Петро Толочко - академік, директор Інституту археології національної академії наук, народний депутат України, член виборчого списку Народного блоку Литвина
Ви приїхали до Львова під гаслами порозуміння і примирення. На Вашу думку, чи зможе блок Литвина стати тою політичною силою, яка спроможна сконсолідувати „помаранчеві” та опозиційні сили?
Я не переконаний, що блок Литвина стане цією силою, але я впевнений в тому, що блок Литвина пропонує цю благородну ціль для України. Цілком зрозуміло, що на шляху поборювання і протистояння Україна нічого виграти не може. І тому, дякувати Богу, з’явилась така політична сила на чолі з потужним лідером, нині головою Верховної Ради, яка пропонує стабілізаційний шлях розвитку України. Я думаю, в політикумі якийсь час переважатиме певна емоційність як наслідок помаранчевої революції, але з кожним днем люди будуть розуміти, що це шлях в нікуди. Якщо, скажімо, буде переважати помаранчевий спектр в парламенті, то протистоятиме йому синьо-білий і навпаки. Якщо не буде третьої політичної сили, зваженої та поміркованої, то ми приречені на протистояння. Думаю, Україна не витримає цього, тому я переконаний, що сила, яку очолює Володимир Литвин, діє в інтересах України.
Але помаранчеві, як і синьо-білі, мають підтримку електорату. Чи Ви, можливо, проводили переговори, щоб стати тією консолідуючою політичною силою, навколо якої створювалась би коаліція?
Ви цілком слушно помітили, що і в помаранчевих, і синьо-білих є свій усталений електорат, який відповідно голосував під час виборів президента і, очевидно, буде голосувати на виборах до Верховної Ради. У нас такого сталого електорату не було, ми не проходили попереднє випробування виборами президента. Але я переконаний, що наш електорат частково складатиметься з помаранчевих, які не поділяють радикальності своїх вождів і, зрештою, не побачили того реального результату, який їм обіцяли. Очевидно, цього так швидко не можна було досягнути, але не потрібно було й обіцяти. Ми також розраховуємо, що частина синьо-білого електорату буде сповідувати нашу серединну зважену прагматичну позицію. Там також люди, які не вірять сьогоднішнім обіцянкам своїх вождів. І поза тим, в суспільстві завжди є якась частина поміркованих людей, які в усі часи були посередині і не схилялися до крайнощів. Тому ми сподіваємось, що ця електоральна ніша буде наша.
Скільки це буде відсотків? І на Львівщині, зокрема?
Я боюсь прогнозувати кількість відсотків, але думаю, якщо блок Литвина візьме10-15% в масштабах всієї України. Це той необхідний мінімум, який би міг збалансувати політичний спектр у парламенті і стати справді цементуючою політичною силою.
Наскільки я зрозумів, перебуваючи на Львівщині, тут буде і далі переважати помаранчевий спектр чи біло-сердечний, бо деякі політичні сили вже поміняли свої символічні кольори. Але в мене таке враження, що достатньо і людей, які підтримують зважену політику Володимира Литвина. Я не знаю, скільки це буде відсотків, але в мене таке враження, що вони зростають.
А щодо коаліції?
Сьогодні ви чуєте виступи лідерів різних політичних сил. Помаранчеві говорять, що вони ніколи з синьо-білими не підуть на контакт і на блок, і навпаки. Мені здається, це абсолютно тупиковий шлях. Мудрі політики так не діють. Очевидно, доведеться домовлятись, якщо ми хочемо, щоб у нас була Україна і щоб вона розвивалась. Тому у нас, в Блоці Литвина, така позиція: ми будемо підтримувати всі розумні ініціативи, насамперед ті, які будуть в дусі концепції примирення. Якщо в помаранчевих є біло-сині конкуренти, а в біло-синіх є помаранчеві, то в нас немає таких противників, тому ми будемо співпрацювати і з тими, і з тими. Я думаю, що вони теж поміняють свою риторику, коли прийдуть у парламент, тож доедеться домовлятись.
Можливо, у вас вже є свої кандидати від блоку на посади прем’єр-міністра і спікера?
Ви знаєте, коли я аналізую виборчий список нашого блоку, то я бачу кілька потужних фігур, які би могли претендувати на ці посади. На голову Верховної Ради — це діючий голова Володимир Литвин. Він був спікером парламенту чотири роки і довів, що може забезпечити продуктивну роботу парламенту. У критичні моменти нашої історії, зокрема в грудні 2004 року, він показав, що може взяти відповідальність на себе. Інша справа, наскільки це юридично бездоганно, але він це може. Отже, голову парламенту ми вже маємо. Що стосується голови Кабінету міністрів, то в нас є кілька потужних фігур: це Володимир Семиноженко, академік Національної академії наук, який вже кілька разів був віце-прем’єром – я вважаю, що пройшовши таку школу, він міг би бути і прем’єром. У нас в списку є Валерій Самоплавський, який в тридцять п’ять років став міністром лісового господарства – потужна інтелектуальна фігура. Є цілий ряд інших, хоча ми сьогодні не ділимо портфелі. Наш список складений так, що якщо ми б були у певній коаліції, що б ми могли запропонувати.
