Нобелівська премія від київського журналу „Дєлавой” намалювалась у Львові. Кубічний круглий стіл на тему „На кордоні з ЄС. Чи стане Львів західною столицею України?” в рамках реалізації спецпроекту „Регіональна еліта. Львів” запікнікував на берегах готелю „Дністер”. Біля створення русла готелю стояв Максим Курочкін, він ж Макс Бєшений. За чутками – готель належить Кобзону. Йосіфу.
Російськомовну версію круглого столу розпочав зі своєї дзвіниці Генадій Радченко, менеджер по корпоративним зв’язкам ЗАТ „Нестлє Україна”. Мармеладно розказує про пороги на шляху шоколадних річок і кисельних берегів. Про практичність у використанні сірників на „Світочі”. Про перевірки, що не дають нормально дожувати карамельки. Про віце-прем’єра Томенка, світла голова якого, добила „Світоч” перевіркою з усіх існуючих і неіснуючих органів. Добре, що „Грінпіс” не залучили. Про ласунчика Олійника, який розрулив усі кондитерські проблеми з податківцями, пожежниками і санепідемстанцією. А то, якось то всьо стрьомно. У 54 країнах світу у „Нестлє” немає проблем, а у Львові висить кримінальна справа.
Садовий запізнюється. Радченко наїхав на мера. „Світоч” дав лаве на святкування дня міста, а їх представників не запросили на святковий фуршетік з цієї нагоди. Всьо класно, тільки не запросили. Абідна, панімаєш, да.
Ігор Чуркін, власник ЛАЗу, втішив нестлівця. Він мальовничо розповів, що риба на фуршеті була несвіжа. Що депутати з різними цацками-пєцками, втирали бізнесу, як правильно жити. І поки вони лічили, риба втрачала усі поживні властивості. Тому потрібно створити свій, бізнесовий фуршет, де можна буде нормально поговорити і рибку поїсти, свіженьку.
Щодо кордону з ЄС, то Чуркін пояснив усім присутнім, що Росія – це не країна, це цілий світ. І що Америка і Європа – це також не країни, це цілі світи. А Львів у геометричній прогресії сибірських просторів – тільки крапка на карті. Але...
Круто стало для київських та московських бізнесменів мати квартирку у Львові. Приїздити на вихідні. Культурно відпочивати. Це модно. Це евристично. Отже, ціни на квартири зростуть і Львів стане другим Пітером. І це кульно. Блін, в нас вже м² дорожчий ніж у Валенсії. А це вже не прикольно. Ну, але закону бізнесу, це вам не кеди возити до Польщі.
Усі інші, україномовні присутні, мовчи сиділи, і слухати російські слова про businnes. Це стало виглядати якось пришелепкувато. Заграла п’ємонтська кров. Затанцювали галицькі артерії. Забилось львівське серце. Ми в Україні, чи де?
Андрій Холодян з ТОВ „Леоні” та Валерія Бондаренко з київського творчого об’єднання „Славута” намагались показати, хто у готелі господар. Президенту 1715 Володимиру Печеру доручили розповісти про львівське пиво та львівську філософію. Згадали про володара підприємства – концерн Baltic Beverages Holding. Ярослав Рущишин (голова комітету підприємців Львова), акі Іван Грозний рубанув, що тим ВеВеНа тут і не стояло, коли у Львові усе починалось з пивом.
Печер нагадав про 291 річницю пивоварні о 14 жовтня цього року. Про відповідальність влади напередодні такої дати. Про майбутні преференції та виставон.
Зійшло сонечко Садового. Він разом з Березюком відвідує плантації львівської бізнес-еліти. Печер говорить. Садовий швидко гортає журнал „Дєлавой”. Шукає яскраві малюнки.
Садовий, на диво, спокійний і впевнений. Робить цікаві наголоси на словах, ледве не бавиться словами, розказує анекдот.
Анекдот від Садового: чим відрізняється служба протоколу Президента від терористів? З терористами можна домовитись.
Так от, з протокільниками Ющенка не вдалося домовитись. Було багато народу і тому з „Нестлє” нікого не запросили, забули. Але у майбутньому такого не буде. Мер любить цукерки і не боїться це визнати. Ще він любить Івасика-Телесика. Ще він любить пиво. Ще він любить критику.
Бо свято вдалось. Ще ніколи у центрі Львова не було стільки народу. Про це Садовий балакав зі старожилами. Садовий хоче розкрутити бренд Львова, бо попередня влада не розуміла, що таке бізнес і тільки стригла капусту з ділових людей. А так не можна. Треба ділитись.
