Процик на мотоцику в’їхав до малого сесійного залу Ратуші. Усі журналісти на ноябрьских мітингах біля і навколо адвентистів 7 дня, тому в інформаційному ралі беруть участь лише авангардисти.
Декілька обкурених міських чиновників роздупляються на тій думці, що вони завалили не до того приміщення. А стільці вже зігріті 5 чакрою. Шкода. То не наша тусня. Тре давати газу. Газ галасливий та бюрократичний. Ні культури, ні виховання, а Львів ще бореться за звання будинку високої культури побуту.
Заступник начальника організаційно-інформаційного управління Львівської міської ради Остап Процик на мопеді. Сьогодні він розрулює питання інформаційної політики Львівської міської ради на 2007 рік та приватизацію „Ратуші”.
Траса № 1.
Ратушні хобіти хочуть щоб народ знав, чим вони займаються у вільний від сну час. Також вони хочуть сприяти розвитку та газуванню свободи слова. Ще більше вони хочуть дожити до моменту вселенської обізнаності про місто Львів та його мальовничого мера.
Львів має стати конгресовою столицею України. Столицею журналістики, логістики та садоволістики. Завжди звідси усі їхали до Києва. З приходом Садового, русла усіх річок мають бути повернутими у зворотньому напрямку. У щорічні форуми та астролябії.
ICTV, СТБ, 5 та Новий канали дали промоцію Львова перед 750 грамами безкоштовно. Завдяки особистим зв’язкам та любові до міста Лева. Ері дали штуку гривень, а плюси захтіли 15 штук української ожини. І це унікальний випадок в новітній історії українського альтруїзму – так дешево зробити рекламу перед святкуванням.
Треба виправляти інформаційну ситуацію навколо Львова. Никались до крутих київських інвесторів. Ті сказали, що Львів належить до депресійних регіонів. Тому потрібно усе зробити, щоб Львів стояв у кожній хаті в ейфорійному стані.
Траса № 2
„Ратуша” має 4 шляхи еволюційного розвитку:
1. приватизація з викупом трудовим колективом (Процик за неї усіма педалями).
2. приватизація з частковим збереженням фінансування на певний період + підйомні.
3. ліквідація (Процик проти, але такий вихід прозвучав)
4. залишити все на так як було.
Питання, мейбі, вирішитися наступного четверга. Бо башляти „Ратуші” 500 штук в рік, бюджет садового містечка неспроможний. І взагалі, на фіга башляти у те, що піде і що не розвивається? „Ратуша” вже не є органом ЛМР. Тіло без органів – це небезпечно для здоров’я. Процик не може подзвонити Савельєву і сказати постав ту чи іншу статтю. А так хочеться. Савельєв відразу ж почне сигналити у клаксони свободи слова. А це погано. Не можна порулити на інформаційному полі, чи розігнатись до 220 на владному карі. Це ж не влада тоді, а ковбасні обрізки.
Непрохідний позитивізм. Процик – зразковий образ чиновника з ідеалом залізобетонної логіки та влади на поясі. Експресія Савельєва розбивається об монолітний фейс десантника Садового. Час від часу вони бавляться у політкоректність, наслідуючи нову-стару фішку Садового „я згоден з думкою ...(імярек)”. В інших умовах розмова, напевне, була б на багато жорстокіша.
Процик на мотоцику обігнав Савельєва на МТЗ на повороті львівської еволюції і посигналив колективу „Ратуші” катафотами самопомічної радості.
Декілька обкурених міських чиновників роздупляються на тій думці, що вони завалили не до того приміщення. А стільці вже зігріті 5 чакрою. Шкода. То не наша тусня. Тре давати газу. Газ галасливий та бюрократичний. Ні культури, ні виховання, а Львів ще бореться за звання будинку високої культури побуту.
Заступник начальника організаційно-інформаційного управління Львівської міської ради Остап Процик на мопеді. Сьогодні він розрулює питання інформаційної політики Львівської міської ради на 2007 рік та приватизацію „Ратуші”.
Траса № 1.
Ратушні хобіти хочуть щоб народ знав, чим вони займаються у вільний від сну час. Також вони хочуть сприяти розвитку та газуванню свободи слова. Ще більше вони хочуть дожити до моменту вселенської обізнаності про місто Львів та його мальовничого мера.
Львів має стати конгресовою столицею України. Столицею журналістики, логістики та садоволістики. Завжди звідси усі їхали до Києва. З приходом Садового, русла усіх річок мають бути повернутими у зворотньому напрямку. У щорічні форуми та астролябії.
ICTV, СТБ, 5 та Новий канали дали промоцію Львова перед 750 грамами безкоштовно. Завдяки особистим зв’язкам та любові до міста Лева. Ері дали штуку гривень, а плюси захтіли 15 штук української ожини. І це унікальний випадок в новітній історії українського альтруїзму – так дешево зробити рекламу перед святкуванням.
Треба виправляти інформаційну ситуацію навколо Львова. Никались до крутих київських інвесторів. Ті сказали, що Львів належить до депресійних регіонів. Тому потрібно усе зробити, щоб Львів стояв у кожній хаті в ейфорійному стані.
Траса № 2
„Ратуша” має 4 шляхи еволюційного розвитку:
1. приватизація з викупом трудовим колективом (Процик за неї усіма педалями).
2. приватизація з частковим збереженням фінансування на певний період + підйомні.
3. ліквідація (Процик проти, але такий вихід прозвучав)
4. залишити все на так як було.
Питання, мейбі, вирішитися наступного четверга. Бо башляти „Ратуші” 500 штук в рік, бюджет садового містечка неспроможний. І взагалі, на фіга башляти у те, що піде і що не розвивається? „Ратуша” вже не є органом ЛМР. Тіло без органів – це небезпечно для здоров’я. Процик не може подзвонити Савельєву і сказати постав ту чи іншу статтю. А так хочеться. Савельєв відразу ж почне сигналити у клаксони свободи слова. А це погано. Не можна порулити на інформаційному полі, чи розігнатись до 220 на владному карі. Це ж не влада тоді, а ковбасні обрізки.
Непрохідний позитивізм. Процик – зразковий образ чиновника з ідеалом залізобетонної логіки та влади на поясі. Експресія Савельєва розбивається об монолітний фейс десантника Садового. Час від часу вони бавляться у політкоректність, наслідуючи нову-стару фішку Садового „я згоден з думкою ...(імярек)”. В інших умовах розмова, напевне, була б на багато жорстокіша.
Процик на мотоцику обігнав Савельєва на МТЗ на повороті львівської еволюції і посигналив колективу „Ратуші” катафотами самопомічної радості.
ІА "Вголос": НОВИНИ