Наведемо, як приклад, витяг із матеріалу протоієрея Созонта Чобича «Слова на свято Покрови Пресвятої Богородиці», опублікованого «Православним вісником» (–1986. –№ 10. –С. 17-19).
Спочатку йдеться про започаткування свята, його історичну основу на підставі даних візантійського історика Зонара. Далі зазначається, що «празник «святої Покрови» на Русі урочисто справляється з XII століття, а Пресвяту Марію в нас названо «Матір’ю руського краю». Впродовж усіх віків наш працелюбний люд звик доручати Небесній Цариці тяжку працю своїх рук. Численні старі ікони Пречистої, чудотворні ікони під різними назвами, які тепер знаходяться в наших православних церквах, свідчать, що побожне шанування Пречистої Богородиці, глибоко вкорінене в серця нашого православного народу.
З-поміж усіх європейських країн і народів Русь була найбільше віддалена на Схід. Довгий час їй доводилося вести боротьбу з різними кочовими племенами, які нападали на нашу державу, поневолювали наших людей. У тій тяжкій боротьбі наші предки знаходили підтримку в молитвах до Пресвятої Діви Марії.
Було це в 1673 році. Турки здобувши Кам’янець-Подільський, пішли на місто Теребовлю. В ті часи Теребовля, обгороджена муром, була фортецею. Щоб прокласти собі дорогу до нашого краю, туркам треба було взяти місто. Вони підклали під мури вибухівку і хотіли висадити в повітря всю фортецю. У цей страшний час збіглися побожні жителі Теребовлі до замкової церкви. Всю ніч вони стояли перед чудотворною іконою Богородиці і слізно просили врятувати їх. Перед ранком стався вибух, але недбало закладена вибухівка, повбивала самих турків. Дякуючи за врятування, побожний народ Теребовлі разом із своїм архієреєм вирішив для більшої слави Божої і всенародного вшанування перенести Теребовлянську чудотворну ікону Богородиці до кафедрального собору у Львові, де вона побожно зберігається і досі.
За переданням святої Церкви, Пресвята Діва особливо піклується про людську душу в години смерті, коли вирішується доля вічного спасіння чи осудження. Одним словом, Пресвята Богородиця є Заступницею і Покровителькою всіх християн у Свого Сина і Господа. Тому всі віруючі підносять до Неї свої молитви. Різні народи величають Її на Сході і Заході, Півночі і Півдні. На Її честь і під Її материнський покров будують або віддають в опіку храми, церкви, молитовні доми, до Її чудотворних ікон поспішають тисячі прочан, пригнічених недолею життя або щирих і побожних християн, які хочуть величати Її як всеблагу Матір і Царицю неба.
Усі ми, віруючі, поспішаймо під цей материнський покров Пресвятої Богородиці, нашої посередниці перед Богом. До Неї піднімаймо свої руки, благаймо Її, щоб випросила для нас у Свого Сина –Спасителя – мирне і щасливе життя на землі, і покладаймо на Неї всю свою надію, бо Вона є Матір’ю милосердя, уздоровленням хворих і очищенням грішників. Прославляймо Пресвяту Богородицю, нашу Заступницю і Покровительку, і молімось до Неї, любімо й величаймо Її нині і по всі дні життя нашого на землі. Амінь».
Сьогоднішня читацька аудиторія запримітила також, що у “Слові” відсутній, бодай, натяк про перше віддання під Покров Пресвятої Богородиці нашого народу князем Ярославом Мудрим (1019-1054). 1663-го у судовій книзі м. Теребовлі під присягою засвідчено, що у четвер і суботу перед Великоднем ікона Богородиці плакала у церкві, заснованого 1600 року Преображенського монастиря. Варто також зазначити, що за даними ієромонаха Андрія Йосафата Григорія Труха, ЧСВВ, чудотворний образ Божої Матері з Теребовлі до Львова переніс і вмістив його на вівтарі у кафедральному соборі св. Юра львівський єпископ Йосиф Іван Шумлянський (1643/1676-1708). Це сталося 1673 р., аби врятувати її від постійних нападів турків і татар. У 1704 р. під час облоги Львова шведськими військами під командою генерала Штельбока Йосиф Шумлянський вийшов з іконою до людей. Куля влучила в ікону, яку ніс єпископ перед собою і застряла в ній. Так було врятовано життя Шумлянському, до того ж шведи не взяли Львів. Єпископ наказав кулю підчепити на золотому ланцюгу до ікони. У соборі св. Юра звели спеціальну капличку для ікони, запросили ченців для догляду за нею, заснувавши для цього відповідний фонд. У заповіті владики читаємо, щоб образ найсвятішої Діви: «Залишався навічно на тому ж місці зі всіма сріблами, прикрасами і апаратами» і, щоб фундації його ніхто не порушував. Так ікона стала святинею Львова і була встановлена на найпочеснішому місці в соборі св. Юра. Під час пастирського і державного візиту в Україну та перебування у Львові перед Теребовлянською іконою молився Святий Папа Римський Іван Павло II (1920/1978-2005). 25 червня 2001 р. Святіший отець особисто коронував Теребовлянську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці.
У експозиції Львівського музею історії релігії представлена копія Теребовлянської Божої Матері (поч. XVIII ст.) майстрів Риботицької школи. Риботичі – містечко поблизу Перемишля, давнього визначного центру іконопису. Копія цієї ікони потрапила до музею внаслідок передачі її Львівським історичним музеєм (1 квітня 1973 р.). Таких копій було декілька, що свідчить про значну популярність Теребовлянської ікони в Галичині. Та й бічний престол собору св. Юра у Львові освячений на честь Покрови Пресвятої Богородиці. В честь Покрови Пресвятої Богородиці відправляють акафіст.
Сьогодні на теренах Львівщини маємо десятки храмів, капличок, сотні ікон, посвячених Покрові Пресвятої Богородиці. Його ім’я має кафедральний собор (освячено 4 грудня 1990 р.) Львівсько-Сокальської єпархії (керуючий – Високопреосвященний митрополит Димитрій (Рудюк) УПЦ-КП. До слова, у соборі маємо також запрестольний образ Покрови Божої Матері (1990). У бічній наві правої сторони собору розміщена копія чудотворної ікони Теребовлянської Божої Матері (святкування в Її честь якраз припадає на престольний празник собору – Покрови Пресвятої Богородиці. Якось, розповідаючи про кафедральний собор, його ключар о. Павло Кочкодан, сказав: «Наш храм сіяє красою неземною, Божественною».
Із 2015 р. свято Покрови Пресвятої Богородиці стало в нашій країні не тільки церковним (православним і греко-католицьким), але й державним.
Вшановуючи небесний подвиг Пресвятої Богородиці, ми віддаємо належне земним захисникам України – чинним державним військовим формуванням, добровольцям, курсантам вищих навчальних закладів, ліцеїв, капеланам, волонтерам. Поклонимось і вшануємо сьогодні жертовний чин всіх полеглих за незалежність, суверенітет і соборність України.
Молімося і співаймо до останнього дня свого земного життя: Радуйся, Радосте наша, покрий нас от всякого зла честним Твоїм омофором!
Оксана Боруцька, магістр історії, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