Наприкінці серпня минулого року у Львівській облдержадміністрації було звільнено начальника управління у справах преси та інформації Оксану Бойкович. Це звільнення пані Оксана Бойкович вважає незаконним. Свої права вона намагається захистити в одному зі судів м. Львова, куди зразу ж після звільнення із роботи подала судовий позов. А про окремі нюанси функціонування Львівської облдержадміністрації, починаючи з часів, коли її очолював Степан Сенчук і торкаючись певного періоду, коли головою ОДА став Олександр Сенденга, Оксана Бойкович вирішила розповісти й нашим читачам.
— Як тільки зняли Степана Сенчука й у Львівську облдержадміністрацію знову повернувся Михайло Гладій, органи КРУ почали перевіряти більшість управлінь Львівської ОДА. Ці перевірки торкнулись і управління у справах преси та інформації. Михайло Гладій запропонував мені очолити секретаріат Львівської обласної організації Аграрної Партії. Звичайно, що я відмовилась, бо навіть не була її членом. Після того з’являється розпорядження про проведення службового розслідування щодо моєї роботи як начальника управління. На підставі цього в облдержадміністрації створюють комісію, яку очолив заступник голови з політико-правових питань Володимир Герич. У мене юридична освіта, отож я добре обізнана, в яких випадках проводиться розслідування: лише таке порушення, що призвело до матеріальної шкоди або обставини, в результаті яких хтось із працівників втратив працездатність. А вже згадане розслідування зводилось до лише до одного — проведення детальної перевірки з ведення діловодства і винайдення певних порушень, на підставі чого можна було б дати догану або звільнити. В результаті, я звернулась до Михайла Гладія із службовою запискою, в якій зазначала, що це службове розслідування незаконне. Воно, фактично, завершення так і немало, були лише результати перевірки. Але тим не менше, догану я отримала. Після того мене намагались не атестувати. Я знову звернулась до голови облдержадміністрації із службовою запискою. І лише тоді Михайло Васильович сказав, щоб залишити мене в спокої. Так, по суті для мене завершилася „ера Гладія”.
Для заступника з політико-правових питань вона завершилась дещо краще. Так, Володимир Герич зумів в цей період отримати квартиру, яку згідно житлової черги працівників облдержадміністрації мала отримати зовсім інша людина. Першим на цій черзі перебував начальник відділу кадрів Ігор Гарматій. Однак, він пише заяву , що відмовляється від квартири, але вже після того, як отримав догану. Бо ж зрозуміло, що жодна людина добровільно від належної їй квартири не відмовиться.
Пані Оксано, питання про Ваше звільнення знайшло продовження й у період, коли головою Львівської облдержадміністрації було призначено Мирона Янківа.
З приходом Мирона Дмитровича Янківа в очолюваному мною управлінні знову провели чергову перевірку. Це були перевірки апарату: кадрова робота, ведення діловодства. Але в цей час моїм безпосереднім керівником був Володимир Мельник, і він об’єктивно оцінив результати цієї перевірки. Впродовж півроку я ніяк не могла потрапити на прийом до голови облдержадміністрації Мирона Янківа, не зважаючи на те, що працювала начальником управління. А в січні 2003 року мене знову викликав Володимир Герич і заявив, що голова не хоче зі мною працювати. Я йому відповіла, що не працюю на конкретну людину, я — державний службовець і тому працюю на державу, а облдержадміністрація не є приватною фірмою. Та, зрештою, і приватні фірми керуються трудовим законодавством.
У березні наше управління знов переходить під керівництво Володимира Герича, хоча він очолював апарат. А в квітні мій батько отримує черепно-мозкову травму, і його оперують. Оскільки він людина немолодого віку: йому 68 років, він — колишній репресований, я написала заяву на відпустку, оскільки він потребував цілодобового догляду. Однак, мені було надану письмову відповідь, що для вирішення питання щорічної основної відпустки потрібно особисто з’явитися до Володимира Герича. Відпустки мені так і не надали. Я ще раз переконалась, що ця людина немає ані краплина совісті.
На Вашу думку, чому ви стали такою неугодною особою для Володимира Герича?
