Розмова з головою ВО "Свобода", депутатом Львівської обласної ради Олегом Тягнибоком.
Пане Олеже, як часто Ви п'єте каву і яка саме кава найбільше подобається?
Я, напевно, Вас розчарую, але скажу, що не є фанатом кави попри те, що я є львів’янином і для мене Львів дуже чітко асоціюється з кавою. Мені подобаються львівські кнайпи і кав'ярні, я звик до того, що коли кажу, що я зі Львові, то всі одразу згадують про львівську каву. Але, одночасно з тим, я не люблю традиційної заварної кави. Можливо, це комусь задасться збоченням, але я люблю розчинну каву з молоком. Коли я був малим, був популярним так званий кавовий напій "Інка". Він кавою навіть не пах, але саме до його саку я змалку призвичаївся, і напевно тому тепер люблю розчинну каву.
Яке Ваше улюблене місце у Львові?
Це, перш за все, площа Митна. Коли я служив у війську, багато моїх товаришів носили фотографії своїх дівчат, а я мав фотографію площі Митної з початком Личаківської вулиці, причому це було зображення вирізане з упаковки печива. Але мушу сказати, що у Львові мені подобається все. Я об’їздив багато закордонних країн, я був практично у всіх містах України, але завжди повертався до Львова, до міста, в якому я завжди почуваюся комфортно.
Довгий час працюючи в Києві, я завжди говорив, що живу там як у готелі й, при першій же нагоді, їхав до Львова. У Львові мені подобається все – наш львівський хаос, часом брудні вулиці, погані дороги, обдерті будинки. Як би там не було це все наше, рідне. Я люблю Шевченківський гай, мені подобається центральна частина міста.
В дитинстві я жив на Староєврейській вулиці, а це сам центр Львова. Тож мої перші роки, перші дитячі враження і спогади пов’язані саме зі старою частиною міста – вузькими дворами, брамами, скрипучими дерев'яними сходами. Я ніколи не ходив в садочок, в дитинстві мене доглядала бабуся і, відповідно, все моє дитинство пройшло на площі Ринок і навколишніх вулицях. Пізніше, коли я вже вчився у другому класі, ми переїхали жити на початок Личаківської, де я живу й досі.
Що Ви найбільше цінуєте в людях?
Ну перш за все вміння дотримуватися даного слова. Для мене важливо відчувати, що людина є щирою зі мною, і спілкується не через якусь натягнуту струну.
Розкажіть кілька слів про свою родину.
Не можу не пишатися тим, що походжу з давньої галицької родини. Мій батько походить з Нового Яричева і був у Радянському Союзі дуже відомим спортивним лікарем. Спочатку він закінчив львівський інститут фізкультури, був майстром спорту з легкої атлетики, а пізніше навчався в Медінституті. Його кар’єра в галузі спортивної медицини була дуже успішною, довгий час працював головним лікарем львівського спортінтернату, пізніше був лікарем і тренером в спорткомітеті Радянського Союзу.
Та, навіть попри те, що він формально працював у Москві, все одно залишався жити у Львові. Під час його роботи в спорткомітеті він був головним лікарем збірної СРСР з боксу. У ті часи він постійно був в роз’їздах. Я якось дуже добре запам’ятав, що у 83 році, він був удома лише 23 дні. Окрім того, що мій батько займався спортивною медициною, він також мав чимало й інших пацієнтів. І тепер, куди б я не приїхав, мені часто кажуть: "Ми з Вашим батьком працювали" або "Ваш батько мене лікував".
Моя мама походить з не менш відомої галицької родини Цегельських. Навчалась вона в медінституті на фармації і там же, на першому курсі познайомилася з моїм батьком. До речі історія їхнього знайомства дуже цікава: на фармації традиційно вчилися самі кобіти. І от мій батько зі своїм другом, який викладав фехтування, вирішили закадрити мою маму, на той час студентку-першокурсницю, поставивши перед нею вибір: або легка атлетика або фехтування. Мама вибрала фехтування, але зрештою все одно почала зустрічатися з татом.
Також в мене є брат, молодший за мене на п’ять років. Ми разом вчилися у восьмій школі. Пізніше брат навчався на історичному факультеті, але як чимало інших людей, не працює за фахом і займається будівництвом та архітектурою. На сьогодні в нас просто прекрасні стосунки, що мене дуже тішить, позаяк у дитинстві в нас було чимало конфліктів, ми навіть неодноразово билися.
Дружина моя називається Ольга, ми познайомилися в 1989 році під час однієї з перших акцій Студентського братства Медінституту. Одразу після школи я поступив до Медінституту на лікувальний факультет, пізніше, коли я був на другому курсі, довелося відслужити у війську. І от коли я повернувся з армії, в Україні якраз розпочалися національно-патріотичні рухи. Прийшовши до Медінституту я одразу вступив до студентського братства.
Першою акцією, яку ми організовували разом з "Просвітою", було впорядкування цвинтаря на Збоїськах, який в 73 році за наказом Радянської влади було знищено. Там я й познайомився з своєю майбутньою дружиною, а вже в квітні 1991 року ми одружилися. Наше весілля відбулося в Шевченківському гаю, ми обидвоє були в українських строях. На той час таке весілля було великою екзотикою, і забава була просто неймовірна – наші гості також всі були у вишиванках. Зараз виховуємо трьох дітей: доньок Ярину-Марію, Дарину-Богдану та сина Гордія.
Пане Олеже, яка Ваша улюблена страва?
