Серед тих, хто рятував життя нашим героям, – Юрій Матея – лікар нещодавно створеної Першої медичної роти ім. Пирогова Національної гвардії України. Юрій був серед тих, хто приймав поранених в Артемівській центральній лікарні, адже саме в цьому закладі здійснювали надання первинної медичної допомоги.
«Патріот – той, хто в найважчі години для Батьківщини береться за найскладніші справи», – це і про Юрія Матею. В цивільному житті він був лікарем, що пройшов стажування за кордоном, мав непогані перспективи в цивільній медицині та був активістом ВО «Свобода». Його патріотизм і професіоналізм еволюціонували з початком війни. Він став добровольцем-медиком. З його вуст ми довідалися, із чим зіткнулися фронтові лікарі під Дебальцевим.
В якому режимі доводилося працювати протягом найбільшого загострення ситуації на плацдармі?
Поки на плацдармі було більш-менш спокійно, частина підрозділу – водії та санітари – допомагала вивозити поранених з блокпостів у Дебальцевому та з навколишніх позицій. Але наприкінці січня почався наступ російських сил. Отож ми підсилили найближчу до фронту лікарню. Я працював у приймальному відділенні, «сортував» бійців та готував до подальшої евакуації. А фахові хірурги та травматологи медроти допомагали місцевим медикам проводити операції.
До «перемир’я» інтенсивність потоку пацієнтів коливалася в межах 50-80 осіб, а після «припинення вогню» ворог почав агресивні штурмові дії. Дебальцеве опинилося у вогневому оточенні, звідки неможливо було вивезти поранених. Під час виводу військ із плацдарму кількість контужених сягала 120-180 осіб.
Яким був психологічний стан бійців, що вирвалися з пекла? Пригнічений, а чи було бажання помсти?
Коли була морозна погода і росіяни використовували під час штурму танки, відбувалися страшні речі. Хлопці пережили шквальний вогонь, обмороження, бачили, як танки проїжджали по їхніх побратимах. Складно було слухати їхні розповіді, я не уявляю, наскільки важко це все було пережити.
Вояки, що брали участь у боях, – втомлені й дещо розчаровані. Адже не завжди була адекватна підтримка командування та артилерії – особливо після «перемир’я». Більшість бійців хоче помститися за своїх побратимів та стати до лав після лікування.
Медроту Національної гвардії України створювали фактично з нуля в січні 2015-го, і відразу вона потрапила на передову. З чим зіткнувся ваш підрозділ з перших днів служби?
Було складно починати роботу, адже далеко не всі розуміли доцільність створення нашого підрозділу. На блокпостах тримати медиків із високою кваліфікацією без медобладнання недоцільно. Але в прифронтових шпиталях є велика потреба в лікарях військового профілю. Коли йде велике навантаження на лікарні – їм необхідна фахова допомога хірургів, травматологів, анестезіологів.
Саме для цього і створювали наш підрозділ. І ми свої завдання виконуємо сповна. Хоча, на жаль, під час дебальцевської «кампанії» наш підрозділ також зазнав утрат.
Якими бачите перспективи військової медицини в Україні?
Медичну галузь треба будувати з нуля, як і Збройні сили. Адже організаційно й морально ця надважлива галузь занепадала впродовж останніх кількох десятків років. Сподіваюся, що ми переломимо цю ситуацію і розвиватимемо військову медицину, зокрема завдяки успішній діяльності медичної роти.
Настя Сніжна, спеціально для «Вголосу»ІА "Вголос": НОВИНИ