Тарасе, скількох людей досі не вдалося знайти?
Зараз у списку «Пошукової ініціативи Майдану» є 57 людей. У списку «Євромайдан SOS» – 27. Така різниця пов’язана з різними способами підрахунку. «Євромайдан SOS» шукає людей, які не мають зворотного зв’язку, а ми – всіх. Міліція офіційно розшукує вісьмох зниклих. Міліціонери фактично визнають, що користуються нашими списками. Якщо спершу було категоричне заперечення цієї проблеми і її невизнання, то тепер у нас із правоохоронцями сформувалася співпраця. Вони нарешті почали виконувати свої обов’язки і долучаються до тієї роботи, яку мали проводити раніше.
Водночас із вуст міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова прозвучала дивна фраза: буцімто його міністерство «співпрацює» з волонтерами. Хотілося б розтлумачити, в чому полягає така «співпраця». Вона зводиться до того, що ми пишемо запити, а міністерство, своєю чергою, через місяць на них відповідає.
Додам, з літа ми співпрацюємо з начальником відділу департаменту карного розшуку МВС України Романом Крилевичем. Нині цей департамент фактично виконує основну роботу, а ми виступаємо органом контролю, який наглядає за його діяльністю. За останні місяці саме його співробітники знайшли два десятки людей з нашого списку.
Скількох осіб загалом удалося знайти?
З кінця лютого вдалося знайти живими 128 людей. І, на жаль, 12 зі списку зниклих померли. Кожен десятий уже на тому світі.
Чому міліція визнає зниклими лише 8 осіб?
У восьми випадках вони встановили причинно-наслідковий зв'язок. Однак є різні ситуації: в когось немає сім’ї, хтось був у розшуку ще до Майдану, але під час подій Революції гідності ці люди перебували в Києві, і їхні родичі це підтверджують.
До зими ви вели активні пошуки в столиці. На чому зосередилися тепер?
Під час першого рейду ми спростовували багато чуток про масові захоронення, обстежуючи лісосмуги, морги, лікарні тощо. Масових захоронень не знайшли. Натомість отримали багато побіжної інформації, яка стосується зниклих.
Тепер ми працюємо в більш аналітично-інформаційному напрямі. В нас накопичилося багато даних, власне і сама база зниклих, яку ми збирали весь час по крупинці. Також з’явилося чимало відповідей від офіційних структур на депутатські запити. До того ж нашу теперішню діяльність спрямовано на залучення правоохоронних органів і громадськості до роботи. Всі результати ми публікуємо на нашій сторінці у «Фейсбуці».
З якими труднощами насамперед стикаєтесь?
Одразу після подій 20 лютого поширилася чутка про дуже активну діяльність крематорію на Байковому кладовищі. Люди відразу почали додумувати деталі: нібито там масово спалювали «майданівців», зокрема йшлося про 250 осіб – саме таку кількість тоді вважали зниклими. Але оскільки у списку зниклих нині налічується 57 людей і масових убивств не було, то, очевидно, це були лише чутки. Проте ми вирішили розслідування із крематорієм довести до завершення.
Улітку керівник крематорію після того, як ми пригрозили йому прокуратурою, надав нам товстелезну папку документів, які ми досі аналізуємо.
Ще є цікава історія про 5-ту київську лікарню, в якій ми виявили невпізнаний труп. Одна з працівниць медперсоналу заявила, що тіло належить «майданівцю», але просила не виказувати її імені. Після того, як ми почали активно розслідувати цю справу, керівництво КМДА почало погрожувати нам судом за наклеп, буцімто ми в лікарні не були і нічого не бачили. Але маємо світлини, які засвідчують протилежне. Міліцію ця тема теж не зацікавила. Проте ми далі це аналізуємо.
Загалом є дуже багато знаків запитання, і я думаю, що список обнулиться не через один місяць чи навіть рік. Адже, як показує статистика, зниклих шукають дуже довго й у мирних умовах. Поки наш список «наповнений людьми», ми продовжуємо роботу і готуємося до дуже тривалої боротьби з бюрократією.
Яка ситуація зі зниклими в зоні АТО?
З АТО ще складніша ситуація, бо і масштаби значно більші. Нам легше, ніж тим, хто займається зниклими на Сході.
А хто ними займається?
Держструктури. За останні три місяці до цього процесу завдяки волонтерам і громадськості долучилися СБУ та прокуратура України. Тут важливо те, що не можна розділяти полонених і зниклих: ті, хто зник, можуть бути полоненими. А полоненими займається центр Рубана.
Єдиного списку зниклих і полонених немає. Кожна структура лічить по-своєму. Військові міністерства оборони рахують лише військових, центр Рубана – всіх поспіль, ми ж – тих людей, інформація про яких до нас доходить. За нашими приблизними неофіційними даними, нині в зоні АТО зниклими є близько 4 тисяч людей.
Точніші числа не назве жодна офіційна структура. Встановлення правди буде тривалим процесом. Точніші дані з’являться навесні, коли вдасться вивезти всі тіла загиблих воїнів.
Тарасе, розкажіть про труднощі з перевезенням тіл.
Тут також маємо комплексну проблему, пов’язану з комунікацією з терористами, бойовиками, тому що від них залежить, чи отримаємо ми тіла. І якщо в нас (української сторони – «Вголос») є козирі – їхні полонені чи тіла, тоді структурам, які займаються обміном, легше працювати. Іноді рідні змушені платити за те, щоб тіла їхніх близьких віддали чи дозволили вивезти із зони АТО.
Інша проблема – це цивільні. Нещодавно моя колега з «Пошукової ініціативи» Тетяна Слободян зустрічалась із представниками ОБСЄ, ООН, центру Рубана. На цій зустрічі ми домовилися «витягати» цивільних людей, бо вони покинуті напризволяще і на «милість» терористів, які хочуть – відпустять, а як не хочуть, то не відпустять.
Міноборони цивільними не займається, тому що офіційно їх викуповувати чи забирати відомство не має права. Їх називають вічними полоненими. Обмін ведуть лише військовополоненими. А дві третини полонених – це цивільні, а не військові. Пошуки живих і загиблих можуть тривати роками, як і після кожного військового конфлікту.
Роксолана Савчин, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