[media=17064,17067,17070,17072,17075,17076,17077,17078,17081,17084,17086,17089,17091,17094,17097,17099,17102,17104,17106,17109]
Чудотворці з Львівської облради люблять займатись фігньою. То нагороджують старпьорів невідомо, за які блати. То захищають дружній народ Тибету від офігівших хінчиків. А то – розводять нафталінову кон'юнктурку з представниками львівської інтілігєнції.
Останньою хохмою облради була пропозиція щодо нагородження децибельних піплів з нагоди "90-річчя від дня проголошення Західно-Української Народної Республіки". А, особливо дебілувато звучала заслуга, за яку мали нагороджувати прометеїв духу. Вони б нагороджувались за активну участь в національно-визвольних змаганнях 1990-2000-х років. З таким успіхом, можна було нагородити поголовно усю Львівську область, а не тільки окремих її представників.
Але як кажуть мудрі люди, облрадівська влада потрохи загинається, віє вітер перезмін, от і вирішили люди скинутись собі на якісь цяцьки на груди.
Сьогодні відбулось вручення обласної премії 2008 року в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури. Їх результати спокійно можна знайти в неті.
Вік більшості переможців перевалив за цифри 45-50, тому писати про якусь їх актуальність – тоталітарно тупо. Більшість з них відомі у вузькому колі своїх інтілігєнтів, вважають себе вразливими мистцями і люблять плакати на людях.
Радує, що облрада (до якої приєднався Кміть) врахувала усі попередні марафонські запливи і побистрячку провела потрібне нагородження. Вклались в годинку, якби не рагульська промова Лубківського.
Останній путається в реальності, як їжак в тумані. Називає Сеника і Кмітя – Миколами. Потім називає їх Мирославами. Біля нього сидить головна літераторка Львівщини – Марія Якубовська, яка запам'яталась на зустрічі інтілігєнції з Януковичем своїм віршованим забігом во славу приїхавшої влади. Як вже зазначалось, більшість присутніх мистців та мисткинь поросли мохом і тому, що з них візьмеш, окрім діагнозу.
Ведучий поставленим голосом офіціозу, як за дідуся Лєніна вичитував імена переможців. Переможці, яко лауреати Оскара – дякували усім-усім і плакали. Сеник і Кміть стояли на варті своїх нагородних дислокацій. Сеник в ролі дємбеля, пофігістично сяяв посмішкою навколо. Кміть в ролі душари, незручно почувався на голому просторі без автомата в руках. Погляд його розсіювався і надовго заглючувався на австрійських курортах. І все, через погану конфігурацію розставлених стільців.
Нафталінова туса стріляла бомкі, гнала пургу і поводилась відверто кічево. Актуальністю не пахло. Чогось, ще можливо цікавого десь там, ще можна очікувати від Содомори та "Театру у кошику".
Хто такий Левко Різник і чим вирізняється його книжка про Франка від мільйона інших – відомо тільки Гуффі. Що особливо в поезії Ярослави Павличко, окрім традиційного оспівування тяжкої жіночої долі – знає тільки видавництво "Літопис". Хто такий журналіст Олександр Масляник, якому сам В'ячеслав Чорновіл 2-ва рази потиснув руку? Яка його актуальність? Дали премію перед виходом на пенсію? То нехай обласна рада й організує пенсійний фонд для таких стапьорів і не триндить про якісь досягнення в культурі.
Роботи переможців з областей образотворчого мистецтва, народної творчості та дизайну – загублена у віках. Хто їх бачив? Була якась навколо них дискусія? Ансамбль "Веселі черевички" – це, напевне, прикольно після пару тяг, але давати архітектурну нагороду за проект "Скрині" на Городоцькій – це треба нормально було вмазатись.
На фініші почав ляпати Лубківський, у кукриніксному руслі звинувативши невідомих циніків у безбожному посяганні на дружбу влади і мистців. Лубківський вилизав усе, що можна було вилизати у влади і в маразматичному снів звалив на фуршет. Совок і в Африці совок.
Тішитись тим, що це маразматичне покоління незабаром звалить до доброго боженьки, якось не доводиться. Наступні покоління львівської інтілігєнції – ще більш гнилі в своєму бажанні попантуватись перед піплами і зрубати на тому бабуліна. То й ж Грицак зі своєю манічкою поголовного вибачення перед євреями та звинуваченнями у антисемітизмі. Що вже тоді писати про таких світочів високої думки, як Расевич, Римська, Павлів та інші маніакально-депресивні піжони з глибоким месіанським покликанням.
Про ще молодше покоління, взагалі немає чого казати. Там, окрім вимахування на голому місці, інфантилізм, бажання приєднатись до Кульпаркова (бо це так важливо для мистця) та плагіату – нічого не катафотить. Будь-які нормальні ідеї зарубуються на корню і гуд-бай май лав гуд-бай.
