До нашого теперішнього життя іноді прибувають гості з минулого. Посланці померлих епох. Вони, як ті французькі емігранти з оточення Луї Вісімнадцятого, нічого не забули але й нічому не навчилися. «Машиною часу» для цих людей стає черговий політичний буревій. Він здіймає намул і ми здивовано вигукуємо: «Дивіться, хто повернувся!»
Так сталося у лютому 2005 року в Івано-Франківську, коли вітри революції занесли до владного крісла ВАТ «Прикарпаттяобленерго» її колишнього керівника Ярослава Дзівідзінського. Ці вітри були чомусь одягнені у плямисту форму і мали на обличчях маски, а на шиях в них висіли автомати. І принеслось все це з півночі, з безкраїх просторів Росії, де проживає претендент на майно Прикарпатського обленерго (та ще багатьох інших «енерго») Костянтин Григоришин.
Отже, пан Ярослав увійшов до кабінету керівника ВАТ, як обозник тимчасового переможця входить в захоплену фортецю. На відміну від відомого персонажу, котрий після вступу до міста спалив гімназію та ліквідував науки, десантований Григоришиним пан Ярослав здійснив дрібніші діяння: він заявив, що знайшов у приміщенні обленерго якісь прослуховуючі пристрої (але не зняв їх), заявив, що ВАТ – банкрут (немало, певно, налякавши партнерів та акціонерів “Прикарпаттяобленерго” і столицю Прикарпаття) і пообіцяв підняти зарплату працівникам цього буцім-то підприємства-банкрута не менше ніж удвічі (!) (кажуть, що дехто з працівників обленерго навіть у це повірив). Де пан Ярослав навчився такому “екстремальному піару”, наразі невідомо. Його контактів з Глєбом Павловським і Маратом Гєльманом наразі помічено не було. Є припущення, що він уважно дивиться дешеві радянські фільми часів пізньої перебудови. Там часто-густо виникає такий собі сивий герой із Зіркою Героя соціалістичної праці на лацкані піджака, який захоплює офіс (фірму, завод, колгосп, колись передову, ордена Леніна, свиноферму), виганяє звідти молодих експлуататорів і, за сумісництвом, шпигунів світового капіталу і відроджує на окремо взятій свинофермі радянське щастячко з піснями, танцями і подвійною зарплатою.
Щастячка наразі не вийшло. Збори акціонерів визнали керівником законного голову правління ВАТ – Олександра Бубена. Українські “незалежні, непідкупні, справедливі і найгуманніші в світі” суди продемонстрували новітній синдром кількаразового скасування власних взаємовиключаючих ухвал, але зрештою (поки що?) не впали в ленінізм типу «Все у всіх відібрати!» Бійці у плямистому забралися з території обленерго. Виразу облич цих хлопців ми не побачили завдяки маскам. Колектив полегшено зітхнув.
Але залишилося декілька запитань.
Перше: хто компенсує ВАТ «Прикарпаттяобленерго» збитки – фінансові і моральні – отримані під час цього фарсу. Хто гарантує відновлення довіри партнерів, які почули з вуст «останнього героя» епохи самозахоплень вуходробильні цифри ніби то повного «фінансового фіаско» одного з найуспішніших, у своєму бізнес-дивізіоні, підприємств?
Друге: чому після Майдану, на якому тепер вже найвищі посадовці держави обіцяли країні і світові прихід в Україну царства законності, стають можливими такі безпрецедентні позаправні силові акції? Куди дивиться влада? Чому бездіяльні силовики? І хто дає «реальний дах» для «дерибанових десантів» колишніх спецназівців КДБ СРСР?
Й, нарешті: скільки ще буде висіти на всіх парканах ВАТ колючий дріт? Це що символ нездатності нової влади забезпечити роботу українському бізнесу в цивілізованому правовому полі? Можливо варто тепер всі «паливно-енергетичні» (та й інші) офіси оточити стінами, «колючкою» та поставити по периметру вежі з кулеметниками? А раптом у російського “пацана” знайдеться кілька зайвих баксів для нових маски-шоу? А хтось там щось казав про зміцнення національного суверенітету України...
«Останньому героєві» радянського ПЕК не дали покерувати. А так “скучалі рукі па штурвалу”... Нічо, пане Ярославе... “В жизні всєгда єсть мєсто подвігу”. І розвалених ферм, що потребують “екстремального менеджменту”, на полях і кресах Вітчизни ще багато.
ІА "Вголос": НОВИНИ