Хто несе за це відповідальність, чому це сходить з рук у такому проєвропейському місті та які реальні інструменти допоможуть львів’янам ефективніше боротися зі скандальними забудовами, ми розпитали в громадської активістки, докторанта, кандидата економічних наук та технічних наук Олесі Дацко.
Пані Олесю, ви очолили ініціативну групу мешканців, які борються з незаконними забудовами у Львові. Що стало останньою краплею, яка спонукала людей до об’єднання?
Я очолила цю групу добровільно-примусово, розуміючи, що більшість тих людей, які борються зі скандальними забудовами, не має достатньо знань, умінь й уявлень, як це робити у правовій площині. Вони знають, як зламати паркан, однак не знають, як швидко захистити свій інтерес в інший спосіб. Кожен з нас – хтось п’ять, хтось шість, хтось два роки – боровся з цими скандальними забудовами поодинці, потім у соцмережах ми створили групу і зрозуміли, що можемо ділитися досвідом, порадами, а головне – об’єднати наші зусилля. Це якраз той приклад самоорганізації населення в його найкращому прояві. Насправді львів’яни вміють і хочуть організовуватися.
У своєму виступі на сесії Львівської міської ради ви заявили, що за останні роки Львів було зруйновано більше, ніж за часів війни. Чому, на вашу думку, це допустимо в такому проєвропейському місті?
Якщо під час війни заборону бомбити Львів давав і Сталін, і Гітлер – на це була відповідна політична воля зберегти місто для нащадків, то тепер фактично рушійною силою є гроші і бізнес-інтерес. І політична воля тут дуже швидко щезає, коли на передову виходить приватний інтерес.
Чому бабця, якій 60-70 років, замість того, щоб пекти внукам пляцок чи варити компот, змушена ходити по судах? Вона розуміє, що їй це вже не треба, але потрібно наступним поколінням. Львів стає привабливим для інвестицій, має найкращий рейтинг у забудовників, а це призводить до того, що в місті намагаються «впіхнуть невпіхуємоє».
Коли між ці старі будинки хочуть всадити інші, не думаючи про наслідки, ніхто не несе за це відповідальності. Львівська міська рада – це фактично окрема юридична особа, виконавчий комітет – інша, кожен департамент чи управління – також окрема. Між ними чітко не розподілено повноваження і відповідальність. Тому фактично я не знаю жодного прикладу, коли службовців за такі порушення було покарано. Якби хоча б одного покарали, можливо, хтось інший боявся б.
Мабуть, без підписів міського голови, його підлеглих цих незаконних забудов не було б, зрештою, ви публічно заявили, що наш європейський мер торгує землею наліво й направо. Чому, на вашу думку, йому це сходить з рук?
Треба почати з того, що право власності на землю у Львові не закріплено на 90% ділянок. У кадастровій карті України можна побачити, як одна ділянка може мати трьох власників. У нас досі не проведено розмежувань земель державної і комунальної форми власності, відповідно, на якій правовій підставі Львівська міська рада розпоряджається тими чи іншими землями – під великим питанням. Нещодавно ми отримали документ – довідку Держземагентства міста Львова, що єдину в Україні інвентаризацію земель було проведено ще 1998 року, та й вона була лише інформативною, проводили її зі слів користувачів, без встановлення реальних меж ділянок і актів на право користування.
Чому раптом дитячий майданчик стає вільною земельною ділянкою? А тому що в БТІ є маса підроблених документів, за два роки боротьби я з’ясувала, що з БТІ просто щезли розпорядчі акти про виділення земельних ділянок. Відповідальності за це ніхто не несе. У Державному архіві міста Львова описано лише 40% фондів, жодних картографічних матеріалів про право власності на землю в описах немає. І з’ясовувати це Львівська міська рада бажання теж не має.
Після оприлюднення свого звернення, де ви вимагали накласти мораторій на надання будь-яких дозволів на будівництво, провести перевірку фактів лобіювання незаконного будівництва, чи була якась реакція з боку влади?
Нас укотре зібрали, гарно поговорили і все. Проблема наших зустрічей полягає у тому, що ми говоримо, вони слухають і на цьому все завершується. Врешті при обласній прокуратурі було створено робочу групу з розслідування скандальних забудов. Нарешті почали викликати прокурорів, які розглядають ці справи, однак не все так просто. Наприклад, на вул. Снопківській фактично за 20 см від вікна звели вже 8-поверховий будинок без дозволів. Ми запитуємо у прокурорів, чому цю справу не розслідують, у відповідь чуємо, що вони не знайшли складу злочину. Таке враження, що завдання прокурора полягає у тому, щоб знайти статтю, згідно з якою можна не долучити цей доказ до справи, чи знайти помилку в оформленні заяви тощо.
