Цією статтею «Вголос» починає серію публікацій у котрих досліджуватиме партійне життя на Львівщині. Ми не претендуємо на особливу глибину і вичерпність у дослідженні цієї теми. Радше хочемо запросити до її обговорення усіх зацікавлених осіб. Залишаємось відкритими до співпраці. «Вголос»
За всю історію сучасної української політики УНА-УНСО (Українська національна асамблея - Українська національна самооборона) ніколи не була серед партій, які значною мірою формували політичне життя країни. Хоча, в принципі, ця партія ніколи і не претендувала на домінантну роль як в середовищі високої української політики, так і в процесах державотворення. Ціла низка причин не дозволяла УНА-УНСО стати якщо і не визначальною, то принаймні тією політичною силою, з якою з повною серйозністю довелося б рахуватися найпотужнішим політичним формуванням України.
По-перше, як і в будь-якій європейскій країні-представниці колишнього СРСР будь-яка чи то право- чи то ліворадикальна організація ледь не генетично викликає недовіру, а подекуди навіть острах в населення, адже за радянським ідеологічним вихованням слово „націоналізм” викликає пряму асоціацію з „нацизмом”, а на візуальному рівні символіка націоналістичних партій таки справді де в чому нагадує символіку фашизму. Друга причина полягає у надто малому, в масштабах великої політики, фінансуванні цих політичних партій. Це стосується і УНА-УНСО.
Однак свою (хоча і дуже невелику) нішу в середовищі української політики УНА-УНСО таки займає. Щоправда уже далеко не ту, яку обіймала раніше.
Політичний процес в Україні початку-середини 90-х років (до самого протистояння в другому турі президентських виборів Кучми та Симоненка) відзначався подальшою боротьбою національно-демократих сил з комуністами, які й надалі мали значну політичну вагу, а вже з початку нового століття увесь політичний процес в Україні почав зводитися до боротьби між окремими бізнесово-політичними угрупуваннями. Саме тоді національне питання відійшло на інший план, а з тим і без того невисокий рейтинг УНА-УНСО впав ще більше. Хоча це не єдина причина втрати популярності та рейтингу цієї партії.
Ще з середини 90-х років УНА-УНСО почали покидати її лідери, причому це були знакові фігури для самої партії. Це ще було б нічого, якби не те, куди(!), у які політичні середовища подавалися уже колишні провідники УНА-УНСО. Олег Вітович згодом опинився в Київській структурі СДПУ(О), а Дмитро Корчинський став політичним шоуменом на провладному каналі „1+1”. Одразу після свого виходу з партії ці особи самими унсовцями були оголошені ледь не єретиками українського націоналістичного руху. Але подальші події довели не випадковість, а радше закономірність розколу в лавах УНА-УНСО.
В той час, як понад десяток членів УНСО, на чолі зі своїм лідером Андрієм Шкілем, сиділи в слідчому ізоляторі СБУ за події 9 березня в Києві біля пам’ятника Шевченку, відбулися 18-ті загальні збори УНА-УНСО, які затвердили партійний виборчий список та кандидатів у мажоритарних округах на парламентські вибори. Так от, у цьому списку, який складався зі 100 осіб не було... Андрія Шкіля. Стало зрозуміло, що партія постала перед черговим розколом. Сам Шкіль з приводу цього прямо зі слідчої камери зазначив, що не збирається брати участі „в перефарбованому списку УНА-УНСО”. А в результаті, народним депутатом став тільки... Андрій Шкіль, потрапивши до стін Верховної Ради прямо з тюремних нар. Порівняно з 1994 роком, представництво УНА-УНСО в парламенті зменшилося рівно втричі (тоді нардепами були Ілясевич, Вітович та Тима).
