Проте чи люблять мову мільйони сучасників? Чи говорять вони мовою держави за яку загинула половина її населення? Чи можемо ми далі дозволяти мовний геноцид на нашій землі?!
Десятки телеканалів та радіостанцій досі залишаються російськими за своєю суттю, мільйони українців навіть не намагаються стати на шлях українізації, а влада ніби зумисно підігрує ворогу задля сіяння мовного розбрату серед українців.
Київ, столиця України, очевидний факт, проте невидимий. Якщо провести експеримент і перевезти людину до столиці з іншої місцевості не надавши жодної інформації, ця людина дасть очевидну відповідь - вона в Росії. Так, як би це жорстко не звучало.
На фоні нібито лагідної українізації, ми бачимо тотальне засилля російськомовних символів, назв, показників на вулицях міста.
Україномовні обмежені у своєму праві спілкуватися та отримувати інформацію чи послуги своєю мовою, мовою держави де живуть. Більшість магазинів та закладів ігнорують українську, таким чином дискримінуючи людей, які живуть в цій країні.
Не менш трагічною ситуація є в школах та інших закладах освіти, де українська є лише формально-офіційною. По факту російська є домінуючою.
Якщо говорити про міста півдня та сходу, ситуація є ще більш катастрофічною.
"Де звучить російська мова, там уже Росія", - так казала імператриця Російської імперії Катерина ІІ, яка спалила Запорізьку Січ.
Проти мови боролися Лєнін та Сталін, її знищували Брєжнєв та Янукович. Не гребують схожими методами і їх сучасні послідовники.
Хіба може поважати нас світ, якщо ми не можемо поважати себе?
Час зробити вибір. Час зрозуміти куди хочемо вести Україну.
"Нації помирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову", - казала Ліна Костенко.
ІА "Вголос": НОВИНИ