На мою думку, все це відбувається через те, що є схвалення зверху це «кришувати». Коли ми вчергове звертаємося до заступника міського голови з питань містобудування Володимира Шевчука, він лише каже: «Напишіть мені це письмово». Ну скільки можна писати те саме? Ми вже подали звернення офіційно через «єдине вікно». Коли він нам каже: зверніться до директора департаменту містобудування щодо зупинки скандальних забудов, то це сміх, адже до пана Павліва в нас немає жодного відсотка довіри. Він не зупинятиме незаконні забудови. Сам видав дозвіл – сам забрав? Нам відмовляються надати детальні плани територій, що є публічною інформацією. Особисто я щодо детального плану територій вулиці Творча – Мідна – Б. Хмельницького півтора року роблю запити, і мені жодного разу цих планів не надали. Володимир Шевчук відповідає, що він це не вирішує, а хто тоді вирішує?
У Києві люди, до прикладу, давно розпочали боротися із забудовниками радикальними методами: валять паркани, нищать техніку. Як думаєте, у Львові прижився б такий сценарій?
Апробація такого сценарію вже була, але, знаєте, дуже сильний контроль за такими діями відбувається з боку міліції та прокуратури. Зокрема, на вул. Карманського був випадок, коли громадські активісти знесли паркан – на кожного з них подали до суду про відшкодування матеріальної шкоди у 100 тис. грн. Найцікавіше, що, коли під твоїми вікнами незаконно збудували багатоповерхівку – прокуратура не знаходить складу злочину, а цю кримінальну справу відкриває за 20 хв.
Ще один приклад: пан Віктор Гануляк – сусід сина керівника департаменту містобудування Андрія Павліва, який захопив горище, зруйнував димові канали сусідам, зняв дах пам’ятки архітектури, який не був аварійним, і заявляє, що планує бути інвестором для будинку і приватизувати це горище. На пана Віктора вже відкрито три кримінальні справи, на пана Павліва і його сина жодної, хоча підстав і статей у Кримінальному кодексі, за якими можна було б відкрити кримінальне провадження, уже можна було б знайти десятки. Випадок з цим будинком – це настільки потужна моральна дискредитація, що пан Павлів, на мою думку, морально не має права сидіти у мерії, не те що фізично.
Чому їм усе сходить з рук? А ви знаєте, що окремі посадові особи мають право на отримання безкоштовного житла? Проаналізувавши, хто отримав у Львові житло за останні 4-5 років, бачимо, що це здебільшого прокурори, судді і трохи міліціонери. Скажіть, якщо 75 квартир отримали прокурори – а це майже 100% склад прокуратури, вони розслідуватимуть справи проти органу, який підписав їм рішення про виділення квартири? Тим паче, що, напевно, місто їм не одразу передає житло у власність, а спочатку в користування. Тобто вони фактично висять на гачку в мерії, то чи розслідуватимуть злочини проти ЛМР?
Є поняття політичної волі і «кришування» всього цього. Це – велика змова, поки десь народ не прорве цього в законодавчому полі, доти нічого не зміниться. Я багато разів кажу, що стояння на майданах не дасть Україні нічого позитивного. Якісь разові масові акції можливі, а такий майдан, який був, нині просто доб’є Україну в економічному, фінансовому та політичному плані. Треба вчитися робити майдани знизу в юридичній площині. Фіксувати своє право і показувати шлях, як його захистити. Якщо одному це вдасться – решта просто піде протоптаною стежиною. Адже скільки незаконних забудов у Львові демонтували? Жодної.
Ви говорите про змову: змова між ким і ким?
Звісно, щоб довести факт змови, потрібно мати докази. Але, наприклад, коли я приходжу у Львівську міську раду, пишу на ім’я мера Андрія Садового звернення, що є порушення з боку начальника департаменту містобудування Андрія Павліва, і прошу провести службову перевірку. Мені відписує начальник юридичного управління Гелена Пайонкевич, що вона не бачить складу злочину і немає підстав для розслідування. Я надаю аргументи, що порушено наші права і є факти підробки документації, факти введення в оману депутатів тощо… Реакції – нуль.
Я звертаюся до міської прокуратури, там пишуть, що не мають таких повноважень. Коли ми об’єдналися і створили групу, з якою пішли в обласну прокуратуру, на прийомі в заступника головного прокурора області за участю ще десь шістьох прокурорів я подала заяву про злочини, які свідчать про зловживання мера Львова Андрія Садового, чиновників Андрія Павліва, Гелени Пайонкевич та представника управління «Секретаріат ради» Юрія Лукашевського. Мало того, що вони заяву про злочини не розглядали як заяву про злочини, а раптом класифікували її як звернення громадян. Я просила не переадресовувати її в міську прокуратуру, однак вони саме це й зробили. Міська прокуратура перескерувала її у прокуратуру Галицького району, а звідти надійшла відповідь, що вони не можуть розслідувати мою заяву, бо вона анонімна. Як можна було подати анонімку на колективному прийомі в заступника прокурора області? Коли я звертаюся в міліцію, що мою заяву вкрали, вони переадресовують це у прокуратуру Галицького району. Треба пояснювати, що у них всюди кругова порука?