Андрій Шкіль став народним депутатом від 121-го виборчого округу. Він балотувався як самовисуванець, але за підтримки та фінансування БЮТ. Результати виборів у цьому окрузі стали чи не найсенсаційнішими в Україні, адже мало того, що Шкіль, мабуть, найменше з усіх народних обранців витратив на передвиборчу кампанію, але й суперники у нього були більш ніж серйозні – генеральний директор ТОВ «Монада» есдек Ігор Гайдучок та „заєдист”, представник Львівської залізниці Леонід Ткачук, які коштів на свої кампанії не шкодували. Сьогодні Андрій Шкіль, входячи у парламентську фракцію БЮТ, працює в комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. До речі, в цьому ж комітеті зі своїм колишнім „клієнтом” співпрацює і колишній Генеральний прокурор Михайло Потебенько, який чи не найбільше доклався до арешту членів УНА-УНСО після подій 9 березня 2001 року.
А не пройшло й півроку після парламентських виборів як черговий розкол в УНА-УНСО завершився скандалом на всю Україну. На черговому з’їзді партії було прийнято рішення виключити з УНА-УНСО уже екс-керівника Миколу Карп’юка, голову політради Едуарда Коваленка та голову виконкому, колишнього народного депутата Юрія Тиму – людей, котрі у великій мірі уособлювали партію. Їх тоді звинуватили у співпраці з владою та зміну назви партії з УНА-УНСО на УНА. В кулуарах навіть встигли поширитися чутки, що під час керівництва Карп’юка безслідно зникли 11 тисяч доларів, котрі Юлія Тимошенко передала на допомогу ув’язненим унсовцям. одноголосним рішенням з’їзду головою УНА-УНСО обрано Андрія Шкіля.
Саме відтоді і до сьогодні УНА-УНСО стала партією однієї людини, і саме тоді неофіційно, звичайно, центр партії перемістився з Києва до Львова, зважаючи на те, що Шкіль є депутатом від Львівщини, де він і надалі активно проводить значну частину свого часу. А в самому УНА-УНСО сьогодні не залишилося осіб, котрі за авторитетом та статусом стояли б на одному рівні з Андрієм Шкілем. Що тут ще додати, якщо партії навіть в такому регіоні як Львівська область через гострий брак політичних особистостей так і не вдалося провести хоча б одного депутата в обласну раду (до речі, як і у Львівську міську). А на парламентських виборах 2002 року за пропорційним принципом в масштабах України УНА набрала якихось смішних 0,04% голосів.
Отримавши депутатський мандат, Андрій Шкіль, слід зазначити, зарекомендував себе у стінах Верховної Ради (та й поза ними), як один з найактивніших та найколоритніших народних депутатів. Так, зокрема, по виступах у Верховній Раді як з місця (близько 250-ти) та з трибуни (більше 150-ти) він являється у цьому депутатському скликанні абсолютним рекордсменом. Не кажучи вже про кількість депутатських запитів практично до всіх вищих інстанцій держави: до Генерального Прокурора, міністра внутрішніх справ, голови Верховної Ради, прем’єр-міністра і, звичайно, Президента України. Велика частка цих запитів, безперечно, стосується побратимів Андрія Шкіля, котрих досі або ще в недалекому минулому не випустили на волю за події 9 березня. Не забуває Шкіль і майстрів пера та мікрофонів, регулярно скликаючи прес-конференції та даючи свої коментарі практично з будь-якого приводу. Мабуть, тут далася взнаки журналістська освіта лідера партії, який не за чутками знає роль ЗМІ у політичному житті країни...
Яка ж доля чекає в майбутньому УНА-УНСО. Зважаючи на той факт, що наступні вибори до Верховної, обласної та міської ради проводитимуться виключно на пропорційній основі, політичне майбутнє та доля УНА-УНСО будуть прямо залежати від політичної ваги Андрія Шкіля. Мабуть-таки Андрій Шкіль й надалі залишиться в одній команді з Юлію Тимошенко (буде це і надалі БЮТ чи якась нова політична формація – покаже час) і тому питання полягає насамперед в тому, наскільки Андрій Шкіль (а з ним і все УНА-УНСО) потрібні для Юлії Володимирівни. Саме від цього залежатиме майбутній рейтинг, а з ним і висота порядкового числа Шкіля в БЮТ або ж іншій на той час політичній організації.