Криза б мала щось в тому змінити. Але це вже покаже 2009 рік.
Останньою хохмою облради була пропозиція щодо нагородження децибельних піплів з нагоди "90-річчя від дня проголошення Західно-Української Народної Республіки". А, особливо дебілувато звучала заслуга, за яку мали нагороджувати прометеїв духу. Вони б нагороджувались за активну участь в національно-визвольних змаганнях 1990-2000-х років. З таким успіхом, можна було нагородити поголовно усю Львівську область, а не тільки окремих її представників.
Але як кажуть мудрі люди, облрадівська влада потрохи загинається, віє вітер перезмін, от і вирішили люди скинутись собі на якісь цяцьки на груди.
Сьогодні відбулось вручення обласної премії 2008 року в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури. Їх результати спокійно можна знайти в неті.
Вік більшості переможців перевалив за цифри 45-50, тому писати про якусь їх актуальність – тоталітарно тупо. Більшість з них відомі у вузькому колі своїх інтілігєнтів, вважають себе вразливими мистцями і люблять плакати на людях.
Радує, що облрада (до якої приєднався Кміть) врахувала усі попередні марафонські запливи і побистрячку провела потрібне нагородження. Вклались в годинку, якби не рагульська промова Лубківського.
Останній путається в реальності, як їжак в тумані. Називає Сеника і Кмітя – Миколами. Потім називає їх Мирославами. Біля нього сидить головна літераторка Львівщини – Марія Якубовська, яка запам'яталась на зустрічі інтілігєнції з Януковичем своїм віршованим забігом во славу приїхавшої влади. Як вже зазначалось, більшість присутніх мистців та мисткинь поросли мохом і тому, що з них візьмеш, окрім діагнозу.
Ведучий поставленим голосом офіціозу, як за дідуся Лєніна вичитував імена переможців. Переможці, яко лауреати Оскара – дякували усім-усім і плакали. Сеник і Кміть стояли на варті своїх нагородних дислокацій. Сеник в ролі дємбеля, пофігістично сяяв посмішкою навколо. Кміть в ролі душари, незручно почувався на голому просторі без автомата в руках. Погляд його розсіювався і надовго заглючувався на австрійських курортах. І все, через погану конфігурацію розставлених стільців.
Нафталінова туса стріляла бомкі, гнала пургу і поводилась відверто кічево. Актуальністю не пахло. Чогось, ще можливо цікавого десь там, ще можна очікувати від Содомори та "Театру у кошику".
Хто такий Левко Різник і чим вирізняється його книжка про Франка від мільйона інших – відомо тільки Гуффі. Що особливо в поезії Ярослави Павличко, окрім традиційного оспівування тяжкої жіночої долі – знає тільки видавництво "Літопис". Хто такий журналіст Олександр Масляник, якому сам В'ячеслав Чорновіл 2-ва рази потиснув руку? Яка його актуальність? Дали премію перед виходом на пенсію? То нехай обласна рада й організує пенсійний фонд для таких стапьорів і не триндить про якісь досягнення в культурі.
Роботи переможців з областей образотворчого мистецтва, народної творчості та дизайну – загублена у віках. Хто їх бачив? Була якась навколо них дискусія? Ансамбль "Веселі черевички" – це, напевне, прикольно після пару тяг, але давати архітектурну нагороду за проект "Скрині" на Городоцькій – це треба нормально було вмазатись.
На фініші почав ляпати Лубківський, у кукриніксному руслі звинувативши невідомих циніків у безбожному посяганні на дружбу влади і мистців. Лубківський вилизав усе, що можна було вилизати у влади і в маразматичному снів звалив на фуршет. Совок і в Африці совок.
Тішитись тим, що це маразматичне покоління незабаром звалить до доброго боженьки, якось не доводиться. Наступні покоління львівської інтілігєнції – ще більш гнилі в своєму бажанні попантуватись перед піплами і зрубати на тому бабуліна. То й ж Грицак зі своєю манічкою поголовного вибачення перед євреями та звинуваченнями у антисемітизмі. Що вже тоді писати про таких світочів високої думки, як Расевич, Римська, Павлів та інші маніакально-депресивні піжони з глибоким месіанським покликанням.
Про ще молодше покоління, взагалі немає чого казати. Там, окрім вимахування на голому місці, інфантилізм, бажання приєднатись до Кульпаркова (бо це так важливо для мистця) та плагіату – нічого не катафотить. Будь-які нормальні ідеї зарубуються на корню і гуд-бай май лав гуд-бай.
Криза б мала щось в тому змінити. Але це вже покаже 2009 рік.
ІА "Вголос": НОВИНИ