Україна – цікава країна цікавих людей. Українську державу будують два вірні соратники і два куми – президент Ющенко і секретар Ради національної безпеки і оборони Порошенко.
“Шоколадний король” – так назвали Порошенка через його кондитерський бізнес – був одним із найбільш одіозних фігурантів виборчої кампанії Віктора Ющенка. Був тим, хто контролював усі фінансові потоки кампанії. І не тільки контролював – кум Ющенка забезпечував кошти для президентської кампанії. В оточенні Ющенка всім було зрозуміло: Порошенко – майбутній прем’єр. Якби не Юлія Володимирівна. Ким же тепер є “вірний кум” Ющенка – таємним генералом чи простим чиновником? А може, справжнім керівником держави?
Битва амбіцій Петра і Юлі
Своєю амбіційністю Петро Олексійович вирізнявся з самого початку політичної кар’єри. Ще будучи головою бюджетного комітету Верховної Ради, на запитання “Чи не хотіли б ви використати свій досвід на загальнодержавному рівні?” Порошенко без зайвої скромності відповів: “У нашій фракції є достатня кількість професіоналів, які вже неодноразово демонстрували свої досягнення. До числа професіоналів належу і я. У парламенті дуже обмежене коло людей, які мають такий довгий послужний список виведених із кризи підприємств, які не є “ласими шматочками” і належать до складних галузей, якими володію я. Так що пропозиція використати цей досвід на загальнонаціональному рівні була б цілком раціональною”.
Після цих слів уже можна було би зробити висновок: Петро Порошенко не на жарт налаштований на те, що його місце в політичній архітектурі держави кардинально (і позитивно для нього) зміниться після президентських виборів 2004 року. І ось коли Ющенко у небувалій сутичці таки посів український трон, для досягнення мети Порошенкові треба було зовсім небагато – протекція президента і затвердження у парламенті. І тут з’явилася леді Ю...
Тимошенко залізним тоном, що не витримував заперечень, сказала, що між Ющенком і нею є конкретні домовленості щодо прем’єрського крісла, та ще й оформлені в угоді. Пані Тимошенко нагадала про свою роль в організації Помаранчевої революції, натякнула, що саме вона взяла на себе весь тягар полум’яних революційних промов на холодній сцені Майдану – тоді як дехто (всі погляди скеровані на Порошенка) спокійно очікував у тіні. Радикальні прихильники української Жанни Д’Арк пригадали Ющенкові, що колись він не зміг захистити свою вірну послідовницю від підступів Кучми, і вона таки перебувала у СІЗО. Цей борг Ющенко змушений був віддати, запропонувавши саме Юлію Тимошенко на посаду прем’єр-міністра.
У “прем’єрській” битві амбіцій перемогла леді Ю. Вона була готова йти до кінця, й амбіцій у неї було не менше, ніж у Порошенка. Життя складалося так, що вона займала другі позиції, хоча завжди прагнула бути першою – при Лазаренкові була другою у партії, при Ющенкові – другою в уряді. Після виборів-2004 постала інша загроза: в сутичці інтересів тут не те, що другою, – будеш п’ятою чи шостою. І це після того, як Тимошенко втратила бізнес і персонально доклала титанічних зусиль для перемоги Ющенка і Помаранчевої революції. Цього Юлія Володимирівна допустити не могла.
Фатальний компроміс Ющенка
Праворуч – Тимошенко як живе втілення революційної ідеї, ліворуч – Порошенко як живий інвестор виборчої кампанії. Президент Ющенко постав перед складною проблемою. Може, навіть складнішою, ніж перемога на виборах. Як розділити владний пиріг між правою і лівою рукою? Як догодити одному, щоб не образити іншу? У випадку з Тимошенко-Порошенко Віктор Андрійович забув, що неможливо бути добрим для всіх. Ситуація розвивалася дуже стрімко. Порошенко пробував протестувати. Його прихильники з фракції “Наша Україна” у парламенті навіть погрожували вийти з неї і створити власну групу “Солідарність”. Казали, що не голосуватимуть за кандидатуру Тимошенко. Натомість прихильники Тимошенко говорили про новий Майдан. Проте якось минулося. На “ура” пройшло затвердження Тимошенко, міністрів і “малоконституційне” призначення губернаторів. Версія “Аргумент ВЛАДИ”: Ющенкові було простіше домовитися зі своїм кумом, аніж із близькою соратницею з великими амбіціями.
Уряд Тимошенко почав правити. Проте чи забув Порошенко про свої амбіції? Знаючи Петра Олексійовича, можна припутити, що тільки з вагомих причин людина, яка була однією із фінансистів кампанії Ющенка і розпорядником її коштів, могла погодитись обійняти другорядну посаду і відмовитися від прем’єрства. Можливо, посада секретаря РНБО при Кучмі й була другорядною. Але не при Ющенку.
