Останнім часом дні губернаторів Львівщини рахують не відтоді, коли їх призначили на цю посаду, а до якого саме періоду їм залишилось перебувати у цьому кріслі. Так було зі Степаном Сенчуком, Михайлом Гладієм, Мироном Янківим, так є і з Олександром Сендегою. Отож, львівські журналісти, аби бути більш далекогляднішими, прогнозують відставку львівських губернаторів вже наступного дня після їх призначення.
Олександрові Сендезі теж пророкували нетривале перебування у губернаторському кріслі. Його називали „перехідною фігурою”, сперечались про те чи відзначатиме Олександр Сендега „100 днів” свого призначення. Але й зараз не всі впевнені, що Львівська облдержадміністрація зможе перетривати 365 днів без ротації кадрів.
А попри те, у стінах облдержадміністрації відбуваються наради, „круглі столи”, прес-конференції та інші заходи, що свідчить, що губернатор прицює на перспективу, а не живе одним днем.
Розмову з головою Львівської облдержадміністрації Олександром Сендегою я розпочала не з такої близької йому господарської теми, ані не з політичної, де він так вміло застосовує свої дипломатичні надбання, а з теми, яка для кожної людини є рідною. Це — сім’я.
Олександре Степановичу, якою є ваша сім’я і чи вистачає вам часу і для неї?
Моя сім’я — це дружина і двоє синів. Один — вже самостійний, другий — ще студент „Львівської політехніки”. Людина завжди знаходить час на те, що є любиме для душі, що створює настрій. Для мене саме цим є родинне гніздо: воно дає певний заряд, підтримку, коли складно, моторошно. Це середовище кристалізує загальний стан. Тому інколи буває достатньо кілька хвилин, щоб поспілкуватись із рідними і відновити сили.
Не можу сказати, що ми надзвичайно опікуємо одне одного. Але у нас завжди все складається досить демократично, а також є взаємна довіра. Я й дружина, скажімо, завжди знаємо, де перебувають наші діти. Також, коли діти ходили в школу, мені достатньо було поспілкуватись із класним керівником, аби мати повну інформацію щодо їхньої поведінки поза межами дому. Саме від класного керівника я отримував і позитивну, і негативну інформацію. Сини теж знали, я завжди матиму правдиву інформацію про їхні справи у школі. Ми ніколи не виховували дітей у страху. У нас все було демократично. Якщо вони у чомусь провинились, знали, що потрібно принести ремінець і самі говорили , скільки ляпасів „заслужили”. Виховна година з дітьми була не частою. Здебільшого, один раз в місяць я намагався аргументовано пояснити синам, чому варто робити так, а не інакше, які можуть бути наслідки певних вчинків. Сказане просто і доступно дітьми сприймалось.
І зараз, коли діти вже дорослі, я знаю коло їх знайомств, людей, з якими вони найчастіше спілкуються. Переважно мої діти дружать із дітьми моїх друзів. Хоча є й інше коло їхніх друзів. Довіра до людини спонукає до більш добрих вчинків, аніж лише наказова форма. Сьогодні світ є таким, що не можливо опікувати дитину досить тривалий час, можна лише застерегти. Як на мене, найважливіше — це виховати висококультурну, високопорядну, високоосвічену людину. А решта — все в житті розвинеться.
Якою життєвою мудрістю своїх батьків Ви керуєтесь впродовж свого життя?
Ця мудрість є простою — праця від зорі до зорі. І як пам’ятаю себе, у дитячі роки десь може заздрив своїм родичам, які жили у Львові. Бо, коли зранку приїжджав до них, вони ще спали. Але одночасно, був гордий від того, що я вже до того часу встиг добратись до Львова. Мабуть з першого класу я почав підніматись зранку о 6 годині. На канікулах моїм обов’язком було випасання корови. Батько колись жартував, що навіть і у свій день одруження я зранку пастиму корову, а вже після обіду мені справлятимуть весілля. Коли мама йшла на працю до колгоспу, то вся робота в нашому господарстві лягала на мої плечі: і за худобою доглядати, і подоїти корову.
У школі два уроки праці я завжди пропускав, бо йшов додому допомагати батькам. Пригадую, у мене було багато пропусків. Та одного разу вчитель привів нас на ферму і зауважив, що тому учневі, який подоїть корову, виставить в атестаті „5” балів. Я зголосився: видоїв корову і тим самим компенсував усі пропуски.
У березні минуло 9 місяців, як ви перебуваєте на посаді голови Львівської ОДА. Яким є цей період для Вас?