Я повністю погоджуюсь із словами колишнього працівника облдержадміністрації, що на сьогоднішній день обласна влада є сірість, яка поганяє сірістю. Такою буде моя відповідь на це запитання. А пояснити це можна на конкретних прикладах. Впродовж останнього часу заяви на звільнення написало чимало працівників Львівської ОДА. І причиною цього є те, що окремим керівникам облдержадміністрації не потрібні люди, які мають власну позицію, власну думку, вміють працювати. Зрештою, кожне управління є окремим структурним підрозділом, а у функції заступника голови облдержадміністрації входить координація їх діяльності.
Відіграв тут певну роль і конфлікт, який розпочався ще 2001 року. Володимир Герич за будь-яку ціну намагався виконати поставлене перед ним завдання ще Михайлом Гладієм — звільнити мене з роботи. Звичайно, що весь цей період я намагалась адекватно реагувати. А така його наполегливість щодо цього завдання свідчить лише про дріб’язковість людини. Мені розповідали про те, як Володимир Герич бідкався, працівники облдержадміністрації сміються з того, що він зі мною стільки років воює і не дає собі раду. Був навіть і такий нюанс — Володимир Герич писав заяву на звільнення і кидав її переді мною, тим самим зазначаючи, що якщо я не звільнюся, то звільниться він.
Зрештою, Вас було звільнено при нинішньому голові Львівської ОДА Олександрові Сендезі. На підставі чого відбулось це звільнення?
Мене звільнили у зв’язку із реорганізацією. Звільнення при реорганізації можливе лише при скороченні чисельності або штату, хоча його як такого не відбулося, оскільки штат управління збільшився на три одиниці. Реорганізація управління у справах преси та інформації в головне управління відбувалася з лютого по травень 2003 року. Я була начальником управління, отож, відповідно мала перебрати функції начальника головного управління. І функції начальника і самого управління ця реорганізація, практично, не змінила. Усім, чим управління займалось попередньо, — книговиданням, державними поліграфічними підприємствами, районною пресою, телебаченням, закупівлею обладнання — продовжило займатись і головне управління. Тобто, до назви управління було лише додано слово „головне”.
Розпорядженням від 29 серпня 2003 року з роботи я була звільнена з 1 вересня. А вже 26 вересня я подала позовну заяву в суд. Фактично слухання справи розпочалось лише цього року, 21 січня. До цього було ще кілька судових засідань, але слухання не розпочиналося. Причина цього була банальною — не з’являлись представник головного управління і свідок.
Пані Оксано, Ви сподіваєтесь, що рішення суду буде таким, що дозволить Вам повернутись на роботу в Львівську облдержадміністрацію?
Я повернусь на роботу в адміністрацію, але вже з новою командою. Бо навіть у випадку, якщо я цю справу виграю, з ними працювати неможливо. Змиритись із тим, що мене незаконно звільнили, я не зможу. Адже є якийсь закон і є мораль. Якщо для деяких людей вона відсутня, то це не означає, що ми повинні лягати їм під ноги.
Чи не пробували Ви пояснити Олександрові Сендезі всю ситуацію, спробувати переконати, що очолюване Вами управління працює належним чином і об’єктивних причин для звільнення Вас із займаної посади, по суті, не було?
Намагалась, однак, що з того вийшло, можу розповісти. На першому прийомі у голови облдержадміністрації Олександра Сендеги я була разом із Володимиром Геричем. Я розповіла Олександрові Степановичу про всю цю ситуацію і зазначила, що це тягнеться впродовж двох років. У цей час він не знав, що мені відповісти. А вже на другому прийомі, коли я була одна, він дослівно повторив те, що постійно мені говорив Володимир Герич. Кажуть, що Олександр Сендега — людина порядна. Я цього не заперечую, але, якщо цю порядність використовують інші, не надто, як на мене, порядні люди, тоді у мене виникає запитання: а чи достатньо керівнику областю володіти тільки такою рисою характеру? Як на мене, чиновник такого рангу повинен вміти приймати рішення самостійно. А нинішній голова облдержадміністрації повторив мені ті самі речі, які мали місце ще задовго до його призначення: згадав про догани, термін давності яких вже давно минув, а про їх причини я вже розповідала. Тим більше, що після доган мене матеріально заохочували — преміювали , що автоматично знімало догани. Трудове законодавство не передбачає, аби за давні догани людина потрапила під звільнення, у такому випадку треба доводити невідповідність займаній посаді.