Варто зазначити, що сьогодні ж Шкіль є правою рукою Тимошенко в плані організації та проведення масових акцій, а це, як відомо, є одним з основних політичних вчинків будь якої опозиції в будь-якій країні світу. А досвід роботи та проведення вуличних акцій в УНА-УНСО є чи не найбільшим серед усіх політичних партій. На Львівщині, зокрема, в плані вуличної активності УНА-УНСО (у Львові цим керує головний унсовець міста Остап Козак) якщо і поступається у цьому УРП-Собор, то не на багато. Взагалі, слід зазначати, що УНА-УНСО бере участь переважно в масових акціях спільно з ЛОО УРП-Собор та ЛОО „Батьківщина”. І хоча, за словами голови ЛМО УНА-УНСО Остапа Козака, офіційної угоди про співробітництво у сфері організації та проведення масових заходів немає, проте співпраця цих політичних сил слід-таки розглядати в межах діяльності одного на цей час Блоку Юлії Тимошенко (УРП-Собор та „Батьківщина” офіційно входять в цей блок, а УНА-УНСО, зважаючи на позицію Андрія Шкіля, є дуже наближеною до БЮТ). Практично під час кожної акції опозиції в цій формації участь УНА-УНСО є однією з найактивніших: багаторазові протести проти політичної реформи, вимоги з відставкою Леоніда Кучми. Не забували, звичайно, й восени минулого року сказати усе, що думають про ЄЕП та Тузлу. Більше того, якщо в масових акціях бере участь сама Юлія Тимошенко, то Шкіль практично незмінно знаходиться біля свого фракційного лідера. Саме тому Андрій Шкіль й надалі залишається доволі-таки потрібною людиною в команді Тимошенко. І незважаючи на прогнози багатьох політологів про те, що у майбутньому парламенті значно переважатимуть не так політики, як бізнесмени, цілком ймовірним залишається варіант, що у стінах Верховної Ради знайдеться місце і для Андрія Шкіля.
Що ж стосується виборів до місцевих та обласної ради на Львівщині, то в УНА-УНСО, як з’являється все ж таки непоганий шанс після введення пропорційної системи виборів провести своїх кандидатів до рад різних рівнів. Зважаючи на політичну специфіку Львівського регіону, це виглядає досить-таки перспективним. Звичайно, якщо вдасться подолати бар’єр у 3%. При мажоритарній системі виборів УНА-УНСО потрапити у Львівську обласну та міську ради все-таки на минулих виборах було набагато важче (так, як і для СПУ, УРП-Собор, та ряду інших партій), зважаючи на надто мале фінансування своїх кандидатів та жорстку конкуренцію як інших більш рейтингових представників національно-демократичних сил („Наша Україна”, Блок Юлії Тимошенко, до якого УНА-УНСО тоді не входило), так і представників найсильніших у фінансовому плані провладних партій та блоків (таких, наприклад, як „ЗаЄду” та СДПУ(О)). Звичайно, якщо УНА-УНСО піде на вибори в блоці партій (скажімо, в БЮТ).
Сьогодні УНА-УНСО у Львівській області має чи не найпотужніше своє представництво в усій Україні. У Львівської обласній організації кількість одних членів (не кажучи вже про підтримуючих) перетнула позначку у 2 тисячі осіб, а точніше 2120, з яких у Львівській міській організації налічується лише 450 осіб. Найбільш сильнішими на Львівщині, за інформацією Остапа Козака, являються Самбірська, Мостиська та Дрогобицька організації, які й мають найбільші шанси провести на наступних виборах своїх представників у місцеві ради. Реальними конкурентами УНА-УНСО можуть виступити близькі за ідеологією та, все-таки, потужніші на даний момент ВО „Свобода” (колишня СНПУ), які не виключено, підуть зовсім в іншому, принаймні на даний момент, блоці.
Тому, підтримуючи того чи того кандидата в Президенти України на найближчих виборах, УНА-УНСО уже зараз, безперечно, тримає в голові парламентські вибори та вибори до обласних та місцевих рад у 2006 році, і за умов вдалого використання політичних технологій подолання 3-відсоткового бар’єру, принаймні на Львівщині та інших західних регіонах, виглядає доволі-таки ймовірним.
ІА "Вголос": НОВИНИ