Надзвичайно складним. І складність полягає навіть не через ті проблеми, які у нас є насправді. Мені видається, що в нашому регіоні багато проблем спочатку штучно створюють, які згодом — ми їх розв”язуємо. Так воно було і у радянські часи: спочатку ми створювали проблему, а потім — героїчно її розв”язували. Це називали героїзмом. У світі такого нема. У країнах із здоровою економікою є послідовна щоденна робота, місця для праці, для відпочинку, для навчання. Праця там теж важка й інтенсивна, але одночасно вона здійснюється за певною системою. А в нас, і на Львівщині, зокрема, заважають працювати політичні перипетії. Замість того, щоб вникнути в глибину, питання, як більш ефективно працювати, створюються багато речей, які відволікають від головного. І хоча у мене за плечима є певний досвід управлінської роботи, саме з вище названих причин у моїй роботі виникає чимало чогось нового і складного. А через недосконалість законодавства важко визначити межу обов”язків і відповідальності голови облдержадміністрації. Тому я відповідальний за все. А інструменту впливу у мене немає. Не визначені законодавчо і стосунки виконавчої влади із місцевим самоврядуванням. Це я зрозумів, коли ще сам працював у місцевому самоврядуванні.
Разом з тим, сьогодні я зацікавлений у тому, аби щоденно досить ефективно працювали всі управлінські ланки. Тут складність полягає в тому, що багато управлінців психологічно не налаштовані на те, що є справді проблеми, які потрібно розв”язувати своєчасно. В роботі керівництва облдержадміністрації не відіграє особливу роль кількість проведених нарад. Адже простих людей насамперед цікавить, яким є їхнє життя.
Зараз ми непогано виглядаємо на державному фоні: у нас є позитивні результати, ми маємо добре реалізовані інвестиційні проекти. Але дивлячись на проблеми, які сьогодні є і турбують людей, ми робимо трохи інший аналіз своєї роботи. Ми хочемо тепер підтягнути всі ланки: у кожному містечку, селі. Ми вибрали галузевий принцип розвитку територіальних і галузевих проблем. Наприклад, сільське господарство — фермерство. Має бути певна перспектива розвитку фермерства. Хоча на Львівщині є понад тисячу фермерських господарств, разом з тим воно не так вже й швидко розвивається. Тому ми запропонували фермерам викласти конкретні пропозиції щодо першочергових рішень, які необхідно прийняти. Я готовий ці рішення підписати без застережень.
Так само ми плануємо працювати і щодо інших галузей. Це стосується і підприємництва. Хочемо почути від підприємців, що саме їм заважає розвивати цю галузь. І хоча Львівщина є в числі перших за кількістю зареєстрованих підприємств, в тому числі — на 10 тисяч населення. Однак на Львівщині є безробіття. Сьогодні значна частина людей живе поза межами доброго достатку. Ми кажемо, що майже на третину піднялася середня зарплата, але є близько 20% людей, які все таки перебувають на межі бідності. Дуже низькою є середня зарплата у селах. Наприклад, нещодавня зустріч із підприємцями Борислава дала позитивний результат: вже у травні повинні запрацювати ряд бориславських підприємств.
Якщо підприємець працює і на перспективу, ми готові підтримати його. В Україні є серйозний внутрішній ринок. І у нас зараз пішло пожвавлення. Ряд наших виробництв можуть мати внутрішній ринок. Цьому сприяють угоди, укладені із міністерствоми. Достатньо сказати, що лише мінтранс у рік замовляє на 500 мільйонів гривень. Аналогічно на таку суму ми могли б вийти і по нафтогазу.
Говорячи про Сихівський шляхопровід, дякуємо Президентові та Міністру транспорту, що посприяли вирішенню цієї проблеми. Я гордий, що це сталось за моєї каденції.Але це не стосується всієї громади області. На скільки, наприклад, будівництво Сихівського шляхопроводу відчули у Турці, чи навіть у Зимній Воді? Тому важливо, аби завершили будівництво моста і у Старому Самборі, аби були відремонтовані і ці 24 мости, які знаходяться у аварійному стані.
Щодо підриємництва. На підсумковій прес-конференції у лютому Ви повідомляли, що 34% підприємств на Львівщині працюють збитково.