Якщо будуть після виборів домовленості щодо створення коаліції, наскільки блок Литвина готовий йти на компроміси, зокрема пожертвувати певними посадами?
Це питання більше до голови блоку Володимира Литвина. А як на мене, то блок може поступитись своїми особистими амбіціями і наш блок ніколи не говорить, що „тільки так, як ми, і ніяк інакше” або „ми підемо в коаліцію, але лише тоді, коли нам дасте такі і такі „портфелі” – ми так ніколи це питання не ставили. І блок, який проповідує ідеологію примирення, третьої сили, він і не може так категорично ставити питання. Отже, ми будемо шукати компроміси.
Не секрет, що пропрезидентські сили орієнтують себе на захід, опозиційні – на схід. Яку позицію в цьому питанні займає блок Литвина?
Ви знаєте, це проблема України. Це не тому, що помаранчеві і біло-голубі щось собі вигадали – це все люди, відбиток певних настроїв виборців і цілих регіонів. І з цим потрібно рахуватись. Наш блок сповідує таку ідеологію, що Україна мусить бути там, де цього вимагають її національні інтереси: і інтегрованості в західний світ, не лише економічної, але й культурної, і добросусідських, взаємовигідних відносин з Росією і з країнами пострадянського простору. Інакшого шляху немає, у нас економіка на 30% зав’язана на ринок Росії. Ви бачите по останніх подіях: тільки зіпсувались відносини, як нас всіх почалоо в лихоманити. Тому наш блок сповідує таку концепцію розвитку: Україна мусить бути там, де це диктують її національні інтереси, а не тільки на захід або тільки на схід. Це так не можна вирішувати.
Щодо Росії, як Ви оцінюєте газові домовленості з Росією, наскільки вони є вигідними чи невигідними для України, і яка загалом Ваша оцінка останніх економічних криз, зокрема і „молочної”?
Що стосується газової кризи, то я не є спеціалістом в цій сфері, але оскільки я у Верховній Раді слідкую за ситуацією і слухав звіт Єханурова, голови Кабінету міністрів, то мені здалось, що газова угода з Росією принаймі не прозора. Є цілий ряд моментів, які абсолютно не прозорі: ми не знаємо, зрештою, буде у нас по 95 доларів газ чи потім буде інша ціна. До угоди є сім підзаконних актів, яких просто люди не знають, а там, виявляється, є якісь напів кабальні зобов’язання України про віддання в оренду наших газосховищ; є „Укренерго”, яке непрозоре на 50% принаймні в тій частині, яку комплектує Україна, є ще цілий ряд інших моментів. Тому ми з самого початку говорили, що ця газова епопея вимагає більш прозорого ставлення до неї з боку уряду і з боку парламенту, у зв’язку з цим ми і відправили Кабінет міністрів у відставку.
Звичайно, тут є політичні моменти, і з цим мусимо рахуватись. Тут вже важко знайти хто крайній: ми сказали, що переходимо від бартеру до ринкових відносин, і Росія радо за це вхопилась, ми сказали, що хочемо, щоб транспортування газу коштувало не 1 долар 7 центів, а 1 долар 60 центів, а вони сказали, що піднімають ціну на газ за тисячу кубів. Ми вирішили, що транспортування тільки по нашій території, але в них також труби, по яких проходить газ... Ми тоді підняли проблему чорноморського флоту і маяків, потім виникла проблема поставок в Росію м’яса і молочних продуктів, і це як лавина, закручується, таких проблем у нас не було в минулому. Мені здається, що сьогодні наша влада мало кваліфікована, не вміє домовлятись. Кучма, колишній президент, говорив, що виникали час від часу проблеми, але тоді, каже: „Я їхав в Москву, я їхав в Ашхабад, я їхав в Ташкент і домовлявся”. Отже треба домовлятись, іншого не дано. На шляху конфронтації Україна більше програє, ніж виграє, бо торговий оборот Росії в Україні становить 6%, а України в Росії – 33%.
Тобто, Ви вважаєте, що всі кризи це від невміння керівництва держави домовлятись, чи, можливо, й підвищення політичного тиску з боку Росії?
Я вважаю, що це невміння домовлятись, хоча якесь підвищення тиску з боку Росії також є, оскільки ми проголосили, що йдемо в НАТО і Євросоюз, Росії очевидно це не вигідно. І Росія сказала, що раз ви йдете в НАТО, то і платіть так як натовські держави. Тут присутній політичний момент, але в основному це невміння і ще й небажання домовлятись. Коли виникла м’ясомолочна криза і міністру говорили: „Їдь в Москву”, він розводив руками: „Мене там ніхто не жде”. Тебе ніхто не жде, але ти їдь і домовляйся, іншого виходу немає. І зрештою поїхали, і я чув, що наче вже підписують угоду, яка стабілізує цей ринок. Домовлятись з сусідами це єдиний шлях, воювати ж ми не будемо.
ІА "Вголос": НОВИНИ