Та на сьогодні завдяки громадській раді при ЛОДА ми їх таки трохи притиснули, і прокуратура відкрила кримінальне провадження проти цих осіб. Ідеться про зловживання посадовими особами службовими обов’язками, перевищення повноважень, підроблення документів, приховування публічної інформації, зловживання службовим становищем в особистих інтересах. Усі докази є, але, наскільки швидко й ефективно розслідуватимуть цю справу, невідомо.
Також 7 липня ми мали прийти на колективний прийом до Андрія Івановича Садового. Ми чекали на цей прийом три місяці, раптом ввечері 6 липня нам повідомили, що він терміново вилетів до Києва. Гаразд, він справді літав на зустріч з президентом. Але вже 8 липня ми бачимо, що Садовий поїхав до Чернігова агітувати за свого кандидата на виборах у свій робочий час. І на який час перенесли нашу зустріч, усі мовчать.
У мера Львова, здається, одна відповідь: якщо буде в підпорядкуванні мерії інспекція Держархбудконтролю, питання з незаконними забудовами вдасться вирішити. Уже з осені це стане реальністю. Ви вірите в те, що це поліпшить ситуацію у місті, чи, навпаки, зосередить усе в одних руках?
Щодо інспекції ДАБК, то, якщо Львівська міська рада сама розробить її положення, сама ж його і затвердить, я не думаю, що питання з незаконними забудовами вирішать, а навпаки – вони погіршаться.
Я економіст за освітою і знаю, що є таке поняття, як інституційне середовище – це правила гри, які в державі або встановлено, або ні. І, відповідно, від того, наскільки ці правила визначено, можливий подальший розвиток будь-чого. Якщо заглянути в Єдиний державний реєстр юридичних і фізичних осіб-підприємців і подивитися, хто є засновником Львівської міської ради, то виходить, що сама вона незаконна.
Виконавчий комітет, управління архітектури, юридичне управління мають код економічної діяльності – державне управління загального характеру. Всіх їх створено без розпорядчого акта про створення і без засновників. Якщо ця юридична особа створена ніким, скажіть, перед ким вона несе відповідальність і за що? Суди на це відповіді не дають, у Львівській міській раді відповіді теж не дають.
Інше питання – право власності. Чи мають вони право розпоряджатися комунальною власністю? Реформа децентралізації має розпочинатися з реформи інституту права власності. У нас землю не обліковано з 1991 року, про що далі говорити, чим ми управляємо? Міняючи рила біля корита, систему не змінюємо. Для того, щоб ми щось змінили, має бути закріплене передусім право власності: державної і комунальної.
Пані Олесю, все-таки в чому вбачаєте вихід, які вам як громаді необхідні інструменти, щоб ефективно боротися з незаконними забудовами?
Ми подали до Львівської міської ради колективне звернення, де зафіксували дві речі. По-перше, вимагаємо створення погоджувальної комісії щодо всіх скандальних забудов за участю 50-70% громадськості, щоб рішення цієї комісії були визначальними при погодженнях у судах, під час ухвалення розпорядчих рішень тощо. Інше питання – створення громадської ради при Львівській міській раді. На сьогодні такого органу немає жодного і, за деякими дослідженнями, Львів у цьому плані є найгіршим серед міст України, адже тут: зборів громадян – нуль, громадських рад – нуль, громадських слухань на вимогу мешканців – нуль. Причому два місяці тому громадська рада при Львівській ОДА затвердила звернення до ЛМР розблокувати процес створення громадської ради. Ми просимо створити громадську раду при департаменті містобудування, та чиновники лише шукають відмовки. Нам відповідають, що при органах місцевого самоврядування їх не передбачено. Але в Конституції прописано, що право територіальної громади – здійснювати управління безпосередньо або через органи і вирішувати будь-які питання місцевого значення. Що їм забороняє зробити це, крім політичної волі? Причому ми вже реєстрували у Львівській міській раді кілька місцевих ініціатив, та нам у всіх відмовлено.
Та головне у всьому цьому: поки не буде офіційного механізму покарання службовців і їх персональної відповідальності, все, що роблять громадські активісти, буде горохом об стіну. Має бути не тільки моральна, а й матеріальна відповідальність. Тоді пан Павлів чи будь-хто інший з чиновників двічі подумає, перш ніж відчужувати незаконно якусь земельну ділянку і передавати її за копійки.
Розмовляла Олена Янковська, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