Це статистичні дані. Але, коли ми розібрались глибше, то з”ясувалось, що статистика не правильно рахує, збиткових підприємств є значно менше. Податкова нам дала дані, що частина підприємств Львівщини працює на єдиному податку. Він заплатив єдиний податок, і це справа підприємця як він працює - чи збитково, чи прибутково. Розуміємо, що з однієї сторони нерентабельні виробництва, в тому числі і недержавні, збитковими є тому, що не було капіталовкладень. Це все наслідки політики, яка проводилась до 1997 року.
Нещодавно ми провели нараду по вугільній галузі. З одного боку я б сказав, що там нема гострих якихось протиріч: стабільно впродовж 9-ти місяців виплачувалась заробітна плата. Але шахти працюють збитково. Тому на сьогоднішній день нас не задовольняє робота „Львіввугілля”. Ми дали завдання керівництву „Львіввугілля” впродовж місяця розробити проект, який чином будуть шукати вихід: чи закривати шахти, чи є якась перспектива. Потрібно з”ясувати причину збитковості шахт: чи вони залежать від нас, чи вони — об”єктивні, і їх не можна розв”язати. Отож будемо працювати над цим питанням: є заступник голови облдержадміністрації, є начальник управління, є працівники управління. Виробництво повинно бути не заради виробництва, а заради якості.
Якщо хочемо влитись у європейське співтовариство, ми повинні піднімати зарплату, в тому числі і адміністративним інструментом. Грань нижніх доходів потрібно підняти до 100 у. о. Думаю, що тоді люди б відчули, що ситуація покращується. Переконаний, що за рік –півтора середня заробітна плата становитиме 1-1,5 тисячі гривень. А зробити це можна буде, коли візьметься за справу ефективний власник, і все запрацює.
Олександре Степановичу, чи вдалось Вам впродовж 9-ти місяців все таки довести, що губернатор повинен в першу чергу займатись економікою, а не політикою?
Що первинне політика чи економіка? Дуже часто з цього питання виникали суперечки. Якщо потужно розвивається економіка, то тоді і політика не шкутильгає. Якщо ми йдемо у село, то те, що декларуємо, це і намагаємось виконати. Але коли політик — голослівний, то він може сказати лише одне, що в нас не така влада. Сьогодні не так легко виконати гасло: я прийду і щось буде змінено на краще. Сьогодні дуже легко говорити на мітингу. Але є окремі політики, які вже про це говорять 15 років! Але він не прийшов до мене й не сказав: „Дай мені оцей кусочок роботи і я покажу, як можна цю роботу виконати”.
Нещодавно на „круглому столі” політичних партій області, який проводився в облдержадміністрації, ми запропонували проект стратегії розвитку Львівщини.
Однак, як на мене, якихось конкретних пропозицій від лідерів обласних партійних організацій так і не прозвучало. Олександре Степановичу, можливо, політики місцевого масштабу не стільки й розуміються на економічних питаннях та проектах?
Нехай вчаться. Нехай критикують і пропонують, а це ми врахуємо. Якщо потрібно, ми можемо навчити.
Аналогічні „круглі столи” ми проводимо і з народними депутатами, запрошуємо їх до обговорення різних питань.
Хто із народних депутатів від Львівщини найбільше допомагає у вирішенні конкретних питань чи лобіюванні регіональних інтересів?
Важко відповісти. Ми відкриті для усіх депутатів: ми пропонуємо, ми даємо документи з пропозиціями лобіювати наші інтереси у Верховній Раді, особливо, ці питання, що стосуються бюджету. Напевно кожен із них хоче відстоювати інтереси свого регіону. Інше питання: на скільки їм це вдається? Ми намагаємось не настільки надіятись на народних депутатів, як вирішувати самим. У цих питаннях користуюсь своїм входженням до Президента, міністрів. Ми запровадили таку форму: виїжджаємо у Київ командою, кожен ходить по своїх міністерствах. Я не дуже завантажую депутаті: завжди сподіваюсь на себе, оскільки знаю, що від мене багато що залежить. Звичайно, було б добре коли б депутати вирішували ті питання, що стосуються компетенції Верховної Ради, скажімо, ст. 57 Закону про освіту. Це питання до сих пір не розв”язано. Насамперед його потрібно врегулювати законодавчо. У свій час прийняли закон, а підгрунття для його виконання нема. Тому страждають і виконавча влада, і вчителі. Вважаю, що кожен повинен займатись своєю справою.
Не про багатьох губернаторів Львівщини говорили як про таких, що мають прямий вихід на Президента. Чи маєте ви безперешкодний вихід на Леоніда Кучму?