Чи не можна це пояснити, наприклад, тим, що на цю посаду Ви прийшли в час Степана Сенчука, а його наступники формували нові команди, в які Вас не зараховували?
Після зняття Степана Сенчука штат адміністрації, по суті, не змінився, оскільки Степан Сенчук продовжував працювати із попередньою командою Михайла Гладія. Як на мене, якихось претензій до мене Михайло Гладій не повинен був мати. Адже саме мені навіть пропонував своє дітище — стати головою секретаріату ЛОО АПУ. На попередніх парламентських виборах я тоді працювала в штабі Львівської обласної організації Аграрної партії, ми дали непоганий результат. А ось власне Володимир Герич, який в цей час очолював Жовківську райдержадміністрацію, дав найменший відсоток за Аграрну партію. Але це не вплинуло на його призначення на посаду заступника Львівської ОДА і, до того, йому довірили політико-правові питання. Згодом, на парламентських виборах 2002 року блок ЗаЄДУ, на який працював Володимир Герич, набрав не повних 3 відсотка. І це знову ж не вплинуло на те, щоб він і надалі залишався вести ці питання.
Я ж, прийшовши в Львівську облдержадміністрацію, прийняла управління із єдиною друкарською машинкою і близько 3 тисячами боргу за телефонні розмови. В той час в управлінні у справах інформації не було жодного комп’ютера. Попри весь тиск, який я відчувала працюючи на цій посаді, управління започаткувало три програми: Львів-ТБ, програму по переобладнанню районних друкарень, програму книговидання. Щодо Львів-ТБ, то теж були певні перешкоди: Степан Сенчук хотів його зробити, а Михайло Гладій вважав, що це не є потрібна річ. Але тим не менше, на сьогоднішній день воно якось функціонує. Минулого року вдалось також устаткувати управління необхідною оргтехнікою. І все це, не бралось до уваги. Те, що ти нормально працюєш, як з’ясувалось, нікому не потрібно.
На Вашу думку, чому мало місце таке несприйняття цієї роботи Вашим безпосереднім керівником?
Переконана, що людина, яка за освітою є архітектор не може займатись чужою її фаху сферою. Як на мене, у Володимира Петровича не склались стосунки не лише зі мною, а й з іншими працівниками облдержадміністрації. Першопричиною того є те, що він переніс у Львівську ОДА районний стиль управління. А з цим ніколи не змириться найдемократичніші сфери — мистецька, інформаційна.
Чи правда те, що після свого звільнення Ви вступили в СДПУ(О)?
Так. У СДПУ(О) я вступила в жовтні 2003 року, коли вже не працювала у Львівській ОДА.
Чому Ви обрали саме цю партію?
Тому що на Львівщині це єдина політична сила, яка дійсно працює. І з тим не погодитись не можна. Працює вона системно, спокійно, крок за кроком. СДПУ(О) це партія, яка вирішує питання і яка підтримує своїх людей. Між іншим, коли мій батько мав проблеми зі здоров’ям, то єдиний, хто мене запитав, чи може мені потрібна якась допомога — до когось зателефонувати чи придбати ліки, був Ігор Шурма. І більше цим ніхто не поцікавився, хоча я — людина дуже контактна, і в мене чимало знайомих серед керівників достатньо високого рангу. Партію чи політичну силу я сприймаю як і за її визначенням, так і на практиці. Це — команда однодумців, яка працює на спільну мету, і ці однодумці підтримують один одного. Я також відчуваю цю підтримку в моральному плані.
Пані Оксано, чи можна Ваш вступ у політичну партію трактувати як пошук певного захисту?
