Свобода слова в Україні існує, як відомо, не для всіх. Надто не для опозиції... На тлі майже узаконених „темників” і майже буденних „зачисток” інформаційного простору появу ще одного видання, яке позиціонує себе як опозиційне й „пронашоукраїнське” можна, здавалося б, лише вітати. Однак у даному випадку прихильників Віктора Ющенка годі поздоровити з цінним поповненням...
Кілька років тому читач львівської газети „За вільну Україну” не міг не зауважити її неприхованої юдофобської заангажованості. Пишучи про євреїв, „народний часопис” збивався на істеричну тональність, радо використовуючи „джерела” сумнівного походження, які не трималися купи й просто розминалися зі здоровим глуздом. Діставалося на горіхи від „ЗВУ” і „москалям”, й представникам інших етносів, але тим усім – лише принагідно, тоді як „єврейська тема” залишалася сталою редакційною „фішкою”.
Було колись... Та що не минає? „На зламі тисячоліть” часопис, маючи поважні фінансові проблеми, змінив головного редактора – й бурхливий потік євреєненависницької публіцистики раптово обірвався, мов обрізали. (А може, й справді... того...) „За інерцією” колишні дописувачі „ЗВУ” ще випустили кілька книжок відповідного спрямування, але для широкого юдофобського загалу книжка – то вже замудро. Відтак одиноким стійким борцем із „жидівською загрозою” на галицьких теренах залишився малотиражний „Ідеаліст” – той самий, що нині судиться із Держкомнацем... А тим часом на небосхилі вітчизняного антисемітизму тихо сходила зірка неабиякої величини. З рук провінційно-недолугих щербатюків і чемерисів естафету перебрала така поважна структура, як Міжрегіональна академія управління персоналом при Президентові України.
Задля справедливості треба визнати, що „юдофобія від МАУП” стилістично виграє на тлі „Ідеаліста” чи „ЗВУ” старого зразка. Базарна лайка, істерика, поза в ній майже відсутні; простежуються альтернативні підходи, слово часом надається „протилежній стороні” й т.п. Однак академічні „дослідники” так само не страждають „надмірним” об єктивізмом, як і автори „Ідеалісту”. „Жахалки” чи відверта фантастика, добуті з неназваних джерел (приміром, про „Велику Хазарію ІІІ тисячоліття” чи 209 євреїв-депутатів у ВРУ), відтворюються в працях „фахівців” академії, допоки не стають „неспростовними фактами”, або й „загальновідомими істинами” (як-от у сумнозвісному спічі О. Тягнибока на горі Яворина).
Між тим до Наглядової Ради МАУП входять найповажніші особи нашої держави. Коли діяльність Академії почала набувати антисемітського спрямування, лише один із них вийшов на знак протесту зі складу цього органу. Одиноким противником юдофобії серед академічного ареопагу виявився теперішній лідер „Нашої України” Віктор Ющенко...
Отже, в столиці набирав сили „антисіоністський” осередок, а у Львові лишався незадіяним потужний журналістсько-публіцистичний потенціал. Вони ніяк не могли не „зустрітися”. „Історична” зустріч київських та львівських антисемітів відбулася на шпальтах тижневика „За вільну Україну плюс”, який цього вересня почав виходити у Львові, очолюваний колишнім (ще тих часів...) головним редактором „ЗВУ” Богданом Вовком та „прикрашений” емблемою МАУП у заголовку. В перших числах нового видання ми, чесно кажучи, не побачили ні надто „крутої” юдофобії, ні вагомої заявки на якесь поважне місце бодай у регіональній журналістиці. Однак поживемо – побачимо. Не здурна ж об’єдналися такі люди в такому місці!
Втім, чи варто про все це писати? Чи варто марнувати дорогоцінну площу газетних шпальт для мимовільного рекламування екстремістських ідей та маргінальних авторів, які ті ідеї поширюють? Подібні питання не раз доводилося чути від колег і, можливо, свого часу їх скепсис міг видатися узасадненим. Але сьогодні... Як мусимо ставитися до „круглого столу” в МАУП за участі 5 народних депутатів та поважного грона інтелектуалів, де лунають у виступах і відлунюють у резолюціях заклики до побудови в Україні, по суті, держави апартеїду? Або ж до того, що меценатом „ЗВУ+” виступив сам міський голова Києва Олександр Омельченко? Схоже, український антисемітизм у своєму розвитку вже подолав ту межу, до якої його ще можна було „поборювати” простим замовчуванням.
Годі не зазначити при цій констатації, що українсько-єврейські взаємини є назагал далеко не безпроблемними й потребують ґрунтовних досліджень як на історичному, так і на сучасному матеріалі. Приміром, не може не дивувати та обставина, що мізерна єврейська меншина (за даними останнього перепису – лише 103 тисячі осіб) має стількох впливових представників у бізнесовій, політичній, медійній елітах України... Однак повінь поверхневих оцінок та псевдонаукових „досліджень” блокує шлях до правдивого аналізу та неупереджених, дійсно вагомих висновків.
Пригадую, як на одному з семінарів, що їх проводило середовище журналу „Ї”, молодий львівський інтелектуал заявив: „Так, я не хочу жити в країні Суркіса. Але ще більше я не хочу жити в країні Сенчука!..” (С. Сенчук – тодішній голова Львівської ОДА, чиє ім’я пов’язували з численними зловживаннями – В.В.) Навпаки, країна Сенчука цілком і повністю влаштовує середовище МАУП – „ЗВУ+”. Країна злиденна, корумпована, несвобідна, де народ відсторонений від визначення своєї долі, а відтак легко ведеться на „дезу” про зловорожих чужинців, які роблять цю долю такою безпросвітною. Про існування якихось інших країн однодумці п. Вовка, ймовірно, не здогадуються. Недаремно ж одним із найодіозніших у цьому середовищі є словосполучення „громадянське суспільство”.
Хоча... В №2 новоствореного тижневика пан головний редактор повідомляє про своє недавнє повернення... звідки б ви думали? З Ізраїлю! Там, попри антитерористичні заходи й „тотальне упередження до українців”, перед львівським журналістом відчинялися всі прохідні, хутко залагоджувалися формальності й доступ до провідних діячів держави був майже безперешкодним. Тоді як у рідному Львові перед ним громадяться барикада за барикадою на шляху всього лише до скромного податкового адміністратора...
Який із цього напрошується висновок? Хіба не той єдино можливий, що правдива причина наших негараздів – у недобрих і нездорових стосунках між самими українцями?
І що великий гріх беруть на душу діячі, які образом „етнічно чужого” ворога намагаються відволікати увагу від цієї першопричини?.. Однак наші горе-патріоти воліють грішити далі. Бог їм суддя!
ІА "Вголос": НОВИНИ