Про новий досвід писання книжки, про процес творення видання, про різницю між стильністю та смаком Караванська розповіла «Вголосу».
Ви часто говорите про пристрасть до літератури, про натхнення, яке черпаєте з неї, про її особливу присутність у вашому житті. Тому, підозрюю, написання книжки було закономірним. Але чому вирішили стартувати саме з дитячої книжки?
Кілька років тому я собі сказала: ну, в кар’єрі дизайнера я вже все зробила! Парфуми випустила, дитячу лінію видала, чоловічу колекцію також, торбинки є, хіба що залишилося книжку написати. І через деякий час «Видавництво Старого Лева» зробило мені таку пропозицію – створити дитячу книжку.
Розкажіть про процес писання, як здобували цей новий досвід?
Я дуже довго не могла зрозуміти, як маю це зробити, як вона має виглядати, як має читатися, чи це повинен бути журнал, чи порадник, чи просто історії. В нас було дуже багато версій. Ми навіть хотіли вигадати таку маленьку героїню, яка проживає зі мною якісь дні свого життя і, власне, на практичних поясненнях, як вона ці дні проживає і вдягається, і мала ґрунтуватися книжка.
Але згодом зрозуміла, що мого письменницького таланту буде замало для цього проекту, і ми вирішили, що книжка матиме вигляд моєї розмови про моду. Там є кумедні історії з мого життя – про те, як я ставала дизайнером, які вибрики доводилося терпіти моїм батькам… Усе відбувається у формі такого короткого діалогу, який веду я з тими, хто читає книжку. Це не є цільна історія. Мені здається, таке рішення є найвдалішим для мене, воно сподобалось і «Видавництву Старого Лева».
Й от, коли я вже зрозуміла структуру цієї книжки, як вона має виглядати, тоді почала писати тематичні кавалки (про історію моди, про стилі, про вишиванки, про джинси, про дрес-код, про шопінг…) і потім ці кавалки змонтувались у книжку. А художниця Анастасія Стефурак настільки точно вловила хід моїх думок, що врешті «Стильну книжку» проілюстровано тільки її малюнками, без моїх ескізів, як було задумано на початку роботи.
Чи ви чимось надихалися в процесі роботи?
Я намагалася це зробити, але не знайшла аналога. Гортала не тільки українські чи російські, а й європейські та американські видання, але нічого подібного не знайшла. Це були або стандартні порадники, або фешн-блоги. Тому надихнутися не вдалося.
Коли книжка вже вийшла, відчуття були схожі з тими, коли ви презентуєте колекцію, чи відмінні?
Зважаючи на те, що я доволі давно пишу модну аналітику та матеріали про наші подорожі з показами для деяких журналів, писання не стало для мене чимось новим.
До книжки я ставилася зовсім інакше, ніж до створення колекції. Висловлювала думки й записувала їх, а коли вони всі були посортовані й отримали цілісність, сама почитала «Стильну книжку» та сказала собі: «Вав, класно все вийшло!».
Чи радились із кимось під час написання книжки?
У мене була дуже гарна помічниця з команди «Видавництва Старого Лева», яка друкувала за мною все на комп’ютері та координувала процес.
Поговорімо ще трішки про моду. З чим, на вашу думку, пов’язана тенденція серед українців щодня виглядати святково, тоді як на Заході люди до цих питань ставляться значно простіше?
Не простіше, а правильніше. І повірте мені, вони дуже добре думають, що вдягатимуть. У нас люди виглядають дуже гарно щодень, і це жахливо. Тут ідеться про не зовсім правильне виховання, елемент несмаку або річ у комплексах, коли є прагнення за допомогою цього виділитися.
Чи можливо виховати смак?
Це складно. Але якщо смак можна виховати, то відчуття стильності абсолютно неможливо набути чи виховати. Значно краще, коли в людини є смак, тоді вона виглядає не так радикально. Стильність – це велика праця і мистецтво, до якого можна дуже довго йти і вчитись. Але якщо сам собі не даєш ради, то краще відкрити глянці й банально скопіювати те, що пропонують хороші стилісти.
І на завершення, що скажете про зростання інтересу до українських вишиванок у світі?
Ця цікавість не тільки стала більшою, вона нарешті з’явилася. З’явилася не лише у вихідців з України, а й у тих, хто взагалі вперше почув про нашу державу. Україна почала бути на слуху, на жаль, не завдяки гарним, а через трагічні події, і дуже багато людей почали цікавитись і подієвим тлом, і культурою. Насправді наші строї настільки красиві, що ними не можна не захоплюватись. Я собі поставила таку мету, що в Метрополітен-музеї буде обов’язково виставлено колекцію автентичних українських строїв.
Роксолана Савчин, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