Порошенко – альтер-его прем’єра
Ще перед призначенням Порошенка на посаду секретаря РНБО, коментуючи структурні зміни, які він має намір здійснити в перші дні президентства, Ющенко окреслив свою мету – вийти на чітку структурну систему формування рішень. У цьому контексті Віктор Андрійович бачив РНБО як “одне з перехресть, де зустрічаються різні системи влади”. Президент наголосив, що останніми роками роль цієї структури була різною, і він хоче посилити її авторитет, зібравши українську еліту “за одним столом”.
За одним столом – це в Раді нацбезпеки й оборони. Ця дуже дивна структура була створена в липні 1992 року як консультативно-дорадчий орган при президентові. Як така вона проіснувала до 1994 року, коли знову ж таки Указом президента за нею закріпили й інші, більш упливові функції – організаційно-координаційні. Головою РНБО є глава держави. А до складу входять такі політичні “монстри”, як прем’єр-міністр, секретар РНБО, міністр закордонних справ, міністр оборони, держсекретар, голова СБУ, міністр внутрішніх справ. Як бачимо, роль РНБО і без обіцяного Ющенком підсилення була значимою. Навіть дуже значимою.
Проте новий президент у намаганнях задовольнити Порошенка пішов набагато дальше – і своїм Указом від 8 лютого ще більше розширив повноваження секретаря РНБО. І що симптоматично, в деяких випадках ці повноваження дозволяли Порошенкові бути вищим за прем’єр-міністра Тимошенко. Як-от у випадку відсутності голови РНБО (тобто президента). Згідно з указом Ющенка, тоді за письмовою згодою президента головувати на засіданнях РНБО має секретар, хоча логічно таке право мало б належати прем’єр-міністрові, як особі, яка стоїть вище у державній структурі управління. Більше того, новий указ додав Порошенкові права дорадчого голосу на засіданнях Кабміну. Тепер із секретарем РНБО мали узгоджувати всі (!) призначення держслужбовців, якщо їх діяльність стосується питань безпеки та оборони. Під це “розмите” формулювання може потрапити будь-який держслужбовець, якщо цього заманеться Петру Олексійовичу. Він отримав уплив на призначення керівників міліції Києва, Севастополя та Криму. Під контроль РНБО перейшла й підготовка судової реформи, всі функції Координаційного комітету з боротьби з корупцією і організованою злочинністю. Додамо до цих повноважень невгамовні амбіції Порошенка – й маємо в Україні ще один уряд, паралельний уряду Тимошенко.
Уряд № 2 – в дії
Отримавши настільки великі повноваження, Порошенко почав поступово реалізовувати програму протидії Тимошенко. При кожній можливості секретар РНБО робив заяви, які суперечили тому, що говорила прем’єрка. Порошенко “запустив” кілька важливих ідей: радикальне зниження податків на зарплатню; пільгове оподаткування малого та середнього бізнесу; максимальне скорочення імпорту, якщо аналогічну продукцію можна випускати в Україні; перегляд надання пільг у вільних економічних зонах. Уряд Тимошенко виконав “вимоги” Порошенка лише частково. А деякі рішення – зниження імпортних тарифів, переведення дрібних підприємців деяких сфер зі спрощеної системи оподаткування на загальну – прямо суперечили декларованим принципам Порошенка.
Крім того, ревальвація гривні, ймовірно, сильно вдарила по “солодкому” бізнесу секретаря РНБО – зростання цін на кондитерську продукцію відлякало багатьох російських замовників від вже укладених контрактів. Адже сировину доводилося закуповувати за гривню, а продавати карамель і солодощі у Росію – за долар. Порошенко як підприємець схильний до ліберальних принципів економіки, які є вигідними для великого бізнесу. Тимошенко ж напередодні виборів-2006 більший акцент робить на соціальній складовій економіки. Звідси бачимо, що інтереси у прем’єр-міністра і секретаря РНБО діаметрально протилежні. Вони не можуть працювати як єдина команда. Це просто неможливо.
Порошенко почав діяти одразу і рішуче. Одним із перших його рішень було звільнення заступника голови СБУ генерала Скибинецького. Шеф СБУ, вірний соратник Юлії Володимирівни, Турчинов одразу ж висловив рішучий протест. Отримавши розширені повноваження, РНБО має важелі гальмування чи пришвидшування виконання рішень уряду. Це, звичайно, не сподобається Тимошенко.
Чого ж тоді досяг президент необдуманим компромісом? Злагоди в команді – ні. Покращення взаємодії різних органів виконавчої влади – ні. Тільки заплутав її ще більше. Ось ціна компромісів, які призводять до розбалансування держави.
