Ця визвольна війна України проти російських окупантів принесе в українську культуру сплеск літератури та нових авторів, які писатимуть про війну цікаво, з гумором та чуттєво.

Таку думку висловила у розмові з «Вголосом» директорка Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука Тетяна Пилипець. 

Українці почали більше читати

За її словами, вже сім місяців бібліотека на площі Ринок у Львові працює на два фронти: як волонтерський центр, так і як бібліотека.

«Мені було важко залишатися в площині бібліотечного життя. Перші два місяці я жила тільки як комендантка волонтерського центру. Але потім мої дорогі військові натякнули, що хотіли б мене бачити знов у сукенках, в макіяжі, щоби вони мали можливість подивитися презентації та послухати цікавих людей», - каже директорка бібліотеки. 

Вона згадує, що в перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну в бібліотеку приходили тисячі людей, які шукали прихистку у Львові, плели сітки. І, паралельно, долучалися до літературного життя: тут відбувалися поетичні читання, зустрічі з авторами та презентації. 

Також у бібліотеці помітили, що кількість їхніх читачів, які прийшли до них вперше і почали брати книги додому, збільшилася на 30 відсотків. 

Оскільки це бібліотека для юнацтва, отже і книги, які тут читають та пропонують, це здебільшого - сучасна література. 

«Ми помітили, що внутрішньо переміщені особи беруть додому книги для своїх дітей. Вони цікавилися літературою за шкільною програмою. Я роблю висновок, що для тих, хто змушений був покинути свої домівки та втікати через війну, оці списки рекомендованої літератури для читання стали для них ототожненням дому та стабільності», - говорить Тетяна Пилипець. 

Плетіння сіток: як все починалося

Зараз у бібліотеці стоять кілька каркасів, на які натягнуті основи для плетіння маскувальних сіток. Людей, які плетуть ці сітки, вже не так багато, як це було навесні. Але робота все одно не припиняється. 

«Ми дуже вимогливі до технології плетіння сітки. У нас завжди є координатор, який покаже як правильно плести. І ми залучаємо до плетіння наших гостей, які приходять на презентації», - розповідає комендантка волонтерського центру.

І пояснює, що технологію плетіння сітки скоординували разом з військовими, яким потім передають цей захист. 

Проте плести сітки в бібліотеці почали не відразу. Тетяна Пилипець згадує, що вона сама плела кікімори з 2014 року.

А зранку 24 лютого її розбудив дзвінок від племінниці з Харкова, яка, плачучи, повідомила про бомбардування міста. 

«Я прийшла на роботу. Син пішов у військкомат. І я попросила свого помічника зробити собі малий стенд аби плести кікімори. Почала її плести на першому поверсі коло дверей, оскільки від цієї роботи багато пороху. Через двері мене було добре видно. Почали підходити люди. Наступного дня їх було понад п'ять сотень. А на вихідних - понад тисяча», - каже директорка бібліотеки.

Так тут виник волонтерський хаб, де люди знайомилися, об'єднувалися та виконували різні, потрібні для фронту роботи. В тому числі й плели сітки. 

Тетяна Пилипець каже, що в перші три тижні навіть бачила в бібліотеці чи не увесь акторський склад серіалу «Мати Кайдаша». Тут зустрічалися як звичайні українці, так і медійні особи, яких, зазвичай, ми бачимо з екранів телевізора. 

«Плести кікімори, коли так багато людей, складно. Тому тут з'явилися безконечні стенди для плетіння сіток. Їх було понад 20 і їх розташували майже у всіх кімнатах», - згадує комендантка. 

Зараз їх всього чотири, але вони - великі, на яких одночасно плетуть вісім сіток, розмірами 4,5 метри на 8-10 метрів.  

Що читатимемо після війни


У 2019 році, з ініціативи бібліотеки на Ринку у Львові, започаткували Всеукраїнський форум військових письменників. Це є літературний фестиваль, який об'єднав військовослужбовців-письменників з досвідом війни. Точніше, письменниками ці воїни стали після того, як здобули досвід на війні та змогли його викласти у своїх прозових та поетичних творах. 

Тетяна Пилипець з багатьома з ними досі підтримує контакти, хоча з 24 лютого вони знову взяли до рук зброю та боронять Україну від російських окупантів. Ті ж, кому поранення не дозволили перебувати на передовій, волонтерять. І - продовжують писати. Хтось пише і викладає частинами на своїх сторінках у соцмережах, хтось - поки що ховає свої записи від загалу. Проте, після нашої перемоги, всі ці рукописи видадуть.

«Буде багато чуттєвості, багато гумору. У військову літературу зайде багато військової чуттєвості. Ми побачимо, що чоловіки вміють щиро плакати та смітися. Спадуть оті шори та хибні переконання, що чоловіки не плачуть. І з цієї великої війни у нас народяться свої Гемінгувеї», - вважає директорка бібліотеки на Ринку. 

На її думку, саме ветеранська література набуде популярності як в Україні, так і у світі протягом п'яти-семи років після нашої перемоги. 

Читайте також у «Вголосі»: як у бібліотеці зі смужок та техніки плетіння маскувальної сітки народився портрет «азовця». 

ІА "Вголос": НОВИНИ