З дитинства я виховувався на двох кухнях: на грубій селянській кухні від моєї бабці, якщо вона, для прикладу, готувала вареники, то вони обов’язково мали бути дуже великими, з грубим тістом. В той же час моя мама завжди все готувала дуже делікатно і вишукано, щоразу вигадуючи щось нове. Коли ж говорити про улюблену страву, то з дитинства мені дуже запам'ятався смак качки з яблуками. Також моя мама дуже добре готувала фаршировані яйця. Колись я міг таких яєць з'їсти штук 10-15. Окрім того, дуже люблю домашнє пюре, в поєднанні з тушеною морквою та горошком і хорошою свинячою відбивною. Якщо є саме такий обід – більше нічого вже не треба.
А самі Ви готуєте їсти?
Я добре готую, і може це прозвучить трохи дивно з уст чоловіка, але кухня мені дуже подобається. Також мені подобається готувати на вогні. Не можу сказати, що я часто готую – вдома готує здебільшого дружина, але коли випадає нагода щось приготувати, то я від процесу приготування їжі отримую море задоволення.
Які Ви маєте вподобання в алкогольних напоях?
Мені подобається світле пиво, при чому воно не повинно бути теплим. Не люблю пива з холодильника – чомусь мені особливо смакує саме пиво кімнатної температури, саме від такого пива я отримую найбільше задоволення. Не люблю вина, не п'ю коняку, шампанське просто ненавиджу. Якщо говорити про міцніші напої, то мені подобається горілка, правда це не повинна бути горілка, від якої наступного дня болітиме голова. І знову ж таки для горілки повинна бути хороша, відповідна компанія. Хоча зізнаюся, що до 30 років, я горілки взагалі не пив.
Розкажіть про свої спортивні вподобання?
Я дуже люблю футбол, люблю грати, люблю спостерігати. Я запеклий фанат "Карпат" і з 83 року не пропустив практично жодного домашнього матчу, окрім того часто їжджу на виїзні ігри. Я дуже тішився, коли в Верховній Раді, під час каденції 1998-2002 років, було створено футбольну команду. Всі учасники команди отримали спортивну форму, все спорядження, тренувалися а тоді відбулася історична гра між футбольними командами Верховної Ради України і Державної Думи Росії.
Тоді я повірив в те, що мрії можуть здійснюватися. Я завжди мріяв вийти на футбольне поле переповненого стадіону, відчути підтримку трибун, проте вважав, що така моя мрія ніколи не здійсниться, і тут цей матч. Ми приїжджаємо до Маріуполя, де ми мали грати з командою російської Держдуми, приїжджаємо на стадіон – а там повний аншлаг. Моя мрія здійснилася, більше того – ми тоді виграли в команди Держдуми 4:1. Після того ми далі продовжували тренуватися, але такого азарту як вперше вже, мабуть, не могло бути.
Які фільми Вам подобаються?
Мій улюблений фільм це "Пропала грамота" Миколайчука, я дивився його купу разів. А в кіно я востаннє був з дітьми, – вони мене витягнули на "Хроніки Нарнії". Фільм мені, до речі, дуже сподобався. А нещодавно я подивився фільм, в якому головну роль грає актор, який мені ніколи не подобався, але фільм насправді вартісний. (Спільними зусиллями асоціативними рядами ми довго намагалися згадати актора або фільм, і зрештою, коли з машини був принесений диск виявилося, що це був "Lord of the war", з Ніколасом Кейджем в головній ролі).
А які Ваші музичні вподобання?
Мені дуже подобається творчість гурту "Кому вниз". Окрім того, подобається "Тартак". Саме їхню музику я зазвичай слухаю в машині. Та на загал мені подобається дуже різна музика. І класична, і рок, і рок-н-рол, проте як би там не було я надаю перевагу українській музиці.
Чим в житті Ви найбільше пишаєтеся?
Я пишаюся своїми дітьми. Я тішуся, що вони здорові і в них все добре, я намагаюся особливо не втручатися в їхнє життя. Окрім того, я дуже радий, що мені комфортно в житті. Я радий, що зумів не просто знайти для себе заняття, яке б мені подобалося, а я усвідомлюю, що роблю речі, за які пізніше не потрібно виправдовуватися чи лукавити. Я вдячний своїм батькам за почуття патріотизму, яке вони мені привили, за те, що вони навчили мене доводити розпочаті справи до кінця і відстоювати свої принципи і інтереси.
Про що Ви зараз мрієте?
В мене є один товариш, який завжди мені казав: "37 років – це вік, коли ти починаєш по-іншому сприймати життя". Я цього ніяк не міг зрозуміти, чому саме 37, а не 32, не 34. Але, коли мені виповнилося 37 років, я зрозумів, що він був правий. Я справді почав по-іншому сприймати світ. Мрія, це певною мірою умовність, для мене набагато важливішим є відчуття комфорту.
І традиційне для нашого інтерв’ю запитання: якої марки Ваш годинник, автомобіль і мобільний телефон?
Годинника я не ношу. Мобільний телефон Samsung D500, хоча в мене є і D600, але от чомусь саме D500 мені більше подобається, він дуже зручний в користуванні, окрім того, має дуже велике меню, як я жартую "якраз для депутатів". Що ж стосується автомобіля, то він має бути обов’язково німецьким і обов’язково чорним. Як казав Генрі Форд, машина може бути будь-якого кольору, але обов’язково чорною. Однак, незважаючи на це, зараз я їжджу на Toyota Prado. Хоча зізнаюся, я боюся машин цієї марки, саме на автомобілях Toyota я двічі попадав аварії – одного разу я потрапив в аварію на Lend Cruiser, а іншого на машині Toyota Camry. До речі, раніше мені не подобалися джипи, я переважно їздив на мерседесах, чи на тих-таки BMW, але зрештою я подумав, що джипи дуже пасують для моєї комплекції, окрім того, це зручні машини, коли багато їздиш.
ІА "Вголос": НОВИНИ