Глобалізаційна доба лишає небагато часу для адаптації до змінюваних світових реалій. Одна з таких реалій полягає в тому, що нині зо два десятки найрозвиненіших держав світу потенційно здатні задовольнити майже весь платоспроможний попит планети на промислову продукцію – з відповідною концентрацією саме в цих державах багатства, інтелекту, політичної та військової потуг...
Доля решти країн, яким призначено бути споживачами – незавидна. Виробництво матеріальних благ із тяжкої повинності всіх націй та переважної більшості громадян перетворюється на привілейоване право небагатьох. Для виборювання цього права кожна країна, регіон, агломерація, місто мусять мобілізовувати весь свій потенціал, у тому числі й можливості владних структур.
...Як відомо, після здобуття незалежності на Сході України влада майже не змінилася. За старою звичкою, тамтешні керівники продовжували їздити на поклін до Москви, святкувати „празднік Вєлікого Октября” та... опікуватися промисловістю своїх регіонів. Натомість керманичі демократичної Галичини хутко переорієнтувалися на нові ідеологічні постулати: про невтручання влади у справи приватного бізнесу; про гіпертрофованість і надмірну мілітаризованість промисловості Львівщини; про сонцесяйні перспективи галицької столиці, як центру послуг, торгівлі, туристичного бізнесу тощо. Відтак занепад місцевої продуктивної господарки виявився значно глибшим, тривалішим та руйнівнішим за соціальними наслідками, ніж деінде. Проте й переживши безпрецедентну руйнацію, львівська промисловість залишилася найпотужнішим працедавцем та донором місцевого бюджету...
Обіцянка „підняти промисловість” була одним із козирів передвиборчої програми Любомира Буняка, який привернув йому симпатії багатьох городян. Хутко з’ясувалося проте, що в цій сфері, як і в багатьох інших, новий мер не мав великого натхнення до послідовної праці та чітких уявлень про характер бажаних змін. Це неодноразово ставало приводом для критичних зауважень на адресу п. Буняка з боку депутатів міської ради. Задля справедливості мусимо проте зазначити, що й самі панове міські райці не спромоглися за довший час ні створити спеціалізовану комісію з проблем промисловості, ні провести громадські слухання з цієї тематики абощо. Враховуючи пасивність політичних партій та громадських організацій, можемо констатувати, що драма руйнівної деіндустріалізації, яка понищила долі десятків тисяч львів’ян та запустила ланцюгову реакцію кримінальних зловживань, залишається непредставленою в місцевому політикумі.
Нераз можна почути, що чинне законодавство, мовляв, не дає міській владі надійних важелів впливу на приват(изова)ні промислові підприємства. Їхні керівники, навіть викликані у Ратушу на співбесіду, поводяться зазвичай зухвало та уникають конкретних зобов’язань щодо відновлення виробництва, створення чи збереження робочих місць тощо. Проте влада „забуває” про важелі непрямого впливу на нерозпорядних господарників – через земельні та екологічні претензії до підприємств, контроль над інфраструктурою, ініціювання процедур банкрутства тощо. Звичайно, аби грамотно задіяти ці важелі, потрібна потужна політична воля та грунтовна підготовча праця. Нагадаємо й про незадіяні можливості позитивного стимулювання львівського виробника: інфраструктурні преференції, рекламну кампанію (хоча розміщенням реклами у Львові відає комунальне підприємство, з-поміж об’єктів рекламування частка місцевих фірм та продуктів є мізерною), проведення ярмарків львівської продукції, відновлення спеціалізованих магазинів „Товари Львівщини” тощо.
Між тим, після нетривалого періоду зростання, економічні показники львівської промисловості в минулому році знов погіршилися, а інвестиційна активність знизилася. Понад 32% підприємств працювали зі збитками, „успішно” спростовуючи своїм досвідом тезу про те, що збиткове господарювання є буцімто іманентною вадою лише соціалістичної господарки. На багатьох підприємствах виникла знов, або ж продовжила зростати заборгованість із заробітної плати. Недосяжною мрією „капітанів індустрії” залишається дешевий та доступний банківський кредит...
Старовинне Місто Майстрів стрімко губить решки своєї давньої слави. Втрати виробничих потужностей і кваліфікованих спеціалістів в окремих галузях міської промисловості є фактично незворотніми; виробництво ряду видів традиційної для Львова продукції нині повністю „перебазувалося” в інші регіони країни. Між тим альтернативні індустрії галузі господарки не приносять комунальному бюджетові очікуваних надходжень, а городянам не запевняють достатнього рівня зайнятості. Тож чи не пора міській владі повернутися до проблеми обличчям і бодай визначити відновлення промислового потенціалу одним зі своїх безумовних пріоритетів?
ІА "Вголос": НОВИНИ