Якщо б була потреба, я зміг би продемонструвати, що впродовж півгодини можу мати розмову з Президентом. Але я знаю, коли і з яких питань потрібно йти до Президента. У мене не той стиль роботи, щоб просто прийти і засвітитись. Коли працював першим заступником, то приходив до голови Львівської облдержадміністрації чи міського голови лише в тих випадках, коли справді потрібно було щось з”ясувати. І в жодному випадку я не йшов просто доповідати і завантажувати. Я знав, що це — мої повноваження і я повинен їх виконувати. Тому керуюсь тим і зараз: мані не потрібно, щоб заступники бігали щоранку доповідати, вони повинні виконувати чітко свою роботу. Але якщо є якесь термінове питання, тоді можна звертатись до мене, хоч серед ночі.
Кому працювати складніше: першому заступникові чи першому керівникові?
Складно тоді, коли людина є дуже відповідальна, коли людина дуже переживає за свою роботу, за її результат,прагне, щоб день був продуктивним. Звичайно, на посаді голови обласної держадміністрації — більша відповідальність, більші масштаби роботи. Мені більше симпатизували, коли йдеш вулицею і тебе не знає ніхто. А зараз можна хіба що поїхати до лісу, де дерева тебе не знають. Більшу задоволеність від роботи отримуєш тоді, коли є певна визначена ділянка, робота на якій більше залежить від тебе самого. Менше структур управління, нема передаточних ланок. Виконання роботи залежить від тебе самого. Цьому найкраще відповідає посада керівника району: замкнена територія, більш визначений масштаб роботи, кращий контакт із людьми.
На посаді голови облдержадміністрації діє суб”єктивний фактор: впливаєш більше не на предмети, а на людей. А люди є різними. Спочатку приглядаєшся, згодом бачиш, що твої вказівки, рекомендації мають властивість або бути реалізованими або їх реалізують з певними відхиленнями. І в тому виникає певна складність.
В такому випадку, чи можна сподіватись львів”янам, що Олександр Сендега в майбутньому балотуватиметься на посаду міського голови Львова?
У державній службі я вже перейшов щабель міського голови. А львів”яни вже пережили час мрій. Вони за цей період часу вже зрозуміли, що не може бути скачка. Ми не можемо за одну ніч стати Парижем, Лондоном чи Берліном. Для цього потрібна величезна праця. Звичайно, хто б не був обраний міським головою, він повинен пройти певний шлях, певний період, пізнати це господарство. Я це пізнавав, пройшов, і я це розумію.
Олександре Степановичу, кого із попередніх губернаторів вважаєте взірцевим головою облдержадміністрації?
Кожен, хто сидів у цьому кріслі, намагалась зробити щось добре. Я не говорю лише про тих, хто працював у роки нашої Незалежності. Пам”ятаю ще й Кірея. На скільки це їм вдавалось, на скільки вони зуміли організувати роботу і реалізувати своє бачення , це вже не мені судити. І Кірей, і Чорновіл, і Горинь, і Давимука на кожному етапі, які до речі були нелегкими, старались в міру своєї обізнаності робити справу, щоб громаді жилось краще. Микола Горинь працював в той час, коли була глибока криза. Михайло Гладій намагався вирішити на Львівщині проблему доріг, хотів навести лад в області. Степан Сенчук дуже добре працював із центром, намагався на державному рівні простіше вирішувати різні проблеми. Мирон Янків був сильним апаратчиком, він ставив за мету, щоб працювали всі ланки. Він намагався поєднати науку і практику. Я намагаюсь в кожного з них перейняти лише позитивне і не шукаю якихось недоліків.
А як можна охарактеризувати період перебування на посаді голови Львівської облдержадміністрації Олександра Сендеги?
Менше слів, а більше діла.
Чого не обминути жодному губернаторові Львівщини?
Своєрідність нашого регіону полягає в тому, що тут люди надзвичайно прискіпливі, критичні, і тому не обминути їх вимоги, аби голова був не тільки, грубо обтесаним, а відшліфованим. Наш галичанин вміє сильно любити, але й вміє сильно ненавидіти.
Тому керівнику області потрібно насамперед піднімати добробут людей. Якщо він буде кращим, то можна сміливо йти до людей. У цьому я переконався, коли працював у Залізничному районі, у Львівській міській раді. Зробивши конкретну справу, я йшов і не боявся, що люди мене критично оцінюватимуть. Важко від наших людей почути слова подяки, але, коли вони їх вже говорять, то, повірте, це — щиро.
ІА "Вголос": НОВИНИ