Садовий наїхав на державу якій вигідно, щоб люди брали хабарі. Влада таку людину зловить, тримає на прив’язі. Контролює. Влада хоче усе контролювати. А це парфумить тоталітаризмом та бубликами Буша.
Садовий пожалівся на маленьку зарплатню. Чому Олійник може отримувати 16 штук в місяць, а він лише 2? Чому? Де справедливість? В українському законодавстві справедливості немає! А Садовий вже з 18 років працював і заробляв копійчину.
Бо як стали заможними львівські багатії? Мали кіоска. Потім пішли замутки з землею. І гроші полились струмочком. Рущишин, нічтоже сумяшися, – нє, вони мали митниці. Садовий – а це, інші багатії. Розмову закінчено.
Хоч мер і любить Івасика-Телесика, але чудес не буває. І не потрібно думати, що прийшов Садовий і буде чудо. Він настільки вріс у гасло arbeit macht frei, що не має навіть часу залізти в інет, і дізнатись про блискавичну кар’єру Базіва. А ви говорите про чудо.
Щодня йому приходить більше 1000 листів, сотні дзвінків, 750 забрало багато часу, сил та енергії, але він обіцяє заїхати на кожне львівське підприємство. Самопоміч forever!
Головний редактор журналу „Дєлавой” Олена Шрамко передає слово Віктору Скляру, директору львівської філії „Киевстар”. ЛОгіка – мобільний зв’зок важливий для населення як і опалення. Оп-па – європа! Нехілий умовивід.
Скляр жаліється на нерозумного керівника Галицького р-ну. Садовий знову гортає журнал у пошуках інтегральних малюнків.
Грозний-Рущишин робить спробу підняти сонне царство круглого столу від сyпрематичного сну. Красно подякував проффесору Януковічю за пізніший прихід Європи до наших країв. Чудак – молоток! Впевнено. Агресивно. З характером. Знає чого хоче.
Пошкодував про неможливість творчої співпраці з жителями Марсу. Так і доведеться до Апокаліпсису мати справу з українськими бюрократами. З цими вершниками без голови, вершків ложкою не наїстись. Інвестори хочуть лише лаве, а ми, підприємці Львова – хочемо ще й лишити місто для своїх дітей. Тому потрібно готуватись до їх нашестя (інвесторів), щоб не піти на дно.
Зеновій Бермес зазначив про те, як важко на Україні вести бізнес. Про те, що влада лише зрідка тішить бізнес. Раніше владі потрібно було 1200 дозволів від підприємців, тепер – 227. І весь цей вавилон виписаний у 88 законах. Як так можна жити?
Радченко випрошує у Садового хлєстакова-куратора. Садовий: а нащо вам куратор? я сам буду вас курувати. Німа сцена.
Садовий-міфотворець. Гомер львівського часу. Глаголить про підводне каміння сізифної праці у Львові. Бо у Львові думають одне, говорять – 2, а роблять 3. Еврика!!! І тому звідси усі втікають. І тому, Садовий хоче це змінити. Танталові муки нашого суспільства – влада – віддзеркалення суспільства. Це важкий процес. Кримінальний ексцес. Ментальний абсцес. Батьківщина поетес.
Садовий хоче, щоб усі відчули зміни. Це як автотренінг. Мантра. Вервичка.
Садовий хоче, щоб його відпустили на побачення зі Світовим банком. Відпускаєте – говорить батько міста. Він міцно оселився у ролі pater noster. Він наче втихомирює бурю над Галілейським озером. Наче Мойсей на горі Синай. Відпускаєте!
Відпустившись, говорить про виставковий комплекс у Рясному 2 на 30 000 кв. м. Щось подібне він бачив у Лейпцигу. Тому такий комплекс будуватимуть німці. Рущишин каже, що там його будували українці. Садовий каже, що українці там тільки пісок носили. Глухоніма сцена.
Садовий каже, що Львів це, apriori, культурна столиця України. Львів був успішний тоді, коли була Австрія. Коли Австрія привезла сюди всіх своїх людей. Круто. Давайте віддамо Львів в оренду японцям. Років так на 10. І виберемо мера самурая. А якщо, щось не так, то харакірі йому, харакірі.
Аутична сцена. Фуршет. Перерва. Nach House, liebe Freunde.
ІА "Вголос": НОВИНИ