І це також, хоча й не єдиний момент. Думаю, що в нашому суспільстві, та й очевидно, у кожному, людина сама по собі не може існувати. Тим більше, якщо людина має певні амбіції, хоче чогось досягнути, відчуває певний потенціал, політична структура може створити їй такі можливості. На мою думку, суспільство повинно бути політично структурованим. Правда, у нас воно якось патологічно структуроване, що більше нагадує роздрібленість. Кілька років тому я очолювала регіональну організацію Ліберальної партії.
Чи вбачаєте якусь спорідненість між тими двома партіями?
Так. Це — центристські партії. А я сама за своєю природою — центрист. Радикальні кроки не для мене.
Пані Оксано, чим ви будете займатись зараз, адже Ви наголосили, що навіть коли рішення суду буде на Вашу користь, не працюватимете з нинішньою командою облдержадміністрації?
Впадати у розпач я не збираюсь. Буду займатись політичною діяльністю. І ще раз наголошую, що не маю наміру боротись із владою як такою. Боротись із системою влади — це безглуздя, оскільки на зміну однієї системи влади прийде інша. Але з окремими людьми, які дискредитують цю владу, очевидно потрібно боротись.
Більшість людей, яким було сказано, що голова не хоче з ними працювати, ідуть. Так у свій час пішла і начальник головного управління праці і соціального захисту Галина Хомиця. Вона написала заяву за власним бажанням, але всі знають, що передувало написанню цієї заяви. Коли вона лежала у лікарні прооперованою, до неї приїжджали заступники тодішнього голови і вимагали написати заяву на звільнення. Можна назвати й інших працівників облдержадміністрації, які пішли в подібний спосіб, незважаючи на те, що ці люди — фахівці. Це і Мирослав Кульчицький, і Андрій Болкун та інші. У мене лише 3 роки досвіду роботи у державній структурі. А серед цих людей є й такі, що мають понад 20 років стажу. І всі про них були доброї думки. Вважаю, що це не є нормальним явищем. А відбувається таке тому, що команда на місці формується за принципом „своїх хлопців” і не враховуються ні фахові, ні професійні, ні людські якості.
Ви працювали в часи усіх чотирьох губернаторів: Степана Сенчука, Михайла Гладія, Мирона Янківа і Олександра Сендеги. Як можете охарактеризувати ці періоди і який з них був найкращим для Львівщини?
Найкращим був, безумовно, період Степана Сенчука. Він працював на перспективу. Степан Сенчук мав намір довго працювати на цій посаді. А в силу свого характеру, Степан Сенчук з тих людей, які вміють приймати рішення. І він не боявся це робити, оскільки завжди мав власну позицію і думку. Він ніколи б не відповів мені словами Володимира Герича. З цього приводу він висловив би свою позицію, нехай жорсткішу, але власну. Чи завжди він приймав правильні рішення, це — питання інше. Адже не помиляється той, хто нічого не робить.
Михайло Гладій зразу ж після другого приходу в Львівську облдержадміністрацію, знав, що він тут тимчасово, оскільки його дорога прямуватиме у Верховну Раду. Тому не було якихось вагомих напрацювань цього губернатора.
Щодо Мирона Янківа, то, як на мене, успішність губернатора багато в чому залежить від того, де він працювала попередньо. Мирон Дмитрович Янків переніс у стіни облдержадміністрації власну теоретичну систему. Прихід Мирона Дмитровича ознаменувався суцільними реорганізаціями. Адміністрація від цього стогнала. Всіх у щось реорганізовували. Це мені нагадувало старий анекдот. Отже, змінили керівника облдержадміністрації, і старий керівник залишив новому три конверти. У кожному з них порада . У першому — все звалюй на попередника, другий — проводь реформи, третій — готуй наступнику конверти. Отак було і в часи Мирона Дмитровича. Структуру адміністрації змінювали, частина апарату переїжджала з поверхів на поверхи. Усім робилися певні натяки, від яких ніхто не почував себе впевнено. А я вже знала, що мене постійно звільняють, тому була спокійною.
Олександр Сендега — нинішній губернатор, за своєю вдачею є чудовим виконавцем. Порядний, як я вже і казала, але, як на мене, не перша особа, оскільки ця посада вимагає й інших рис характеру. Все таки для голови облдержадміністрації важливо також вміти керувати та контролювати ситуацію.
ІА "Вголос": НОВИНИ