Ми сидимо гуртом за довгим столом. На столі – яблука, грушки, узвар, вода. Ми зібралися тут аби поспівати. Ось так просто – поспівати українських пісень, як колись збиралися наші діди та прадіди.
Це давній-предавній український звичай: збиратися разом вечорами та співати. Єдина відмінність сьогоднішнього вечора – у мене за спиною на підлозі лежать матраци. Тут живуть люди.
Як пісня встановлює мир у серці
Відколи Львів почав приймати переселенців, у цьому невеличкому приміщенні живуть ті, яких російські окупанти вигнали з їхніх домівок.
Як розповіла художній керівник театрального центру «Слово І голоС» Наталія Половинка, ідея таких спільноспівів виникла ще до початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну.
«Тоді була така напруга у повітрі. І ми собі запланували провести «Під грушкою» якраз на ті вихідні – 25, 26 та 27 лютого. Ми вирішили замість запланованих вистав сісти за одним столом з гостями і співати. Щоби в серці встановити мир. А вже 24 лютого розпочалися бої», - згадує вона.
За словами Наталії Половинки, цей проект назвали «Під грушкою», тому що колись родина після весняного, літнього чи раннього осіннього вечора, після робіт в полі, на городі чи в господі, збиралися під грушкою чи під яблунькою, клали на стіл що було. І, поміж розмовами, співали.
Втілення проекту відкласти. Проте зараз він виявився дуже потрібним та на часі.
Приєднатися до спільноспівів може кожен охочий. Вони відбуваються у п’ятницю, суботу та неділю о 18.00. Цей проект не має встановленого сценарію. І кожного разу тут можуть співати інші пісні. Адже Україна багата піснями.
Тут співають і дуже давні пісні, які співали наші пращури. І пісні, які звучали в родинах. В різних родинах – на Полтавщині, у Вінниччині, на Харківщині.
«Ми вирішили, що зберемо тут усіх, хто хоче співати. Ми не робимо поділу між артистами і аматорами. До нас можуть приходити як львів’яни, так і ті, хто приїхав до Львова на трохи чи на довше. Ми будемо співати і говорити про життя», - розповідає Наталія Половинка.
Не всі присутні знають слова пісень. Починають шукати в інтернеті. Але їм кажуть: «Не хвилюйтеся, ви зараз все згадаєте». І справді, все згадується.
На деяких піснях виникають творчі суперечки, бо: «У нас співають так. А у нас – ось так. Бо ось це співається спочатку, а за ним – ось це. А ось ці слова ви чогось не співали».
Але суперечки швидко припиняються, коли хтось затягує нову пісню.
Ворог над головами літав та лякав
Перед початком співів усім присутнім жінкам подає та присовує стільчики пан Юрій. Він - науковець з Харкова. І він мешкає у цій залі вже четвертий тиждень.
Показує мені на кут і каже, що це його місце. Він також із задоволенням співає і перепрошує, якщо щось було не так. Зізнається, що раніше співав у Харківському аматорському театрі фізико-технічного інституту низьких температур. Але відтоді минуло вже тридцять років. Окрім того, у цьому імпровізованому хорі він - єдиний чоловік, який співає. Інші чоловіки тільки слухають.
Про себе розповідає мало і неохоче.
«Виїхав, як тільки розбомбили наш район. Подивився: війна-двері у хаті – ніякі, що зі стелею – не зрозуміло. Єдине, що можна зробити: сидіти у підвалі та чекати чи попадуть у тебе. Це мені не дуже сподобалося», - пан Юрій намагається говорити з гумором, але це не дуже у нього виходить.
Розповідає, що в перші дні над головами мешканців Харкова літали рашисти на літаках та лякали їх.
«Люди намагаються залізти у вагони. Діти плачуть, жінки кричать, собаки-кішки верещать. А згори летять дві «сушки», знижуються прямо над головами, лякають. Зараз, кажуть, вже так не нахабніють. Поганяла їх наша ППО», - каже він.
А в ті перші дні харків’яни знали, що якщо летить літак, то скоро будуть бомбити.
То ж зараз він мешкає у невеличкому приміщенні, куди його поселили у міській раді Львова, разом з кількома іншими переселенцями. І очікують. може знайдеться кращий прихисток. Тому що цим людям нема куди йти: їхні домівки або розбомблені, або - окуповані.
Опісля двох годин співів оголосили повітряну тривогу. І всі тимчасові переселенці чемно зійшли у сховище. Бо вони знають: якщо виють сирени, то ворог скеровує свої ракети та бомби на мирні міста України.
Додамо, що окрім спільноспівів «Під грушкою», учасники театрального центру «Слово І голоС» щопонеділка, вівторка і четверга співають давні духовні наспіви у Гарнізонному храмі Петра і Павла після служби о 18.45. Сюди теж можна прийти, поспівати та помолитися.
Нагадаємо, як повідомляв «Вголос», у Львові художник створює ікони у техніці плетіння маскувальних сіток.
ІА "Вголос": НОВИНИ