Львівська прем’єра відбулась у Першому українському театрі для дітей та юнацтва. Глядачів «втягли» у детективну (з глибокими ознаками лірики) історію за мотивами роману «Перверзія», герой якого безслідно зникає.
Виявилось любов не лише причина нашої присутності на Землі, іноді вона стає імпульсом до зникнення.
Герой роману Станіслав Перфецький (виходець із Львова), за головною версією, однак офіційно не підтвердженою, розчиняється у водах венеціанського каналу. Причина суїцидальної розв’язки його життя з огляду на новизну-архаїчна. Вона криється в амурній трагедії: «одного ранку її не стало поруч».
Любов і смерть як завше надто тісні. Відтак на стику трьох мистецтв: музики, кіно та слова народжуються страждання героя, на яких здійснено весь акцент та творча енергія постановки.
Емоції втрати і безперечно туги, яку вона спричинила постійно передає голос, інтонаціями Андрухович володіє на належному рівні.
Мова вистави здебільшого транслюється віршами, поетичними (коли йдеться про Неї), білими (коли письменник звертається до залу), постійним є музичний супровід, який творили польсько-швейцарський гурт «Karbido».
Щоправда Андрухович іноді переборщував з абсурдоримами і водіннями глядача, здавалось би, довгими коридорами алогічних сентенцій, які врешті все ж досягали сенсу, але сам шлях спантеличував.
Тим не менше письменник хотів бути на сцені безпосереднім та ненав’язливим. Вся концептуальність була сконцентрована на відеоряді. І звісно стосувалась її, а точніше Ади Цитрини, возлюбленої Перфецького, яку той підніс на п’єдестал свого жертовного кохання.
Відеоряд, який відкрив постановку і який Андрухович охрестив увертюрою, представив зеленоволосу дівчину, яка миготіла на екрані своїм нетиповим для епохи Відродження колольором абсенту волоссям та зачіскою в стилі панк. Добродій, який був її супутником більше відповідав історичній добі, в якій вони були зображені.
Тим менше обоє здійснюють політ у низ, судячи з усього у венеціанський канал. Ідентифікувати постатей як Перфецького та Цитрину доказів не маємо. Все ж згодом ситуація за допомогою низки художніх прийомів та метафор, розв’язується у відеоряді таким чином, що супутник зеленоволоски зостається живим і мирно покурює люльку на галявині з дещо софістичним виразом обличчя.
Безпосереднє звернення до Ади: «Адо вернись», усіма мовами, якими володів Станіслав, ми почуємо вже в кінці постановки. На зміну зеленоволосому образу, у середині вистави приходить рудоволоса Гертруда, еталон, об’єкт бажання героя, якій він присвячує свої жагучі оди.
Ади багато у постановці і вона щоразу інша, але завжди присутня, у кожній ноті і цю присутність глядачі гостро відчувають.
Підзарядити гумором цю детективну story Андрухович намагається не лише в перебивках постановки, але й тоді коли у відеоряді запускає поряд із світлинами Гоголя, Пікассо, Фріди Кало, Далі, і навіть Елтона Джона фотографію Брітні Спірс.
В межах вистави письменник також щоразу інший, виступає і блазнем, коли тупцює у червоному дощовику у венеціанській масці і мачо, коли з мікрофоном і деміургом, коли диригує музикантами.
Відсутність завершальної крапки та розв’язки у цій історії створює основну напругу та інтригу впродовж вистави.
Чи покінчив таки насправді з собою Перфецький і яка доля спіткала Цитрину?
ІА "Вголос": НОВИНИ