„До 60-річчя депортації українців з південно-східної території сучасної Польщі”
Заява Об’єднання товариств депортованих українців із Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя
9 вересня 1944 року в польському місті Любліні керівники УРСР та Польського Комітету національного визволення (ПКНВ) Микита Хрущов та Едвард Осубка-Моравський підписали Угоду про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР.
Акцію тотального виселення корінного українського населення Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя тодішні комуністичні правителі, напевно усвідомлюючи її злочинність, недоречно, і водночас глумливо назвали „добровільною евакуацією”.
У зв’язку з яким стихійним лихом чи з якою небезпекою і на який проміжок часу майже півмільйона українців впродовж періоду від 14 жовтня 1944 року і включно до кінця липня 1946 року були „добровільно евакуйовані” зі своїх споконвічних прабатьківських земель?
Насправді ж з самого початку виселення українців було примусовим і „стимулювалось” масовим антиукраїнським терором, арештами свідомого українського елементу, ліквідацією українського шкільництва, забороною українського громадського життя, грабіжницькими обов’язковими податками, здачею владі зерна та інших продуктів. А з вересня 1945 року і до закінчення виселення українців на територію СРСР її безпосередньо проводили три спеціально підготовлені девізії Війська Польського з властивою воякам цих дивізій жорстокістю і ненавистю до українців та всього українського.
Так звана „евакуація” українського населення із Закерзоння у 1944-1946 роках на територію СРСР, як і сумнозвісна акція „Вісла”, здійснена польським тоталітарним режимом у 1947 році, безсумнівно були депортаціями за етнічною ознакою.
На загал, на Холмщині, у Надсянні та Лемківщині важко назвати місцевість, де б у 1943-1947 роках нелегальними польськими збройними формуваннями, вояками Війська Польського, прикордонниками, функціонерами Комітету внутрішньої безпеки, міліції не було вбито, замучено невинних українців.
Примусовим було також виселення українців з південно-східних околиць Перемишля у 1948 році та Нижньо-Устриківського району тодішньої Дрогобицької області у 1951 році у зв’язку з передачею цих теренів Польщі.
Всього впродовж 1944-1951 років із західних українських етнічних земель на територію СРСР і північно-західні понімецькі землі повоєнної Польщі було депортовано понад 700 тисяч українців.
Тотальна депортація корінного українського населення із Закерзоння у подальшому була довершена нищенням матеріальних слідів споконвічної української присутності на цих землях, в першу чергу, руйнуванням українських церков, цвинтарів місць української національної пам’яті і т.п..
Те, що відбувалося у 40-х роках минулого століття на західних українських етнічних землях, які відійшли до складу сучасної Польщі, ми кваліфікуємо як етноцид стосовно місцевого українського населення, як одну з найбільш трагічних сторінок новітньої історії українського народу.
Об’єднання товариств депортованих українців із Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя (ОТДУ), як і інші громадські організації депортованих із Закерзоння українців, незмінно вимагали і вимагаємо від найвищих органів державної влади України, в першу чергу Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України, дати об’єктивну правову і політичну оцінку нашого виселення як депортації за етнічною ознакою.
Восени цього року виповниться 60 років від початку депортації українців з південно-східної території сучасної Польщі. Це чергова історична нагода і, на наш погляд, обов’язок як українського суспільства так і влади гідно вшанувати пам’ять всіх жертв цих трагічних подій і нарешті дати відповідь на єдине, але кардинальне питання: що ж насправді відбулося впродовж 1944-1951 років на західних українських етнічних землях?
Ми, делегати конференції ОТДУ, заявляємо, що наша позиція не має на меті нагнітати в українському суспільстві антипольські настрої чи вносити ускладнення в українсько-польські стосунки. На наше глибоке переконання надійні та щирі добросусідські взаємини можливі тільки на основі об’єктивної оцінки минулого, яким би складним і трагічним деколи воно не було.
Голова ОДПУ Володимир Середа
м.Львів, 14 березня 2004 року
ІА "Вголос": НОВИНИ