Для чого нам Генпрокурор, у нас є Порошенко
За інформацією провідних українських Інтернет-джерел, місяць тому секретар Ради національної безпеки та оборони Петро Порошенко фактично відсунув Святослава Піскуна від керівництва Генпрокуратурою. На сьогодні вищу наглядову інстанцію України фактично очолює сам Петро Олексійович та наближений до нього заступник Піскуна Віктор Шокін. Результати не примусили себе чекати. Порошенко дав підозрюваному Володимиру Сацюку втекти за . Згідно з розподілом обов’язків між заступниками Генерального прокурора України, Шокін здійснює нагляд за проведенням досудового слідства органами прокуратури, зокрема безпосередньо контролює розслідування справ, порушених за фактом убивства Георгія Ґонґадзе й отруєння Ющенка, справи, порушеної проти голови Донецької обласної ради Бориса Колесникова та інших. Результати розслідувань щоденно доповідаються Петру Порошенку, який і приймає рішення про проведення чи непроведення тих чи інших слідчих дій. Минулого тижня Шокін доповів Порошенку, що готується подання до суду про дачу санкції на арешт колишнього заступника голови СБУ Володимира Сацюка, підозрюваного у причетності до отруєння сполуками діоксину Віктора Ющенка. Порошенко наказав негайно припинити провадження дій стосовно Сацюка й дати йому можливість виїхати за кордон. Аби унеможливити повторну спробу арешту, Шокін примусив слідчого написати рапорт про те, що в діях Сацюка відсутній склад злочину. Після цього слідчий негайно подав рапорт про відставку й тепер влаштовується на високооплачувану посаду в службі охорони одного з наближених до Порошенка банків. Довідавшись про це, Святослав Піскун зліг з гіпертонічним кризом.
До речі
Указ президента про РНБО у багатьох пунктах суперечить Конституції та законам України. Ст.107 передбачає, що Голова Верховної Ради і голова Верховного Суду можуть брати участь у засіданнях РНБО, і там не сказано, що вони можуть за власною згодою входити до складу РНБО. Безглуздям виглядає і включення представників законодавчої і судової влади до цього органу. Це таке ж безглуздя, якби, наприклад, президент, за його згодою, входив до складу Президії Верховної Ради.
Леонід Кравчук, лідер фракції СДПУ(о)
Конфронтацію у владі створив президент. Це – правовий нігілізм, доведений до абсурду. Коли було багато претендентів на прем’єра, то претендентом № 1, як я знаю, був Порошенко. Потім президент виконав свої зобов’язання перед Юлією Володимирівною. Порошенко умовно погодився, але не забув, що він міг бути прем’єром. Тоді президент наділив секретаря РНБО повноваженнями, які за Конституцією має виконувати прем’єр. Апарат дуже чутливий до смаків президента. І вони його хвалять, а про їхню конфронтацію він каже: це вони притираються. Але ж не може бути такого в Кабміні –віце-прем’єр каже одне, прем’єр інше, міністри – своє.
Лариса Скорик, архітектор, громадський діяч
Наразі говорити про негативний вплив РНБО на українську політику недоцільно, оскільки нормально не працює ні президент, ні уряд, ні та ж РНБО. Вихід із положення один – якнайшвидше впровадження політреформи. Про законність діяльності РНБО теж говорити не можна – її діяльність має регламентуватися Конституцією, а не Указом президента.
Володимир Майстришин, народний депутат, фракція Народної партії України
Коли ми говоримо про РНБО, то маємо на увазі її голову – президента України, прем’єр-міністра, голову Верховного Суду тощо. Секретар має лише координувати роботу цього органу. РНБО не є і не може бути РНБО Петра Порошенка. Так і повинно залишатися.
Дмитро Видрін, політолог, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку
Повноваження уряду і РНБО мають бути чітко розмежовані, працювати треба в тісному контакті, але без перетинання. Право участі секретаря РНБО в засіданнях Кабміну є нормальним, як і право узгоджувати кандидатури в силових структурах. Ефективність співпраці РНБО й уряду залежатиме від особистої політичної культури Порошенка та Тимошенко, а законодавче визначення контакту їхніх посад є цілком нормальною практикою.
Юрій Костенко, народний депутат, лідер УНП
РНБО існує майже в кожній країні, в її функції входить визначення можливих загроз для національної безпеки і протидія їм. Але структури з такими повноваженнями, які має українське РНБО, я ніде не зустрічав. Це може створити більше проблем, аніж користі. РНБО не повинна намагатися підмінити Кабмін чи президента. Надання додаткових повноважень РНБО та призначення на цю посаду Порошенка більше схоже на політичний компроміс, ніж на чітко продумане рішення. Особисто мене дивують деякі вчинки політика Порошенка. Особливо ініціювання реформи у мовній політиці на користь російської мови – це ж пряма загроза національній безпеці. Незадоволені ми й різким поворотом у зовнішній політиці. Адже стару владу ми звинувачували саме у “надмірній любові” до Росії. Після таких гучних заяв про виключне зближення з Європою, які були зроблені новою владою, Порошенко нас знову тягне до ґрунтовної співпраці з Москвою.
ІА "Вголос": НОВИНИ