок буде аналізуватись й обговорюватись. Адже навіть приналежність до команди „обраного”, не може, а головне не має захищати від правди. Громадянське суспільство прийшло і вже голосно стукає у двері. А Олімп - це гора, із якої так само легко скотитись, як і зійти на неї, а тому краще повільно й відкрито йти, аніж кулуарно лізти.
ІА "Вголос": НОВИНИ